24 червня 2015 р. Справа № 815/6817/13-а
Категорія: 8.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О. М.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Малого приватного підприємста «Діамант» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року по справі за адміністративним позовом Малого приватного підприємства «Діамант» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (правонаступник - ДПІ у Київському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
26.09.2013р. МПП «Діамант» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, в якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.09.2013 року:
- №0003032201 - про збільшенння суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 106 361 грн. (з яких 102974 грн. - за основним платежем, а 3387 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями);
- №0003042201 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 108 035 грн. (з яких 86428 грн. - за основним платежем, а 21607 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що зроблені відповідачем у спірному акті перевірки висновки є протиправними, а тому, прийняті на підставі цього акту оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, як незаконні.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року у задоволенні адміністративного позову МПП «Діамант» відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник МПП «Діамант» 20.12.2013 р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
15.05.2015р. та 19.05.2015р. від представників податкового органу та позивача до суду апеляційної інстанції надійшли клопотання про часткове закриття провадження у справі у зв'язку із досягненням податкового компромісу.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.
Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення та, відповідно, наявність усіх законних підстав для часткового закриття провадження у справі.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - МПП «Діамант» зареєстровано виконкомом Одеської міської ради 12.01.2000 року, що підтверджується копією довідки з ЄДРПОУ №581843.
У серпні 2013 року, на підставі наказу ДПІ у Київському районі м.Одеси від 22.08.2013р. №229-п та направлень від 22.08.2013р. №251/22-01, №252/22-01, №253/17-01, посадовими особами податкового органу була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 04.09.2013 року №302/22-01/30704300, яким встановлено порушення позивачем:
- п.138.2, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток у розмірі 102974 грн., у томі числі по періодам: у 3 кварталі 2010 року - на суму 13542 грн., у 1 кварталі 2011 року - на суму 31209 грн., у 2 кварталі 2011 року - на суму 58223 грн.;
- п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму у розмірі 86428 грн., у т.ч. в розрізі податкових періодів: липень 2010 року на суму 7500 грн., серпень 2010 року на суму 3333 грн., березень 2011 року на суму 24967 грн., квітень 2011 року на суму 30395 грн., травень 2011 року на суму 20233 грн.
В подальшому, на підставі вказаного акту перевірки, уповноваженою особою відповідача прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.09.2013 року №0003032201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 102974 грн. - за основним платежем та на 3387 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та №0003042201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 86428 грн. - за основним платежем та на 21607 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуюсь з зазначеними рішеннями та діями податкового органу, позивач, не скориставшись правом адміністративного оскарження, оскаржив їх до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно з правомірності дій та спірних рішень відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
За приписами пп.16.1.2-16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.
А як слідує з п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, судова колегія виходить з наступного.
Так, як зазначалося вище, спірні податкові повідомлення-рішення фактично базуються на викладених в акті перевірки висновках щодо порушення підприємством позивача вимог п.138.2. п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139; п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Як вбачається з п.3.1.2 спірного акту перевірки від 04.09.2013р. №302/22-01/30704300, згідно з наданими до перевірки договорами (контрактами) на поставку, рахунками, накладними, актами наданих послуг, банківськими виписками, видатковими касовими ордерами та регістрами бухгалтерського обліку-журналами ордерів по рахункам бухгалтерського обліку 631, 281, 311, 90, 92, перевіряючими встановлено, що у перевіряємому періоді МПП «Діамант» включено до своїх валових витрат вартість товару (запчастин для техніки сільгосппризначення), отриманих від постачальника ТОВ «Максмет» у липні 2010 року на суму 37500 грн., у серпні 2010 року на суму 16667 грн.
При чому, в ході даної перевірки з використанням додаткової податкової інформації, якою є дані АРМу "Податковий блок", було встановлено відсутність реальної можливості відвантаження товарів (робіт, послуг) підприємством ТОВ «Максмет»; підприємством не надано податкову звітність з податку на прибуток за 3 квартал 2010 року та воно не декларувало податкові зобов'язання з ПДВ з продажу будь-яких товарів на адресу МПП «Діамант» у липні та серпні 2010 року. За результатами проведеного аналізу даних податкової звітності встановлено відсутність трудових резервів, виробничого обладнання, транспортних засобів і торгівельного обладнання. Отже, як вказується в акті, за наявності зазначених обставин, відповідно до ч.ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 ЦК України, зазначені операції купівлі-продажу вказують на відсутність реальності здійснення операцій у липні 2010 року та серпні 2010 року.
Водночас, відповідач в акті зазначив, що відповідно до наданих до перевірки документів (податкових, прибуткових та видаткових накладних) неможливо підтвердити факт отримання товарів, місце їх отримання та підтвердити витратну частину, оскільки до перевірки не надано будь-яких документів, що підтверджують факт перевезення товару від постачальника до покупця.
Також, у спірному акті перевірки від 04.09.2013р. зазначено, що згідно наданих до перевірки документів встановлено, що у перевіряємому періоді МПП «Діамант» включено до валових витрат вартість товару (запчастин для техніки сільгосппризначення), отриманих від постачальника ПП «Дана-Даблью» у березні 2011 року на суму 124835 грн.
Разом з тим, відповідно до акту ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 08.06.2011р. №1678/23-5/37351889 «Про неможливість проведення документальної перевірки ПП «Дана-Даблью» щодо правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2011 року», за результатами аналізу даних автоматизованої інформаційної системи «АІС РПП» та АІС «Бест Звіт» не встановлено наявність у ПП «Дана-Даблью» власних складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, встановлена відсутність за місцезнаходженням, що відповідно до ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 ЦК України, свідчить про нікчемність правочинів з контрагентами за період березень 2011 року.
Таким чином, при перевірці встановлено певні фактичні обставини, які спростовують реальність проведених господарських операцій від ПП «Дана-Даблью», на підставі яких МПП «Діамант» визначені суми валових витрат.
Окрім того, у спірному акті зазначено, що згідно наданих до перевірки документів встановлено, що у перевіряємому періоді МПП «Діамант» включено до валових витрат вартість товару (запчастин для техніки сільгосппризначення), отриманих від постачальника ПП «Ново-Ком» у квітні 2011 року на суму 151975 грн. При перевірці цієї господарської операції ревізорами було використано акт Алчевської ОДПІ в Луганській області від 10.02.2012 року №315/231-36917481 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Ново-Ком» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.02.2011р. по 30.09.2011р.», який, в свою чергу, містить висновки про: неможливість фактичного здійснення ПП «Ново-Ком» господарських операцій через відсутність майна, персоналу, інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; ненадання (відсутність на момент проведення перевірки) первинних підтверджуючих документів щодо визначення платником податкових зобов'язань з податку на додану вартість; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.
Таким чином, при перевірці встановлені фактичні обставини, які спростовують реальність проведених господарських операцій від ПП «Ново-Ком», на підставі яких МПП «Діамант» визначені суми валових витрат.
Крім того, в акті також зазначено, що згідно наданих до перевірки документів встановлено, що у перевіряємому періоді МПП «Діамант» включено до валових витрат вартість товару (запчастин для техніки сільгосппризначення), отриманих від постачальника ГОВ «АК «Алана» у травні 2011 року на суму 101167 грн. При, цьому, як вказує відповідач, при перевірці встановлені фактичні обставини, які спростовують реальність проведених господарських операцій від ТОВ «АК «Алана», на підставі яких МПП «Діамант» визначені суми валових витрат, оскільки згідно матеріалів кримінальної справи №2201201100058, яка порушена відносно невстановлених осіб по факту організації фіктивного підприємництва та навмисного ухилення від сплати податків з використанням ПП «Софітек Плюс» за ознаками складу злочинів, передбачених ст.27 ч.3, ст.205 ч.2, ст.212 ч.3 КК України, в тому числі відносно засновника та директора ТОВ «АК «Алана» ОСОБА_1 за ознаками складу злочину, передбаченого ст.205 ч.І КК України, вбачається, що останнім, як фактичним засновником та директором ТОВ «АК «Алана» фінансово-господарська діяльність не велась, документи по взаємовідносинам з підприємствами-контрагентами він не підписував, товарів не поставляв.
Водночас, в частині п.3.2.2 акту перевірки щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту зазначено, що за результатом проведеного аналізу первинних документів, наданих в ході перевірки та обставин, викладених у п.3.І.І та п.3.1.2 акту перевірки встановлено, що операції з поставки товарів на адресу МПП «Діамант» з вищевказаними постачальниками, на підставі яких позивач відносив суми до податкового кредиту, не мають реального характеру.
Таким чином, відповідачем встановлені фактичні обставини, які спростовують реальність проведених господарських операцій позивача із ТОВ «Максмет», ПП «Дана-Даблью». ПП «Ново-Ком», ТОВ «АК «Алана», на підставі яких позивачем визначені суми податкового кредиту та валових витрат, та відповідно встановлено порушення з боку позивача вимог п.138.2, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, п.п.7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону У країни «Про податок на додану вартість».
Судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, погоджується з вказаними вище висновками відповідача щодо відсутності фактичного здійснення цих господарських операцій між підприємством позивача та вищезазначеними контрагентами, і як наслідок, щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ та завищення валових витрат за спірний період за господарськими операціями із ТОВ «Максмет», ПП «Дана-Даблью». ПП «Ново-Ком», ТОВ «АК «Алана», в результаті чого встановлено заниження позивачем ПДВ та заниження податку на прибуток, виходячи з наступного.
Так, як видно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, зиконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Аналогічні положення містяться і в ч.1 ст.3 ГК України.
Як вбачається з матеріалів справи та довідки з ЄДРПОУ АА №581843, одними із основних видів діяльності позивача за КВЕД є: оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням, виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства.
Як вже зазначалося вище, за перевіряємий період, підприємство позивача мало фінансово-господарські відносини з наступними контрагентами: ТОВ «Максмет», ПП «Дана-Даблью», ПП «Ново-Ком», ТОВ «АК «Алана».
На підтвердження цих господарських операцій позивачем надано до суду 1-ї інстанції: договір купівлі-продажу №26 від 01.04.2011 року, укладений між МПП «Діамант» (покупець) та ПП «Ново-Ком» (продавець) на поставку метала та запчастини на с/г техніку; договір купівлі-продажу №0-8 від 18.04.2011 року, укладений між МПП «Діамант» (покупець) та ПП «Дана-Даблью» (продавець); договір купівлі-продажу №1 від 01.04.2011 року, укладений між МПП «Діамант» (покупець) та ТОВ «АК «Алана» (продавець), умови яких є ідентичними, за відсутністю лише даних в частині строку передачі товару.
В якості ж доказів підтвердження здійснення вказаних господарських операцій з придбання товару у спірний період між МПП «Діамант» та ПП «Ново-Ком», ПП «Дана-Даблью», ТОВ «АК «Алана», позивачем надано до окружного суду засвідчені копії: видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, банківських виписок та витяг з журналу виданих довіреностей.
По взаємовідносинам з ТОВ «Максмет» позивачем надано до суду видаткові та податкові накладні, платіжні доручення та копію договору купівлі-продажу №01-01-10 від 04.01.2010р., підписаного лише з боку МПП «Діамант», як покупця.
Слід зазначити, що всі податкові накладні, виписані вищевказаними контрагентами включено МПП «Діамант» до реєстрів отриманих податкових накладних за спірний період, а суми ПДВ відповідно до цих податкових накладних, позивач включив до складу свого податкового кредиту за спірний період. Суми ж валових витрат за вказаними операціями за спірний період позивач теж відніс до податкової декларацій з податку на прибуток у 3 кварталі 2010 року, у 1 кварталі 2011 року, у 2 кварталі 2011 року.
Так, правові відносини щодо формування податкового кредиту з ПДВ та включення сум до складу валових витрат до 01.01.2011 року були регульовані Законом України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно, а з 01.01.2011 року регулюються Податковим кодексом України, а ведення ж бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
У відповідності до ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Вимоги ж до первинного документу встановлені ст.9 цього ж Закону, а саме, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Також, зі змісту цієї ж ст.1 даного Закону, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.
Відповідно до ч.2 ст.3 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.
Як вже зазначалося вище, порядок формування податкового кредиту до 01.01.2011 року був визначений ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а з 01.01.2011 року - ст.198 ПК України.
Так, відповідно до абз. 1 п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 діючого на той час Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
А згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті 7 вищенаведеного Закону також передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 даного Закону «Про ПДВ», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Зазначені положення Закону України "Про податок на додану вартість" кореспондуються з відповідними нормами Податкового кодексу України.
Як слідує зі змісту п.п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. А п.198.2 цієї ж статті ПКУ встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
У відповідності до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих(сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, слід зазначити, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Крім того, п.198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).
Згідно зі змісту приписів п.201.1,201.4,201.6 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках реквізити, що визначені у цьому пункті. Податкова накладна виписується у 2-х примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 201.8 ст.201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до вимог п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
А у відповідності до п.177.4. ст.177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати підприємства мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків та віднесення ним сум до валових витрат.
Відповідно п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду та відповідно п. 14.1.202 зазначеної статті продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Як вже зазначалося вище, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за перевіряємий період та включення спірних сум до витрат підприємства, надані договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, банківські виписки, витяг з журналу виданих довіреностей.
Інші, первинні в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», документи на підтвердження здійснення операції зі своїми контрагентами позивачем не надано, та в матеріалах справи не містяться.
Отже, уважно дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши належність, допустимість і їх достовірність, а також їх достатність та взаємозв'язок, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, критично ставиться до наданих позивачем документів як до доказів фактичного отримання підприємством товарів та використання цих товарів у власній господарській діяльності та, відповідно, погоджується із встановленими ДПІ порушеннями позивачем вимог податкового законодавства, з огляду на наступне.
Так, з урахуванням наведених положень законодавства, суд зазначає, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати, зокрема, податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.
Згідно з п.2.1.,2.2. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом МФ України від 24.05.1995р. №88), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Разом з тим, як вказано вище, обов'язковою умовою формування податкового кредиту з податку на додану вартість є не лише наявність податкових накладних та відповідних первинних документів, а і фактичність безпосередньої поставки товарів. При цьому будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, а у разі її відсутності не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.
Так, з'ясовуючи питання товарності господарських операцій позивача із вказаними контрагентами, судова коелгія зазначає наступне.
Як видно з наданих позивачем копій видаткових накладних: №050703, №020701, №30805, №30804, №50801, виписаних ТОВ «Максмет», в графі "відвантажено" від постачальника наявний лише підпис, та в порушення вимог закону не зазначено прізвище та посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, тобто не зазначені дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас, у видатковій накладній №60801, виписаній ТОВ «Максмет» взагалі відсутній і підпис, і прізвище і посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення з боку постачальника.
Крім того, в порушення вимог п.201.1 ст.201 ПК України, надані позивачем податкові накладні №№78,123, №050703, №020701, №30805, №30804, №50801, на підставі яких позивач відносив спірні суми до податкового кредиту, окрім підпису особи та печатки підприємства, що їх виписувало, не містять обов'язкового реквізиту - ПІБ особи, яка склала ці податкові накладні, а податкова накладна №60801, до того ж, взагалі не містить ні ПІБ, ні посаду особи, яка її склала, ні її підпису.
Тобто, з наданих позивачем копій вказаних видаткових та податкових накладних, з урахуванням умов договорів в частині здачі-прийняття товару (п.4.1 Договорів) неможливо зробити достовірний висновок щодо фактичності передачі товарів за спірними угодами, оскільки ці документи не надають змоги ідентифікувати осіб, що приймали участь у здійсненні згаданих господарських операцій, що позбавляє суд можливості встановити факт товарності зазначених господарських операцій.
Отже, надані позивачем копії вищезазначених видаткових та податкових накладних не містять обов'язкового реквізиту первинного документа: "посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; прізвищ та особистих підписів або інших даних, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій, а тому вони не можуть вважатися належними та допустимими доказами в обгрунтування правомірності віднесення позивачем спірних сум до податкового кредиту та до валових витрат.
Враховуючи викладене, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не приймає до уваги в якості достовірних та належних доказів надані позивачем вказані вище податкові та видаткові накладні, які оформленні з порушенням вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» та п.201.1 ст.201 ПК України.
Поряд з цим, з'ясовуючи питання товарності господарських операцій позивача із його контрагентами, судова колегія вважає за необхідне ще зазначити наступне.
Так, з наданих позивачем до суду 1-ї інстанції договорів, укладених позивачем із ПП «Дана-Даблью», ПП «Ново-Ком», ТОВ «АК «Алана», які за своїм змістом та умовами є ідентичними, вбачається, що в п.6 «Витрати на транспортування та страхування товару» взагалі не зазначені жодні відомості, в тому числі, щодо того, на кого саме покладаються транспортні витрати, пов'язані з доставкою вантажу.
Крім того, навіть позовна заява позивача не містить опису фактичного виконання господарських хюв'язань за укладеними з контрагентами договорами, у зв'язку з чим судом з'ясовувалося в повноваженого представника позивача питання щодо фактичності й достовірності аійснення господарських операцій. Водночас, в межах предмету доказування по справі, представник позивача не надала окружному суду будь-яких зрозумілих та аргументованих пояснень стосовно того, яким саме чином здійснювалась поставка (т.б. доставка, транспортування) товару від контрагентів до підприємства позивача, зазначивши лише загальне посилання на те, що постачання товару здійснювалось продавцем, а тому, відповідні транспортні документи у позивача відсутні.
Але, разом з тим, судова колегія, як і окружний суд, критично оцінює ці твердження позивача щодо відсутності у нього ТТН та будь-яких інших доказів на підтвердження перевезення товару через те, що поставка товару здійснювалась його контрагентом, з огляду на наступне.
Так, у відповідності до ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.11.1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (затв. наказом Мінтрансу України від 14.10.1997р. №363), товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача.
Як слідує зі змісту п.1 зазначених Правил №363, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, а дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу. ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше 4-х екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з ТТН водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. При цьому, І-й екземпляр ТТН залишається у Замовника (вантажовідправника), ІІ-й - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, ІІІ-й і ІУ-й екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Таким чином, згідно з встановленими правилами один екземпляр товарно-транспортної накладної повинен залишатися у вантажоотримувача, однак, позивачем ці транспортні документи до суду так і не були надані, що, в свою чергу, теж свідчить про безтоварність цих операцій.
З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку проет, що позивачем не доведено факт реальної поставки товарів від ТОВ «Максмет», ПП «Дана-Даблью», ПП «Ново-Ком», ГОВ «АК «Алана», оскільки в підтвердження перевезення вантажу (товару) автомобільним транспортом не надані не лише товарно-транспортні накладні, які згідно з чинним законодавством є єдиними для всіх учасників транспортного процесу юридичними документами, що призначені для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, але й взагалі будь-які документи, що свідчили б про транспортування придбаних товарів та оплату за ці послуги.
Також, суд звертає увагу й на відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про те, яким саме чином сторони договору досягли згоди з приводу строку поставки, асортименту та кількості продукції постачальника, вартості одиниці продукції, оскільки позивачем на пропозицію суду не надано відповідних специфікацій на постачання продукції та сертифікатів якості, обов'язковість яких передбачена вищевказаними договорами та приписами ст.ст.207,208,638,712 ЦК України і ст.ст.179,180 ГК України.
До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Проте, як вже вказувалося вище, 15.05.2015р. та 19.05.2015р. від представників податкового органу та позивача до суду апеляційної інстанції надійшли заяви про часткове закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін шляхом досягнення податкового компромісу на загальну суму 108 851,26 грн. (т.б. по податковому повідомленню-рішенню №0003032201 від 17.09.2013 року - на основне грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 55 312 грн. і штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3387 грн. та по ППР №0003042201 від 17.09.2013 року - на суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 48097,26 грн. і штрафних (фінансових) санкцй в розмірі 12024,31 грн.).
Відповідно до ч.ч.3,4 ст.51 КАС України, сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.
Але, разом з тим, суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.
У відповідності до приписів ст.194 КАС України, позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду.
У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог ст.ст.112 і 113 цього Кодексу.
Згідно зі ст.113 КАС України, сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову.
У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси. У разі ж невиконання умов примирення однією із сторін, суд за клопотанням іншої сторони поновлює провадження у справі.
Згідно з п.11-2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Як слідує зі змісту п.1 підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 01 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених ст.102 цього Кодексу.
А відповідно до п.7 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.
Згідно з п.11 цього ж підрозділу 9-2, податковий компроміс з урахуванням строків давності відповідно до ст.102 цього Кодексу застосовується до правовідносин, що виникли до 01 квітня 2014 року, та поширюється виключно на податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість незалежно від того, проводилися перевірки контролюючих органів чи ні за такі періоди.
Так, предметом даного адміністративного спору є податкові повідомлення-рішення від 17.09.2013 року №0003032201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 106 361 грн. (з яких 102974 грн. - за основним платежем, а 3387 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та №0003042201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 108 035 грн. (з яких 86428 грн. - за основним платежем, а 21607 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).
Таким чином, колегія суддів вважає, що до частини податкових зобов'язань, нарахованих оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями та зазначених в рішенні ДПІ у Київському районі м.Одеси ГУ ДФС у Одеській області від 27.04.2015 року №14, може бути застосована процедура податкового компромісу.
Згідно з п.8 підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом.
Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.
Відповідно до п.2 підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5% такої суми. При цьому, 95% суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується.
Сума погашеного податкового зобов'язання з податку на прибуток та/або податку на додану вартість в розмірі 95% внаслідок застосування податкового компромісу не враховується для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.
Колегією суддів встановлено, що у матеріалах справи наявне рішення ДПІ у Київському районі м.Одеси ГУ ДФС у Одеській області від 27.04.2015 року №14 про погодження застосування процедури податкового компромісу на загальну суму зобов'язань 108 851,26 грн., прийняте у відповідності до заяви МПП «Діамант» від 10.04.2015р. про застосування податкового компромісу, а також наявні квитанції про сплату підприємством податків в розмірі 5% від нарахованих зобов'язань.
Відповідно до п.3.14 «Методичних рекомендацій щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу» (затв. наказом ДФС України №13 від 17.01.2015р.), у разі подання заяви про компроміс по ППР під час процедури судового оскарження до моменту набрання законної сили рішенням суду (винесення рішення судом апеляційної інстанції незалежно від факту оскарження до Вищого адміністративного суду України) після досягнення податкового компромісу відповідний орган ДФС подає до суду першої або апеляційної інстанції, який розглядає справу, вмотивоване письмове клопотання із дотриманням встановлених Кодексом адміністративного судочинства України вимог щодо затвердження примирення сторін у справі у зв'язку із досягненням такими сторонами податкового компромісу, що, в свою чергу, в даному випадку і було зроблено сторонами по даній справі.
Отже, за вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що умови примирення не суперечать вимогам закону, не порушують чиїх-небудь прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.1 ст.203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно ст.ст.155,157 цього Кодексу.
А згідно із п.3 ч.1 ст.157 КАС України, суд закриває провадження у справі: якщо сторони досягли примирення.
Відповідно до ч.3 ст.157 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Згідно з ч.2 ст.203 КАС України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.
Враховуючи те, що постанова Одеського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року є законною та обґрунтованою, а обставина, яка є підставою для закриття провадження у справі, виникла після її ухвалення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, ця постанова суду першої інстанції - визнанню нечинною, а провадження у справі в частині податкових зобов'язань щодо яких застосовується податковий компроміс - закриттю.
Керуючись ст.ст.113,157,194,195,196,198,200,203,205,206,254 КАС України, а також п.11-2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, апеляційний суд, -
Клопотання Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області та МПП «Діамант» про часткове закриття провадження у справі в зв'язку із примиренням сторін та досягненням податкового компромісу - задовольнити.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року в частині донарахування Малому приватному підприємству «Діамант» згідно податкового повідомлення-рішення №0003032201 від 17.09.2013 року суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 55312 грн. і штрафних (фінансових) санкцй в розмірі 3387 грн. та згідно податкового повідомлення-рішення №0003042201 від 17.09.2013 року суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 48097,26 грн. і штрафних (фінансових) санкцй в розмірі 12024,31 грн. - визнати нечинною.
Провадження у справі за адміністративним позовом Малого приватного підприємства «Діамант» до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень у вказаній вище частині - закрити.
В іншій частині апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Діамант» - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
ОСОБА_2