ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.06.2015Справа №908/2484/15-г
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь»
до про Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» визнання недійсним пункту 7.3 Договору №47/1051-ПР від 14.11.2014 року
Представники:
від Позивача: не з'явились;
від Відповідача: Вознюк Є.В. (представник за довіреністю);
Станішевський І.С. (представник за довіреністю);
Публічне акціонерне товариство «Енергомашспецсталь» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі також - «Відповідач») про визнання недійсним пункту 7.3 Договору №47/1051-ПР від 14.11.2014 року.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що 14.11.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Енергомашспецсталь» (Покупець) та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Продавець) був укладений Договір №47/1051-ПР купівлі - продажу природного газу, відповідно до умов якого Продавець зобов»язався передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов»язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Як зазначає Позивач, п. 7.3 Договору, яким передбачено право Продавця в односторонньому порядку розірвати цей Договір в разі невиконання Покупцем п.6.1 Договору, порушує права Позивача як споживача відповідно до ч.1, п.6 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також суперечить умовам типового договору. За таких підстав, просить Суд визнати пункт 7.3 Договору №47/1051-ПР купівлі - продажу природного газу від 14.11.2014 р. недійсним.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.04.2015 року матеріали позовної заяви Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання недійсним пункту 7.3 Договору №47/1051-ПР від 14.11.2014 року направлено за підсудністю до Господарського суду м. Києва.
Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 908/2484/15-г передано до розгляду судді Чинчин О.В.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.04.2015 року порушено провадження у справі №908/2484/15-г та призначено розгляд справи на 27.05.2015 року.
27.05.2015 року в судове засідання з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 22.04.2015 року не виконав.
В судовому засіданні представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просить Суд залишити позовні вимоги без задоволення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року відкладено розгляд справи на 10.06.2015 року, у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.
10.06.2015 року в судове засідання з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 22.04.2015 року не виконав.
В судовому засіданні представник відповідача подав клопотання про продовження строків розгляду справи на 15 днів.
Суд відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе задовольнити заявлене клопотання представника відповідача, виходячи з того, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, а у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів, відкладено розгляд справи на 24.06.2015 р., у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, клопотанням про продовження строків розгляду спору.
В судовому засіданні 24.06.2015 року представники Відповідача заперечили проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просили Суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В судове засідання представник Позивача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою про відправлення на Ухвалі Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 року у справі № 908/2484/15-г.
За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.
Як вбачається з копії Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» є 84306, Донецька обл., місто Краматорськ, ПАТ "ЕНЕРГОМАШСПЕЦСТАЛЬ".
Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 908/2484/15-г направлялись на вказану адресу Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь».
Згідно з абзацем 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, Суд приходить до висновку, Позивач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Приймаючи до уваги, що Позивач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Позивача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.
Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 24 червня 2015 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
14.11.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Енергомашспецсталь» (Покупець) та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Продавець) був укладений Договір №47/1051-ПР купівлі - продажу природного газу, відповідно до умов якого Продавець зобов»язався передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов»язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Відповідно до п.7.3 Договору у разі невиконання Покупцем п.6.1 цього Договору Продавець має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що п. 7.3 Договору, яким передбачено право Продавця в односторонньому порядку розірвати цей Договір в разі невиконання Покупцем п.6.1 Договору, порушує права Позивача як споживача відповідно до ч.1, п.6 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також суперечить умовам типового договору. За таких підстав, просить Суд визнати пункт 7.3 Договору №47/1051-ПР купівлі - продажу природного газу від 14.11.2014 р. недійсним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.
Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Як встановлено Судом, 14.11.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Енергомашспецсталь» (Покупець) та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Продавець) був укладений Договір №47/1051-ПР купівлі - продажу природного газу, відповідно до умов якого Продавець зобов»язався передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов»язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що пункт 7.3 Договору купівлі - продажу №47/1051-ПР від 14.11.2014 року, яким передбачено право Продавця в односторонньому порядку розірвати цей Договір в разі невиконання Покупцем п.6.1 Договору, порушує права Позивача як споживача відповідно до ч.1, п.6 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також суперечить умовам типового договору.
Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" визначено, що державне регулювання діяльності суб'єктів ринку природного газу, в тому числі суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, які діють на суміжних ринках, здійснюється Кабінетом Міністрів України, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, при прийнятті своїх рішень діє за принципом незалежності від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також політичних партій та інших об'єднань громадян чи їх органів.
До повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, належать, зокрема затвердження типових договорів на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу) (стаття 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу").
Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 849 від 05.07.2012 року затверджено Типовий договір на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу).
Статтею 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" визначено, що власник природного газу - особа незалежно від форми власності і сфери управління, якій належить природний газ на праві власності, у тому числі на праві, що виникає на підставі договорів про спільну діяльність; постачання природного газу - господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і полягає в наданні послуг та пов'язана з реалізацією природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.
Таким чином, посилання Позивача на укладення між сторонами Договору купівлі - продажу №47/1051-ПР від 14.11.2014 року на основі Типового договору на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу), затвердженого Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 849 від 05.07.2012 року, Судом не приймається до уваги, оскільки сторони не є власником та постачальником природного газу.
Суд зазначає, що посилаючись на невідповідність пункту 7.3 Договору умовам Типового договору, Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження його доводів, викладених у позовній заяві, відносно того, в чому саме полягає незаконність умов пункту 7.3 Договору, що тягне за собою визнання його недійсним.
Крім того, у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою статті 632 Цивільного кодексу України така зміна не допускається). Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі (пункт 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року " Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними).
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши Договір купівлі - продажу №47/1051-ПР від 14.11.2014 року, а тому всі умови спірного Договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.
При цьому Суд зазначає, що відповідно до п.9.1 Договору у випадку виникнення спорів або розбіжностей Сторони зобов»язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій. Проте матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України звернення Позивача до Відповідача з вимогою внести зміни до Договору купівлі - продажу №47/1051-ПР від 14.11.2014 року.
За таких підстав, Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним Договір купівлі - продажу №47/1051-ПР від 14.11.2014 року суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Таким чином, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання недійсним пункту 7.3 Договору №47/1051-ПР від 14.11.2014 року.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання недійсним пункту 7.3 Договору №47/1051-ПР від 14.11.2014 року - відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 26 червня 2015 року.
Суддя О.В. Чинчин