01.07.15р. Справа № 904/3969/15
За позовом Комунального підприємства "Швидкісний трамвай" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
до Державної інспекції сільського господарства у Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ)
про стягнення заборгованості за договором № І-85/201-3 про відшкодування плати за землю від 01.01.2014 у розмірі 296 грн. 82 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: Гуцалюк П.О. - начальник юридичного відділу (довіреність № 294 від
05.03.2013)
від відповідача: не з'явився
Комунальне підприємство "Швидкісний трамвай" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державної інспекції сільського господарства у Дніпропетровській області (далі - відповідач) заборгованість за договором № І-85/201-3 про відшкодування плати за землю від 01.01.2014 у розмірі 296 грн. 82 коп.
Ціна позову складається з суми основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань в частині повного та своєчасного відшкодування плати за земля за період з 01.01.2014 по 11.12.2014 за договором № І-85/201-3 про відшкодування плати за землю від 01.01.2014, наявністю боргу в сумі 296 грн. 82 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.05.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 11.06.2015.
Представник позивача в судове засідання 11.06.2015 з'явився, але вимоги ухвали суду від 08.05.2015 у повному обсязі не виконав.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, але надіслав заяву, в якій просив суд розгляд справи відкласти на іншу дату, у зв'язку з відпусткою до 01.07.2015 провідного юрисконсульта відділу юридичного забезпечення Сидоренка А.О.
Так, ухвалою суду від 11.06.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.07.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.
Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.
У судове засідання 01.07.2015 з'явився представник позивача.
Так, у судовому засіданні 01.07.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Вимоги ухвали були також виконані позивачем.
Представник відповідача у судове засідання 01.07.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 11.06.2015, було отримано відповідачем 19.06.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994526299850 (№ 4910104655727), яке повернулося з відповідною відміткою про отримання ухвали суду відповідачем.
Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 08.05.2015 та від 11.06.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: ухвали суду направлялись відповідачу завчасно, крім того, відповідачу надано можливість реалізувати право на участь у судовому засіданні його представника, оскільки судом було задоволено його клопотання та відкладено розгляд справи з 11.06.2015 на 01.07.2015.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач своїм правом прийняти участь в судовому засіданні не скористався, а явка сторін в судове засідання є правом, а не обов'язком; також, запобігаючи невиправданому затягуванню розгляду спору по справі, яка вже тривалий час розглядається, як з урахуванням об'єктивних та поважних причин, так і з огляду на невиконання відповідачем вимог ухвал суду та для забезпечення реалізації відповідачем своїх процесуальних прав по справі, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 01.07.2015 без участі представника відповідача, за наявними матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Отже, суд вважає, що відповідачі не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 12.12.2012 між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (далі - орендодавець) та Державною інспекцією сільського господарства у Дніпропетровській області (далі - орендар, відповідач) було укладено договір № І-85/201 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста (далі - договір оренди) (а.с.8), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення, вбудоване у 4 поверх адміністративної будівлі, загальною площею 39 кв.м. (далі - об'єкт оренди), розташований за адресою: майдан Праці, 1, для використання під розміщення службового приміщення Держсільгоспінспекції, балансоутримувачем якого є Комунальне підприємство "Швидкісний трамвай" (далі - балансоутримувач, позивач). Об'єкт оренди облаштований водопостачанням, водовідведенням, центральним опаленням, електромережею тощо (пункт 1.1. договору оренди).
Отже, балансоутримувачем орендованого майна є Комунальне підприємство "Швидкісний трамвай" (позивач).
Згідно з пунктом 2.2. договору оренди вступ орендаря у платне строкове користування об'єктом оренди настає одночасно з підписанням акту приймання-передавання з балансоутримувачем, який необхідно оформити в 5-ти денний термін.
Договір оренди вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (пункт 2.1. договору) та відповідно до пункту 11.1. договору, діє з 12.12.2012 по 11.12.2014 включно.
У судовому засіданні 01.07.2015 представник позивача пояснив, що на теперішній час договір № І-85/201 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста від 12.12.2012 є припиненим.
При цьому, відповідно до пункту 4.3. договору оренди у термін до 15 днів від укладення договору оренди орендар окремо укладає договір на одержання комунальних послуг, енергопостачання, послуг зв'язку безпосередньо з їх постачальником або балансоутримувачем.
Так, 01.01.2014 між Комунальним підприємством "Швидкісний трамвай" та Державною інспекцією сільського господарства у Дніпропетровській області було укладено договір № І-85/201-3 про відшкодування плати за землю (далі - договір) (а.с.14), відповідно до умов якого позивач здійснює із власних коштів сплату земельного податку за площу земельної ділянки, на якій розміщене орендоване відповідачем нерухоме нежитлове приміщення. У свою чергу, відповідач відшкодовує позивачу плату за землю згідно з дольовою участю відповідача, на якій розміщений об'єкт оренди.
Відповідно до пункту 2.1. договору загальна площа території земельної ділянки, на якій розташовані нежитлові приміщення з об'єктом оренди і прилеглої до неї території, згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою складає 101 102,99 кв.м. і знаходиться за адресою: КП "Швидкісний трамвай" майдан Праці, 1. Об'єкт оренди - під розміщення службового приміщення Державної інспекції сільського господарства у Дніпропетровській області загальною площею 39,0 кв.м., згідно договору № І-85/201 від 12.12.2012, укладеного з Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, витрати по яким на сплату земельного податку і компенсує відповідач позивачу.
Згідно з пунктом 3.1. договору сума відшкодування плати за землю визначається виходячи зі ставки податку відповідно до вимог пункту 1 статті 275 Податкового кодексу України на підставі розрахунків, які є невід'ємною частиною договору. Загальна сума договору на рік становить 314 грн. 69 коп.
У пунктах 4.1., 4.2., 4.3. договору сторони погодили наступне:
- розрахунковий період відшкодування плати за землю - один календарний місяць;
- відповідач вносить оплату за відшкодування плати за землю на поточний рахунок позивача, вказаний у договорі, на підставі рахунку на оплату до 20 числа місяця наступного за звітним;
- оплата здійснюється у безготівковій формі.
Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до моменту припинення основного договору оренди та в інших випадках, передбачених законодавством України. Враховуючи вимоги частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України та частини 7 статті 180 Господарського кодексу України, сторони домовились, що умови, передбачені договором, застосовуються до правовідносин, що склалися між сторонами, починаючи з 01.01.2014 (пункт 8.1. договору).
Відповідно до розрахунку відшкодування плати за землю за період з 01.01.2014 по 31.03.2014:
- відшкодування плати за землю на рік складає 313 грн. 72 коп.;
- відповідно на місяць - 26 грн. 14 коп.;
- відшкодування плати за землю за період з 01.01.2014 по 31.01.2014 складає 78 грн. 42 коп. (а.с.15).
Відповідно до розрахунку відшкодування плати за землю за період з 01.04.2014 по 11.12.2014:
- відшкодування плати за землю на рік складає 339 грн. 31 коп.;
- відповідно на місяць - 28 грн. 28 коп.;
- відшкодування плати за землю за період з 01.04.2014 по 11.12.2014 складає 236 грн. 27 коп., в тому числі з 01.04.2014 по 30.11.2014 - 226 грн. 24 коп., а з 01.12.2014 по 11.12.2014 - 10 грн. 03 коп. (а.с.15 на звороті).
Судом враховано, що позивачем було здійснено нарахування заборгованості з відшкодування плати за землю, виходячи з розрахунку відшкодування плати за землю за період з 01.01.2014 по 31.03.2014, при цьому, оскільки розрахована позивачем сума є меншою ніж та, що зазначена у розрахунку відшкодування плати за землю за період з 01.04.2014 по 11.12.2014, а відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони, суд приходить до висновку, що заборгованість у сумі 296 грн. 82 коп. підтверджується матеріалами справи.
Отже, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пунктів 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач зобов'язаний був відшкодувати позивачу плату за землю не пізніше 20 числа кожного місяця, наступного за звітним.
При цьому, у відповідності до статей 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 4.2. договору, строк виконання відповідачем зобов'язань по відшкодуванню плати за змелю за період з 01.01.2014 по 11.12.2014 станом на момент вирішення спору настав.
Крім того, позивач звертався до відповідача з претензією № 1250 від 22.09.2014 щодо погашення заборгованості, зокрема, і за спірним договором (а.с.18). Вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання по відшкодуванню плати за змелю за період з 01.01.2014 по 11.12.2014 не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 296 грн. 82 коп. (сума визначена позивачем, яке є меншою, ніж сума, що підтверджується матеріалами справи).
При цьому, відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів повної оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період сумі 296 грн. 82 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.
Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.
При цьому, відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Суд відзначає, що на підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок державного бюджету.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми заборгованості у розмірі 296 грн. 82 коп. обґрунтовані, документально підтверджені та підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Державної інспекції сільського господарства у Дніпропетровській області (49101, м. Дніпропетровськ, проспект Кірова, 28-А; ідентифікаційний код 37986760) на користь Комунального підприємства "Швидкісний трамвай" (50057, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, майдан Праці, 1; ідентифікаційний код 30950099) - 296 грн. 82 коп. основного боргу, 1 827 грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Ю.В. Фещенко