01.07.15р. Справа № 904/3977/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Семіол" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
про стягнення заборгованості за поставлену електротехнічну продукцію згідно договору № 14 від 06.12.2013 у загальному розмірі 759 656 грн. 17 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог)
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: Гуцалюк П.О. - представник (довіреність № 308 від 19.05.2015)
Воробейчик О.С. - представник (довіреність № 309 від 19.05.2015)
від відповідача: Божко І.О. - представник (довіреність № 14-194 юр. від 27.05.2015)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Семіол" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій на момент звернення до суду просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (далі - відповідач) заборгованість за поставлену продукцію згідно договору № 14 від 06.12.2013 у загальному розмірі 651 081 грн. 93 коп.
Ціна позову на момент звернення із ним до суду складалася з наступних сум:
- 520 800 грн. 00 коп. - основний борг;
- 124 460 грн. 38 коп. - інфляційні втрати;
- 5 821 грн. 55 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 14 від 06.12.2013 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений в період з 24.11.2014 по 25.11.2014 товар (шафу управління та контролер промисловий) у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 520 800 грн. 00 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 08.12.2014 по 22.04.2015 в сумі 124 460 грн. 38 коп., а також 3% річних за період прострочення з 08.12.2014 по 22.04.2015 у сумі 5 821 грн. 55 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.05.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 11.06.2015.
У судове засідання 11.06.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.
Від позивача 11.06.2015 надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій він, посилаючись на те, що відповідач станом на 09.06.2015 не вжив жодних заходів зі сплати заборгованості, просить суд стягнути з відповідача:
- 520 800 грн. 00 коп. - основний борг;
- 230 979 грн. 96 коп. - інфляційні втрати за період прострочення з 08.12.2014 по 09.06.2015;
- 7 876 грн. 21 коп. - 3% річних за період прострочення з 08.12.2014 по 09.06.2015, а всього 759 656 грн. 17 коп..
При цьому, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Дослідивши заяву про збільшення позовних вимог, судом визначено, що, фактично, позивач збільшив лише розмір інфляційних втрат та 3% річних, розрахувавши їх за більш тривалий період.
Зважаючи на те, що позивачем були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, та у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивачем не було заявлено додаткові вимоги, крім того, позивач звернувся із вказаною заявою, доплативши при цьому частину судового збору, внаслідок чого сплачений судовий збір за збільшеними позовними вимогами складає 2% ціни позову - 15 193 грн. 12 коп., судом було прийнято вказану заяву до розгляду. А отже, має місце нова ціна позову 759 656 грн. 17 коп., виходячи з якої й вирішується спір.
Так, у судовому засіданні 11.06.2015 представником позивача було викладено зміст позову, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, наведені доводи в його обґрунтування.
Представник відповідача відзиву на позов не надав, але у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що договір від 06.12.2013 та додатки до нього підписані невстановленою особою, на підтвердження існування вказаних обставин зазначав, що на його підприємстві з цього приводу проводиться внутрішнє розслідування, крім того, є порушена кримінальна справа.
Так, з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 11.06.2015 оголошувалась перерва по 01.07.2015. Крім того, судом було зобов'язано сторін надати суду наступні документи:
- відповідачу - належні докази (доповідна записка, пояснення особи, яка підписала договір та специфікації), що підтверджують ймовірність того, що договір та специфікації підписані не Покхарна Р.К.; довіреність на особу, яка підписала видаткові накладні від 24.11.2014 на суму 396 000, 00 грн. та від 25.11.2014 на суму 124 800, 00 грн.; у разі наявності, докази повернення отриманого за вказаними накладними товару.
- позивачу - докази виконання умов спірного договору в період з моменту його підписання до 24.11.2014; довіреність на особу, яка підписала видаткові накладні від 24.11.2014 на суму 396 000, 00 грн. та від 25.11.2014 на суму 124 800, 00 грн.; у разі наявності, докази повернення отриманого за вказаними накладними товару.
Вказане свідчить про достатність часу для підготовки відповідача до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.
У судове засідання 01.07.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.
Так, у судовому засіданні 01.07.2015 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням заяви про їх збільшення, з підстав, що наведені у позовній заяві.
Представник відповідача подав письмові пояснення від 01.07.2015 та в судовому засіданні зазначав, що наприкінці 2014 року підрозділами внутрішньої безпеки ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" були виявлені численні зловживання, які полягали в тому, що невідомими особами вносилися неправдиві відомості до тендерної документації (технічних вимог, комерційних пропозицій інших постачальників аналогічної продукції тощо), а також факти зловмисної домовленості представників ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" з представниками ТОВ "Семіол", що потягло укладення договорів на невигідних для відповідача умовах. На підставі вказаних фактів ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" звернулося до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками якої було порушено кримінальну справу, в рамках якої проведено виїмку документів на підприємстві-відповідача. Так, відповідачем надавалися для огляду у судовому засіданні 01.07.2015 відповідні докази (ухвала слідчого судді, протокол виїмки).
Судом було зауважено, що договір № 14 від 06.12.2013 не входить до переліку документів, які вивчалися правоохоронними органами в рамках кримінальної справи. Представником відповідача були надані пояснення, що виїмка та перевірка документів проходить поетапно, отже в подальшому, на його думку, будуть вивчатися і інші договори, зокрема, договір № 14 від 06.12.2013.
Крім того, відповідачем було повідомлено, що надати витребувані судом документи, зокрема: належні докази (доповідна записка, пояснення особи, яка підписала договір та специфікації), що підтверджують ймовірність того, що договір та специфікації підписані не Покхарна Р.К.; довіреність на особу, яка підписала видаткові накладні від 24.11.2014 на суму 396 000, 00 грн. та від 25.11.2014 на суму 124 800, 00 грн.; у разі наявності, докази повернення отриманого за вказаними накладними товару - у відповідача відсутня можливість.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, крім того, судом зауважено, що відповідачем протягом розгляду справи (з 08.05.2015 по 01.07.2015) доказів, на підтвердження заперечень, що були ним викладені у судовому засіданні 11.06.2015 та 01.07.2015 до матеріалів справи не додано.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача,
Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
06.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Семіол" (далі - продавець, позивач) було укладено договір № 16 (далі - договір) (а.с.10-15), відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити та передати у власність покупця продукцію відповідно до специфікаціі(цій), узгодженої(них) до договору, а покупець прийняти продукцію та оплатити її на умовах договору.
Договір вступає в дію з 03.12.2013 і діє по 31.12.2014 або до належного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору, в залежності від того, яка з вказаних подій настане раніше (пункт 10.4. договору).
Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до пункту 3.1. договору умови поставки продукції викладаються сторонами відповідно вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції 2000 року та узгоджуються у відповідній(их) специфікації(ціях).
Згідно з пунктом 3.2. договору поставка продукції продавцем здійснюється в строки, зазначені у відповідній(них) специфікації(ціях), але тільки після надання покупцем письмового замовлення. Датою подачі замовлення вважається дата його направлення електронною поштою або факсом 0564-26-09-00. Замовлення на поставку повинно містити перелік номенклатури (асортимент) та обсяги поставки продукції, точно відповідати по номенклатурі і не перевищувати обсяги, зазначені в специфікації(ціях).
Так, між сторонами було підписано, зокрема, специфікацію № 4 від 17.12.2013 (додаток до договору), в якій сторони узгодили код матеріалу; назву матеріалу - шафу силову ШС 4500 та шафу управління для ШС 4500; договірну кількість; ціну за одиницю; загальну вартість - 2 316 000 грн. 00 коп.; строки та умови поставки та оплати та інше (а.с.18).
Відповідно до специфікації № 4 сторони узгодили умови оплати вказаної у ній продукції - по факту поставки до 10 календарних днів.
Також, між сторонами було підписано, специфікацію № 7 від 07.08.2014 (додаток до договору), в якій сторони узгодили код матеріалу; назву матеріалу - контролер промисловий до ЕТП 1500 та електропривод постійного струму ЄПТ-500; договірну кількість; ціну за одиницю; загальну вартість - 1 128 000 грн. 00 коп.; строки та умови поставки та оплати та інше (а.с.19).
Відповідно до специфікації № 7 сторони узгодили умови оплати вказаної у ній продукції - по факту поставки до 10 календарних днів.
Відповідно до пунктів 3.3. та 3.4. договору датою поставки та переходу ризиків вважається дата передачі продукції від продавця до покупця (перевізника), згідно умов поставки, узгоджених у відповідній(них) специфікації(ціях), зазначена у накладній (видатковій, товарно-транспортній накладній, залізничній накладній, кур'єрської служби). Поставка вважається виконаною продавцем за умови точної відповідності поставленої продукції замовленню на поставку покупця по строкам, номенклатурі і обсягу, після надання продавцем всіх супроводжувальних документів, зазначених в пункті 3.6. договору.
Позивач на виконання умов договору, зокрема, 24.11.2014 та 25.11.2014 здійснив відповідачу поставку товару, що була обумовлена сторонами у специфікаціях № 4 від 17.12.2013 та № 7 від 07.08.2014, на загальну суму 520 800 грн. 00 коп., що підтверджується наступними доказами:
- видаткова накладна № РН-0000055 від 24.11.2014 на суму 396 000 грн. 00 коп. (а.с.21);
- видаткова накладна № РН-0000058 від 25.11.2014 на суму 124 800 грн. 00 коп. (а.с.24).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткової накладної, вказані накладні підписані представниками відповідача та скріплені його печаткою.
Крім того, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару.
Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.
З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.
Як було зазначено вище, строк оплати сторонами було узгоджено в специфікаціях № 4 від 17.12.2013 та № 7 від 07.08.2014, в яких було визначено, що оплата здійснюється по факту поставки до 10 календарних днів.
Крім того, позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки:
- рахунок-фактура № СФ-0000055 від 24.11.2014 на суму 396 000 грн. 00 коп. (а.с.20);
- рахунок-фактура № СФ-0000058 від 25.11.2014 на суму 124 800 грн. 00 коп. (а.с.23).
Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, судом було враховано, що сторонами було обумовлено передачу разом з товаром певного пакету документів (перелік наведений, зокрема, в специфікації № 7 від 07.08.2014 та в специфікації № 4 від 17.12.2013; також надання документів передбачено пунктом 3.6. договору), з приводу чого суд зазначає наступне.
Так, статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Так, матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:
- звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені пунктом 3.6. договору та специфікаціями документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;
- відмови відповідача від договору № 14 від 06.12.2013;
- доказів повного повернення отриманого за період з 24.11.2014 по 25.11.2014 товару на загальну суму 520 800 грн. 00 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.
Крім того, відсутність останніх двох доказів спростовує також посилання відповідача на те, що договір підписаний з його сторони невстановленою особою, крім того, як зазначав позивач, внаслідок зловмисної змови договір укладений на невигідних для нього умовах. При цьому, 24.11.2014 та 25.11.2014 відповідачем було прийнято товар за спірними накладними, крім того, до цього часу вказаний товар відповідач не повернув позивачу.
На підтвердження вказаних заперечень відповідача, судом 11.06.2015 було витребувано у відповідача належні докази (доповідна записка, пояснення особи, яка підписала договір та специфікації), що підтверджують ймовірність того, що договір та специфікації підписані не Покхарна Р.К.; довіреність на особу, яка підписала видаткові накладні від 24.11.2014 на суму 396 000, 00 грн. та від 25.11.2014 на суму 124 800, 00 грн.; у разі наявності, докази повернення отриманого за вказаними накладними товару.
При цьому, вказані документи не були надані відповідачем суду, у судовому засіданні 01.07.2015 представником відповідача було повідомлено про неможливість їх подачі до суду.
Крім того, на вимогу суду, позивачем були додані до матеріалів справи докази того, що в період з 06.12.2013 по 25.06.2014 позивачем та відповідачем підписані специфікації №№ 1, 2, 3, 5, 6, на підставі яких в період з 14.01.2014 по 23.10.2014 позивачем було здійснено відповідачу одинадцять поставок товару, який було оплачено відповідачем, що підтверджується банківськими виписками за період з 13.08.2014 по 13.11.2014. Так, до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії специфікацій, видаткових накладних, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, а також банківських виписок за вказані періоди.
Отже, зі сторони, зокрема, відповідача договір протягом десяти місяців виконувався, при цьому будь-яких заперечень щодо дотримання умов його укладення, а також підписання повноважною особою зі сторони відповідача заявлено в цей час не було.
Крім того, на момент розгляду справи відповідачем не було надано жодного доказу, який би свідчив про наявність обставин, на які посилався відповідач, як і не було надано письмового підтвердження Покхарни Р.К., що ним договір № 14 від 06.12.2013 та специфікації до договору не підписувалися.
При цьому, порушення кримінальної справи, на яку посилався відповідач, не може бути доказами наявності відповідного правопорушення.
Крім того, суд зазначає, що жодна із сторін не позбавлена права звернутись у даній справі з заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами в порядку, встановленому статтями 112-114 Господарського процесуального кодексу України, якщо обставини, встановлені за результатами вказаної кримінальної справи, матимуть істотне значення для прийняття іншого рішення у даній справі, ніж те, яке буде прийняте за наслідками розгляду спору по суті.
При цьому, відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у специфікаціях № 4 від 17.12.2013 та № 7 від 07.08.2014 порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 520 800 грн. 00 коп. позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Так, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 520 800 грн. 00 коп.
Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати отриманого товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати в сумі 230 979 грн. 96 коп. та 3% річних в сумі 7 876 грн. 21 коп. за період прострочення з 08.12.2014 по 09.06.2015, які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого у заяві про збільшення розміру позовних вимог розрахунку.
Так, за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.
Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, здійсненого позивачем, та встановлено, що при його проведенні не були враховані положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а отже розрахунок інфляційних втрат визнається судом необґрунтованим.
При цьому, згідно з пунктом 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
При цьому, судом встановлено, що період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, що визначений позивачем у розрахунках інфляційних втрат та 3% річних - з 08.12.2014 по 09.06.2015 не виходить за межі періоду, що визначений судом.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом встановлено, що в період прострочення з 08.12.2014 по 09.06.2015, що визначений позивачем, інфляційні втрати за період з січня 2015 року по травень 2015 року складають 208 840 грн. 80 коп.
Враховуючи вищевикладене, вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 208 840 грн. 80 коп.
Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що при його проведенні було визначено період прострочення, який не виходить за межі періоду, що визначений судом, крім того, розрахунок арифметично проведений вірно, а отже визнається судом обґрунтованим, а позовні вимоги щодо стягнення 3% річних за період прострочення з 08.12.2014 по 09.06.2015 в сумі 7 876 грн. 21 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Отже, позовні вимоги в цілому підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 1, 4-5, 22, 33, 34, 43, 49, 55, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (50095, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 1; ідентифікаційний код 24432974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Семіол" (50005, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Тбіліська, 11; ідентифікаційний код 24246349) - 520 800 грн. 00 коп. - основного боргу, 208 840 грн. 80 коп. - інфляційних втрат, 7 876 грн. 21 коп. - 3% річних, 14 750 грн. 34 коп. частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Ю.В. Фещенко