02 липня 2015 року Справа № 904/10257/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача),
за участю представників від:
позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),
відповідачаАндрюхін Д.В., представник,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Куйбишево"
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.04.2015
у справі№904/10257/14 Господарського суду Дніпропетровської області
за позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Куйбишево"
доПриватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив"
простягнення суми,
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Куйбишево" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" 69926,40 грн штрафу за порушення строків поставки товару, обумовлених в п.7.2 Договору поставки №16-01/240 від 23.07.2014.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2015 (суддя Ліпинський О.В.) позов задоволено; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" 69926,40 грн штрафу, 1827 грн витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач порушив умови п.4 Додатку до Договору поставки №16-01/240 від 23.07.2014 щодо строку поставки продукції.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 (судді: Лисенко О.М. - головуючий, Джихур О.В., Виноградник О.М.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2015 у справі №904/10257/14 скасовано; в позові відмовлено; стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Куйбишево" на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" 913,50 грн судового збору за перегляд справи в апеляційній інстанції.
Скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за відсутністю доказів своєчасного направлення позивачем відповідачу рознарядки, вина останнього в несвоєчасному відвантаженні продукції відсутня.
Не погоджуючись з постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2015 - залишити в силі. Касаційну скаргу мотивовано доводами про порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач спростовує її доводи і просить скаргу залишити без задоволення, а постанову - без змін.
Відводів складу суду не заявлено.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановили суди попередніх інстанцій, 23.07.2014 між позивачем (покупцем) та відповідачем (постачальником) укладено Договір поставки №16-01/240. (далі за текстом - Договір), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується передавати, а покупець приймати та оплачувати продукцію на умовах цього Договору.
Поставці підлягає продукція, асортимент, кількість, ціна та вартість якої встановлюється в Додатках, що є невід'ємними частинами цього Договору (п.2.1 Договору).
Відповідно до п.2.2. Договору загальна вартість продукції, що постачається за цим договором, визначається шляхом додавання сум вартості продукції, зазначених в Додатках до цього Договору.
Згідно з п.3.1 Договору умови та терміни оплати продукції визначаються в Додатках, що є невід'ємними частинами цього Договору.
Оплата продукції здійснюється покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в цьому Договорі (п.3.2 Договору)
За умовами п.6.2 Договору постачальник здійснює поставку продукції залізничним транспортом.
Не менш ніж за 10 (десять) днів до моменту постачання продукції покупець зобов'язаний надати постачальнику письмову рознарядку на відвантаження продукції. Рознарядка повинна містити наступну інформацію: найменування вантажоодержувача та його повну адресу; код отримувача по залізничній дорозі; станція призначення; код станції призначення; кількість товару для відвантаження (у тонах); особисті примітки (за бажанням покупця).
Згідно з п.6.3 Договору датою поставки продукції вважається дата штемпельної відмітки станції відвантаження на залізничній накладній при прийомі вантажу до перевезення. Право власності на продукцію від постачальника до покупця переходить на станції відвантаження, на дату поставки.
В п.1.2 Додатку до Договору сторони погодили, що загальна вартість продукції, що поставляється, становить 699264 грн, в тому числі ПДВ 116544 грн. Ціна продукції включає в себе вартість упаковки - мішки типу "біг-бег".
Відповідно до пункту 3 Додатку до Договору покупець зобов'язаний сплатити вартість продукції, що поставляється, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника у повному обсязі загальної вартості продукції, що становить 699264 грн в термін до 31 липня 2014 року включно.
Також сторони в п.4 Додатку до Договору передбачили, що постачальник зобов'язується поставити зазначену в Додатку продукцію покупцю в строк з 15 серпня до 20 вересня 2014 року.
При цьому суди встановили, що на виконання умов Договору позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 699264 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №9102 та №555 від 30.07.2014.
Відповідно до видаткової накладної №1-00000817 від 21.09.2014 відповідачем видано 64 тони продукції на суму 349632 грн та відправлено покупцю 21.09.2014, що підтверджується штемпельною відміткою станції відвантаження на залізничній накладній.
Відповідно до видаткової накладної №1-00000893 від 28.09.2014 відповідачем видано 64 тони продукції на суму 349632 грн та відправлено покупцю 28.09.2014, що підтверджується штемпельною відміткою станції відвантаження на залізничній накладній.
В обґрунтування заявлених у даній справі позовних вимог позивач посилався на те, що оскільки продукція була поставлена позивачу з порушенням строків, передбачених п.4 Додатку до Договору №16-01/240 від 23.07.2015, відповідач відповідно до п.7.2 цього Договору повинен сплатити штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно поставленої продукції, що складає 69926,40 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, вказав на їх обґрунтованість. Судове рішення мотивовано тим, що відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.ст.662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, у строк, встановлений цим договором, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пунктом 7.2 Договору встановлено, що за несвоєчасну поставку продукції постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно поставленої продукції, зазначеної у відповідному Додатку до цього договору.
За встановлених обставин та беручи до уваги викладені вище приписи законодавства, яке регулює спірні правовідносини, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 69926,40 грн, виходячи з того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт поставки товару на суму 699264 грн з порушенням строків поставки продукції.
Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, зазначаючи про те, що за відсутністю доказів своєчасного направлення позивачем відповідачу рознарядки із зазначенням: найменування вантажоодержувача та його повної адреси; коду отримувача по залізничній дорозі; станції призначення; коду станції призначення; кількості товару для відвантаження (у тонах); особистих приміток (за бажанням покупця), вина відповідача в несвоєчасному відвантаженні продукції відсутня.
При цьому суд апеляційної інстанції не прийняв в якості належного доказу своєчасного направлення відповідачу письмової рознарядки на відвантаження продукції наданий позивачем лист від 01.08.2014 №1322 (а.с.49, 50), який був відправлений електронною поштою.
Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Скасовуючи рішення Господарського суду Дніпропетровської області, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції та встановлених ним обставин справи, зокрема, щодо порушення відповідачем строків поставки продукції.
Що стосується направлення відповідачу письмової рознарядки на відвантаження продукції електронною поштою, колегія зазначає, що основні правові засади електронного документообігу, у тому числі в сфері договірних відносин, визначаються Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".
Відповідно до ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ст.7 цього ж Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами.
У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії.
Статтею 11 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу.
Щодо посилань суду апеляційної інстанції на неналежність електронних документів як доказів, то колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд цілком правильно застосував до спірних правовідносин приписи ст.8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до якої юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
В оскаржуваній постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду фактично не наведено обґрунтування порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції, рішення якого оскаржувалось в апеляційному порядку.
Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.1 ст.11110 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції має бути залишено в силі як таке, що відповідає встановленим місцевим господарським судом фактичним обставинам та прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відповідно, касаційна скарга підлягає задоволенню.
Пунктом 11 ст.11111 Господарського процесуального кодексу України передбачено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 913,50 грн за здійснення касаційного перегляду в даному випадку підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.49, 1115, 1117, 1118, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Куйбишево" задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 у справі №904/10257/14 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2015.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Куйбишево" 913,50 грн витрат по сплаті судового збору при зверненні з касаційною скаргою.
Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати наказ.
Головуючий В.Дерепа
Судді Б.Грек
Д.Кривда