30 червня 2015 року Справа № 927/1457/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого суддіМалетича М.М.,
суддів:Круглікової К.С.(доповідач),
Мамонтової О.М. ,
розглянувши касаційну скаргу
Заступника прокурора Чернігівської області
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 року
у справі№ 927/1457/14 господарського суду Чернігівської області
за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_5
до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України Фізична особа - підприємець ОСОБА_6
простягнення 1 761 150 грн.
за участю представників сторін: прокуратури: Томчук М.О.,
позивача:ОСОБА_8,
відповідача: третьої особи:ОСОБА_9, не з'явився,
Позивач Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом до відповідача про стягнення збитків.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 14.11.2014 у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 року, рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1637453,69 грн. збитків, судовий збір за подання позову в розмірі 32749,07 грн. та 16374,54 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, Заступник прокурора Чернігівської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 року скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 17.04.2013 між Державним підприємством дослідне господарство "Івківці", фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 був підписаний договір №1/4.
Відповідно до розділу 1 договору сторони домовились у рамках чинного законодавства України та у відповідності до Статутів сторін, що уклали цей договір, про вирощування зернових культур на земельних ділянках загальною площею 700, олійних культур на земельних ділянках загальною площею 300.
Кожна із сторін має право залучати для виконання своїх зобов'язань за даним договором третіх осіб, беручи на себе відповідальність перед другою стороною за їх дії.
Відповідно до п. 2.1 договору сторони визначили зобов'язання відповідача, згідно якого останній зобов'язується: у термін протягом 15 днів із моменту підписання цього договору надати земельні ділянки, згідно додатку №1, що є невід'ємною частиною даного договору та виконати наступні роботи на земельних ділянках: дискування, оранка.
Згідно з п.2.1.3 договору за результатами робіт відповідно до даних сторін складається акт прийому-передачі виконаних робіт, у якому вказується об'єм, якість та вартість виконаних робіт.
Акт підписується стороною-1, з одного боку, та стороною-2 або стороною-3, з іншого боку, і є невід'ємною частиною даного договору.
У розділі 3 договору сторони визначили зобов'язання позивача і третьої особи, згідно якого останні зобов'язуються виконати наступні роботи: обробіток ґрунту (культивація), сівба та посадка, внесення гербіцидів, мінеральних та органічних добрив, підкорм посівів, збиральні роботи, інші роботи, передбачені технологічно картою вирощування культур.
Роботи виконуються відповідно до додатку № 2, що є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно п.3.1.2 договору за результатами робіт відповідно до даних сторін складається акт прийому-передачі виконаних робіт, у якому вказується об'єм, якість та сума виконаних робіт. Акт підписується стороною-1, з одного боку, та стороною-2 або стороною-3, з іншого боку, і є невід'ємною частиною даного договору.
Пунктом 4.1 вказаного договору сторони передбачили, що підбиття підсумків діяльності і розподіл отриманої в результаті виконання даного договору продукції між сторонами здійснюється після виконання передбачених договором робіт, але не пізніше 01.12.2013 на підставі актів прийому-передачі виконаних робіт, складених сторонами, накладних, інших документів.
За умовами п.4.2 договору, отримана в результаті виконання даного договору продукція розподіляється між сторонами договору пропорційно сумі витрат кожної із сторін на виконання даного договору, а саме: виконаних робіт згідно актів прийому-передачі виконаних робіт, накладних, інших підтверджених документально витрат. Суми витрат кожної із сторін визначаються на основі акту узгодження вартості робіт, засобів захисту рослин, міндобрив та інших витрат (дод. № 2) і є невід'ємною частиною договору.
Позивач, звертаючись із даним позовом посилався на те, що відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання не виконав, натомість виконав роботи по збиранню врожаю, що, відповідно до п. 3.1 договору, було покладено на позивача та третю особу, та реалізував вирощений врожай без згоди та участі позивача та третьої особи.
Відповідач, в свою чергу, зазначав про те, що з договору не вбачається, які саме роботи повинна виконати сторона-2, а які сторона-3 і які саме затрати кожної із сторін, що унеможливлює розподіл отриманої продукції між всіма учасниками договору, а це суперечить природі самого договору про співпрацю, так як за такими умовами його не можна виконати.
При цьому відповідач вказував, що були допущені порушення вирощування даних культур, що негативно позначилось на урожайності. А також вказував, що не може бути доказом поданий позивачем акт здачі-прийняття робіт, оскільки він не відповідає вимогам ст.9 ЗУ "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд вказав, що спірний договір №1/4 від 17.04.2013 не містить істотних умов договору про спільну діяльність, визначених у ч.2 ст.1131 Цивільного кодексу України, тому у сторін не виникли правовідносини зі спільної діяльності по вирощуванню кукурудзи та соняшника, тому, відповідно, відсутні зобов'язання відповідача перед позивачем та вчинення відповідачем винних дій саме по правовідносинам спільної діяльності, у зв'язку з чим відсутній склад правопорушення відповідача в межах правовідносин спільної діяльності тощо.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи є всі належні та допустимі докази в підтвердження виконаних сторонами зобов'язань, затрати позивача на суму 2110048 грн. також підтверджені, а зважаючи на те, що відповідачем були порушені умови договору щодо збирання врожаю, а отже і порядок розподілу отриманої продукції, на користь позивача підлягає стягненню 1637453,69 грн. збитків у зв'язку з порушенням умов договору про спільну діяльність.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.
Як зазначалося вище, між сторонами був укладений договір про вирощування сільськогосподарський культур із застосуванням інноваційних технологій. В установленому законом порядку договір не був визнаний недійсним.
Відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Частиною 2 ст. 1131 ЦК України визначено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Вказаний договір про вирощування с/г культур не є окремим видом спільної діяльності в розумінні вказаної статті.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що укладений між сторонами договір є договором про спільну діяльність, оскільки судом апеляційної інстанції вірно було встановлено, що нормами чинного законодавства України сторонам договору надано право на власний розсуд (за домовленістю) визначити умови такого виду договору, як спільна діяльність; укладений договір підписаний вповноваженими представниками сторін; скріплений відповідними печатками; в установленому законом порядку недійсним не визнаний. Крім того, відповідач не був позбавлений права вносити свої поправки, корективи, пропонувати свої варіанти розподілу спільно вирощеної продукції, варіанти покладення зобов'язань на кожну із сторін договору, тому між сторонами в повному обсязі була досягнута домовленість щодо спільної діяльності.
Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, до договору від 17.04.2013 сторони підписали акт узгодження цін на сільськогосподарські роботи, насіння, засоби захисту рослин, міндобрива, ПММ. Даний акт був узгоджений директором відповідача, що підтверджується підписом ОСОБА_10 та проставленою печаткою господарства. Крім того, вказаним актом були визначені як ціни на роботи, що мали проводитися відповідачем так і на роботи, що мали проводитися позивачем та третьою особою.
Як встановлено апеляційним судом, загальна кількість врожаю кукурудзи, що була зібрана позивачем та відповідачем становить 2120 т., соняшника - 354,48 т.
Відповідач не оспорював факт зібрання частки врожаю відповідачем в порушення умов договору, оскільки даний обов'язок в повному обсязі (п. 3.1 договору) був покладений на позивача та третю особу, мотивуючи це тим, що позивачем за власним бажанням було перервано збирання врожаю, що змусило відповідача закінчувати збирання врожаю. Проте даний факт не був ним підтверджений належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33 ГПК України.
В матеріалах справи наявний підписаний сторонами акт здачі-прийняття виконаних робіт позивачем та третьою особою на загальну суму 2110048 грн.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно не взяв до уваги твердження відповідача проте, що він не підписував вказаний акт з урахуванням п.3 "витрати матеріалів та засобів", зазначаючи при цьому, що їм був наданий лише акт, в якому зазначено про виконані с/г роботи та витрати на дизельне пальне, оскільки він затверджений директором ДП ДГ "Івківці" ОСОБА_10, на ньому стоїть його підпис та мається відбиток печатки підприємства. Крім того, відповідач не піддавав сумніву автентичність підпису та печатки відповідача вказаному акті.
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначав, що частина врожаю, зібраного відповідачем, була реалізована останнім без участі позивача та третьої особи, отже він не одержав прибуток в розумінні ст. 224-225 ГК України, на який розраховував, у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань іншою стороною.
Розрахунок втраченої вигоди позивачем був здійснений на підставі підписаних актів здачі-прийняття виконаних робіт, акту узгодження цін та довідки ТОВ "Кернел-Трейд" щодо ринкової вартості кукурудзи та соняшника станом на 2013 рік.
Згідно із розпорядженням Кабінету міністрів України № 866-р від 23.10.2013 "Про затвердження переліку джерел інформації про ринкові ціни для цілей трансферного ціноутворення" для сільськогосподарської продукції таким джерелом, зокрема, є офіційний сайт Аграрної біржі.
В матеріалах справи наявна довідка Аграрної біржі № 717 від 28.10.2014, згідно якої вбачається, що середньозважена ціна (грн./т) на насіння соняшнику - 4795,90грн., на кукурудзу - 1114,42грн.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Укладеним договором на відповідача покладалися обов'язок щодо оранки та дискування земельних ділянок.
На виконання зазначених робіт, представником відповідача до матеріалів справи були долучені акти виконаних робіт від 14.11.2012 про здійснення оранки під кукурудзу та соняшник та акт виконаних робіт від 25.04.2013 про проведення дискування під кукурудзу та соняшник, підписані в односторонньому порядку представниками ДП ДГ "Івківці".
Згідно умов договору, акт, що складається сторонами за результатами виконаних робіт, повинен містити відомості щодо об'єму, якості та суми виконаних робіт.
Натомість, вказані акти від 14.11.2012 та 25.04.2013 містять лише відомості щодо розміру земельної ділянки, на яких було здійснено оранку та дискування, в той час як дані стосовно витрат, понесених відповідачем при здійсненні вказаних робіт, відсутні.
Дані акти, всупереч умовам договору, позивачем та третьою особою підписані не були.
Пунктом 4.2 договору сторони передбачили, що при розподілі вирощеної продукції сторони враховують в сукупності акти виконаних робіт, накладні та інші документальні підтвердження витрат.
В матеріалах справи наявні облікові листи тракториста-машиніста в підтвердження здійснення оранки та дискування, із зазначенням оплати праці та кількості затраченого пального, проте ці дані не були включені до акту виконаних робіт, та, відповідно, не були погоджені із іншими сторонами договору про спільну діяльність.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з апеляційним господарським судом стосовно не прийняття до уваги вказаних актів, як належних та допустимих доказів.
Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно звернув увагу на те, що акт про здійснення оранки був укладений та підписаний представниками відповідача 14.11.2012, в той час як договір про спільну діяльність був укладений в квітні 2013, тобто дані дії відповідачем були здійснені поза межами дії спірного договору, тому не можуть бути доказом виконання відповідачем зобов'язання по укладеному договору стосовно оранки земельних ділянок.
Таким чином, апеляційним судом був зроблений вірний висновок, що позивачем правомірно, при здійснені розрахунку суми позову, не враховані затрати відповідача.
Отже, матеріалами справи підтверджуються витрати позивача при виконанні умов договору про спільну діяльність на загальну суму 2110048 грн. в той час як свої витрати відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами.
Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Частиною 3 ст. 225 ГК України визначено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Колегія суддів прийшла до висновку, що суд апеляційної інстанції дослідивши всі надані сторонами докази правомірно стягнув на користь позивача 1637453,69 грн. зважаючи на те, що відповідачем були порушені умови договору щодо збирання врожаю, а отже і порядок розподілу отриманої продукції, тому позивач ( новий кредитор згідно з договором про відступлення права вимоги) має право вимагати, на підставі ст. 225 ГК України стягнення збитків за порушення умов договору про спільну діяльність.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 року, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Заступника прокурора Чернігівської області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 року у справі №927/1457/14 - без змін.
ГоловуючийМ. Малетич
Судді:К. Круглікова
О. Мамонтова