ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.06.2015Справа №910/7662/15-г
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дорожник"
доДочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Білоцерківське дорожньо-експлуатаційне управління"
простягнення 627 442,24 грн.
Суддя Підченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача:Федоренко А.М. - представник за довіреністю;
від відповідача:Гетьман Т.В. - представник за довіреністю;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожник" (надалі - ТОВ "Дорожник") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Білоцерківське дорожньо-експлуатаційне управління" (надалі - ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України") про стягнення 627 442,24 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.09.2012 р. та 15.10.2012 р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу продукції №101 та Договір купівлі-продажу продукції №106 на виконання умов яких позивач поставив відповідачу гарячу дрібнозернисту асфальтобетонну суміш типу Б марки І, а відповідач натомість взятого на себе грошового зобов'язання з оплати вартості поставленої продукції належним чином не виконав у зв'язку із чим за ним виникла заборгованість у розмірі 368 189,21 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 134 421,76 грн. та 15% річних у розмірі 124 831,27 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.03.2015 р. порушено провадження у справі 910/7662/15-г, розгляд справи призначено на 29.04.2015 р.
Представник позивача в судове засідання 29.04.2015 р. з'явився, вимоги ухвали суду від 30.03.2015 р. виконав, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 29.04.2015 р. з'явився, вимог ухвали суду від 30.03.2015 р. не виконав, надав усні пояснення по справі.
В судовому засіданні 29.04.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 20.05.2015 р.
12.05.2015 р. представником відповідача через загальний відділ суду було подано відзив на позовну заяву згідно змісту якого проти позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 15% річних заперечує вказуючи на те, що протягом дії мараторію на задоволення вимог кредиторів забороняється нарахування штрафних санкцій.
19.05.2015 р. представником позивача через загальний відділ суду було подано заяву про збільшення позовних вимог згідно змісту якої просить стягнути з відповідача основну заборгованість у розмірі 458 246,26 грн., інфляційні втрати у розмірі 331 429,51 грн. та проценти за користування коштами у розмірі 173 611,68 грн.
Представник позивача в судове засідання 20.05.2015 р. з'явився, заяву про збільшення позовних вимог підтримав та просив прийняти її до розгляду. Крім того, представником позивача було подано клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів.
Представник відповідача, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 20.05.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2015 р. продовжено строк розгляду спору до 11.06.2015 р. та у зв'язку із неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено на 03.06.2015 р.
03.06.2015 р. представником відповідача через загальний відділ суду було подано відзив на позовну заяву згідно змісту якого проти заяви про збільшення позовних вимог заперечив вказуючи на те, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 368 189,21 грн., а не 458 246,26 грн., що також підтверджує підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків. В частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та процентів за користування коштами відповідач, з посиланням на ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" просить відмовити.
Представник позивача в судове засідання 03.06.2015 р. з'явився, подав заяву про уточнення позовних вимог згідно змісту якої просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 368 189,21 грн., інфляційні втрати у розмірі 134 421,76 грн. та 15% річних у розмірі 124 831,27 грн.
Представник відповідача в судове засідання 03.06.2015 р. з'явився, позовні вимоги визнає частково у розмірі 368 189,21 грн., а в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та 15% річних просить відмовити у зв'язку із введенням мараторію на задоволення вимог кредиторів.
В судовому засіданні 03.06.2015 р. судом вирішено не приймати до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог та про уточнення позовних вимог, оскільки позивачем згідно заяви про уточнення №97 від 02.06.2015 р. розмір позовних вимог, які були заявлені в позовній заяві залишено не змінним, а тому ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 627 442,24 грн.
В судовому засіданні 03.06.2015 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
13.09.2012 р. між ТОВ "Дорожник" (продавець) та ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" філія Білоцерківське ДЕУ" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу продукції №101 (надалі - Договір 1).
Відповідно до п. 1.1 Договору 1 продавець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, продає покупцю гарячу дрібнозернисту асфальтобетонну суміш тип Б марка І, що відповідає вимогам ДСТУ Б В.2.7-119-2003, в кількості 261,8 т. в терміни згідно поданих заявок, а покупець зобов'язується оплатити вартість отриманої продукції.
Пунктами 2.1 - 2.3 Договору 1 визначено, що продавець виконує заявки покупця з моменту підписання Договору і до 15 жовтня 2012 р. Договір вважається виконаним після отримання покупцем продукції і закінчення всіх взаєморозрахунків між сторонами за цим Договором. Виконання заявок оформляється накладними та податковими накладними щомісячно, що підтверджує отримання продукції покупцем.
Згідно із п. 3.1 Договору 1 договірна ціна 1 т асфальтобетонної суміші тип Б марка І становить 1 030,00 грн. в тому числі ПДВ 171,67 грн. Загальна вартість Договору становить 269 654,00 грн. в тому числі ПДВ 44 942,33 грн.
Відповідно до п. 4.1 Договору 1 продавець згідно поданої заявки (усної чи письмової) видає покупцю рахунок на замовлену кількість продукції.
Покупець зобов'язаний оплатити рахунок на протязі трьох банківських днів з дня отримання рахунку. Граничний термін розрахунку покупця за даним договором - 15 жовтня 2012 року (п.п. 4.2, 4.3 Договору 1).
Пунктом 7.2 Договору 1 встановлено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань за цим Договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов Договору №101 від 13.09.2012 р. згідно видаткової накладної №РН-0000107 від 10.10.2012 р. було передано, а відповідачем в особі Бойка Віктора Петровича, який діяв на підставі довіреності №505 від 01.10.2012 р. було прийнято дрібнозернисту асфальтобетонну суміш типу Б марка І у кількості 261,8 т. на загальну суму 269 654,00 грн.
Крім того, 15.10.2012 р. між ТОВ "Дорожник" (продавець) та ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" філія Білоцерківське ДЕУ" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу продукції №106 (надалі - Договір 2).
Відповідно до п. 1.1 Договору 2 продавець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, продає покупцю гарячу дрібнозернисту асфальтобетонну суміш типу Б марка І, що відповідає вимогам ДСТУ Б В.2.7-119-2003, в кількості 183,1т. в терміни згідно поданих заявок, а покупець зобов'язується оплатити вартість отриманої продукції.
Згідно із п.п. 2.1 - 2.3 Договору 2 продавець виконує заявки покупця з моменту підписання Договору і до 25 листопада 2012 р. Договір вважається виконаним після отримання покупцем продукції і закінчення всіх взаєморозрахунків між сторонами за цим Договором. Виконання заявок оформляється накладними та податковими накладними щомісячно, що підтверджує отримання продукції покупцем.
Пунктом 3.1 Договору 2 встановлено, що договірна ціна 1 т асфальтобетонної суміші тип Б марка І становить 1 030,00 грн. в тому числі ПДВ 171,67 грн. Загальна вартість Договору становить 188 593,00 грн. в тому числі ПДВ 31 432,17 грн.
Відповідно до п. 4.1 Договору 2 продавець згідно поданої заявки (усної чи письмової) видає покупцю рахунок на замовлену кількість продукції.
Покупець зобов'язаний оплатити рахунок протягом трьох банківських днів з дня отримання рахунку. Граничний термін розрахунку покупця за даним договором - 15 грудня 2012 року (п.п. 4.2, 4.3 Договору 2).
Згідно із п. 7.2 Договору, останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань за цим Договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов Договору №106 від 15.10.2012 р. згідно видаткової накладної №РН-0000146 від 27.11.2012 р. було передано, а відповідачем в особі Бойка Віктора Петровича, який діяв на підставі довіреності №579 від 21.11.2012 р. було прийнято дрібнозернисту асфальтобетонну суміш типу Б марка І у кількості 183,1 т. на загальну суму 188 592,26 грн.
Проте, як зазначає позивач у своїй позовній заяві відповідач взятого на себе зобов'язання з оплати вартості переданої продукції належним чином не виконав у зв'язку із чим позивачем на адресу відповідача було надіслано претензії №240 від 29.08.2013 р. та №241 від 29.08.2013 р., відповідно до змісту яких ТОВ «Дорожник» вимагало погасити існуючу заборгованість. Проте, вказані претензії залишені відповідачем без відповіді та без виконання.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням, на думку позивача, взятих на себе зобов'язань по оплаті вартості переданого товару згідно із Договорами №101 від 13.09.2012 р. та №106 від 15.10.2012 р.
Договір №101 від 13.09.2012 р. та Договір №106 від 15.10.2012 р. є договорами купівлі-продажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Матеріалами справи (видатковими накладними №РН-0000107 від 10.10.2012 р. та №РН-0000146 від 27.11.2012 р., довіреностями №505 від 01.10.2012 р. та №579 від 21.11.2012 р., актами звірки взаємних розрахунків) підтверджується передання відповідачу товару за Договорами, прийняття його відповідачем та існування у останнього заборгованості перед позивачем у розмірі 368 189,21 грн.
Згідно приписів ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно із пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У пунктах 4.2 Договорів сторонами було передбачено граничний термін розрахунку покупця за передану продукцію, а саме граничний термін розрахунку за Договором №101 від 13.09.2012 р. - 15.10.2012 р., а за Договором №106 від 15.10.2012 р. - 15.12.2012 р.
Позивач стверджує, а відповідачем не надано доказів зворотного, що покупець взятих на себе зобов'язань за Договорами належним чином не виконав, вартість переданого йому товару у визначений Договорами строк в повному обсязі не сплатив, у зв'язку із чим у ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 368 189,21 грн., строк оплати якої на дату розгляду даної справи настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 368 189,21 грн. на підставі Договору №101 від 13.09.2012 р. та Договору №106 від 15.10.2012 р.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги ТОВ "Дорожник" про стягнення з ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" заборгованості з оплати вартості поставленого товару у розмірі 368 189,21 грн. грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 134 421,76 грн. та 15% річних у розмірі 124 831,27 грн. за період з грудня 2012 р. по лютий 2015 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Пунктами 5.5. Договорів встановлено, що в разі не проведення вчасного розрахунку за поставлену продукцію покупець сплачує на користь продавця 15% річних від дня, коли продукція мала бути оплаченою до дня її фактичної оплати.
Пунктом 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
За перерахунком суду розмір інфляційних втрат нарахованих позивачем за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання складає 133 418,55 грн. В іншій частині - 1 003,21 грн. інфляційні втрати нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Суд перевірив та погоджується з наданим позивачем розрахунком 15% річних, а тому вимоги позивача про стягнення 15% річних у розмірі 124 831,27 грн. підлягають задоволенню.
При цьому, у своєму відзиві на позовну заяву відповідач, не погоджуючись з заявленими позивачем вимогами щодо стягнення інфляційних втрат та 15% річних, зазначає, що господарським судом м. Києва 09.09.2011 р. порушено провадження у справі №44/258-б про банкрутство ВАТ "ДАК "Автодор України" та введено мараторій на задоволення вимог кредиторів, у зв'язку з чим нарахування відповідачем штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань суперечить приписам ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Проте, суд з такими доводами відповідача погодитись не може з огляду на наступне.
По-перше, відповідно до п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні та відсотки річні не являються штрафними санкціями, що виключає можливість застосування положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
По-друге, статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Згідно ч. 1, 2, 5 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
Як вбачається з матеріалів справи 09.09.2011 р. за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України" ухвалою господарського суду м. Києва було порушено провадження у справі №44/258-б про банкрутство Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України", а тому виходячи із наведених вище норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" позивач у даній справі є поточним кредитором на якого дія мораторію не поширюється.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ТОВ "Дорожник" основної заборгованості у розмірі 368 189,21 грн., 15% річних у розмірі 124 831,27 грн. та інфляційних втрат у розмірі 133 418,55 грн.
У задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 003,21 грн. необхідно відмовити.
Витрати по сплаті судового збору згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
При цьому, відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно з п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.01.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).
З огляду на те, що судом не було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, йому підлягає поверненню зайво сплачена сума судового збору в розмірі 6 716,90 грн. сплачена згідно платіжного доручення №172 від 18.05.2015 р.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожник" задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Білоцерківське дорожньо-експлуатаційне управління" (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 11 А; ідентифікаційний код 33096517) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожник" (08800, Київська область, м. Миронівка, вул. Корсунська, 10; ідентифікаційний код 19425966) основну заборгованість у розмірі 368 189 (триста шістдесят вісім тисяч сто вісімдесят дев'ять) грн. 21 коп., інфляційні втрати у розмірі 133 418 (сто тридцять три тисячі чотириста вісімнадцять) грн. 55 коп., 15% річних у розмірі 124 831 (сто двадцять чотири тисячі вісімсот тридцять одна) грн. 27 коп. та судовий збір у розмірі 12 528 (дванадцять тисяч п'ятсот двадцять вісім) грн. 77 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Дорожник" (08800, Київська область, м. Миронівка, вул. Корсунська, 10; ідентифікаційний код 19425966) з Державного бюджету України зайво сплачену суму судового збору у розмірі 6 716 (шість тисяч сімсот шістнадцять) грн. 90 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання повного тексту рішення - 10.06.2015 р.
Суддя Ю.О. Підченко