ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
про повернення позовної заяви
26.06.2015
Справа № 910/16136/15
Суддя Літвінова М.Є., розглянувши позовну заяву Приватного підприємства "ІНТЕРТОН" до Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" про зобов'язання перерахувати грошові кошти
Приватне підприємство "Інтертон" до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк" про зобов'язання перерахувати грошові кошти у розмірі 6088,00 з рахунку ПП "Інтертон" на рахунок ПАТ "Старокиївський банк" з призначенням платежу "погашення кредиту по договору №6-2013 від 08.04.2013"; зобов'язання здійснити переказ грошових коштів у розмірі 14 040,12 грн. з рахунку ПП "Інтертон" на рахунок ПАТ "Старокиївський банк" з призначенням платежу "погашення кредиту по договору №6-2013 від 08.04.2013".
Позовна заява підлягає поверненню позивачу без розгляду з наступних підстав.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Згідно статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.
Тобто фактично Позивачем подано позов на захист його майнового інтересу, що полягає у відновленні порушеного права на вільне володіння та розпорядження належним Позивачу майном, яким, в розумінні статей 177, 190 ЦК України, є грошові кошти.
Наведене також підтверджується й тим, що відповідно до статей 32.2 та 32.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачається сплата банком пені у встановленому законом процентному співвідношенні за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, зазначеного в дорученні клієнта на переказ грошових коштів. Тобто, в розумінні положень вказаного Закону вимога перерахувати грошові кошти за дорученням клієнта підлягає вартісній оцінці, оскільки саме від розміру такої вартісної оцінки (суми вимоги) обраховуватиметься пеня, яка за своєю правовою природою є майновою санкцією за порушення грошового зобов'язання.
У підпунктах 1.6 та 1.24 пункту 1 вказаного Закону також надано тлумачення, що документом на переказ є, зокрема, паперовий документ, що використовується суб'єктами переказу та їх клієнтами для передачі доручень на переказ коштів, а переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Отже, із наведеного тлумачення також вбачається, що наслідком зобов'язання банку виконати платіжне доручення буде рух певної конкретної визначеної у дорученні суми грошових коштів, які відповідно можуть бути вартісно оцінці.
Висновку про те, що вимога виконати платіжне доручення є майновою вимогою дійшов Верховний Суд України у постанові від 25.03.2015 № 3-24гс15, який вказав, що між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами.
При цьому, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 ГПК України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Відтак, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про зобов'язання здійснити переказ коштів на захист майнового інтересу позивача та підлягають вартісній оцінці по відношенню до сум грошових коштів, які позивач просить перерахувати, та отже такі позовні вимоги є майновими вимогами, і тому судовий збір, відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання даного позову має справлятися у відсотковому співвідношенні до ціни позову, та згідно встановлених законом граничних розмірів.
Проте позивач, як вбачається з описової частини поданого ним позову, помилково кваліфікує даний позов як немайновий, та сплачує 1218,00 грн. судового збору (п/д № 907 від 16.06.2015), як за одну немайнову вимогу.
Таким чином, заявником не подано доказів сплати судового збору у встановленому розмірі.
Зазначені обставини відповідно до п. 4 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України є підставою для повернення позовної заяви без розгляду.
Після усунення зазначених недоліків, заявник не позбавлений можливості подати належно оформлену позовну заяву у порядку, встановленому розділом VІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись п. 4 ст. 63, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
Позовну заяву та додані до неї документи повернути без розгляду.
Суддя Літвінова М.Є.