30 червня 2015 року Справа № 903/1306/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого суддіМалетича М.М.,
суддів:Круглікової К.С.(доповідач),
Мамонтової О.М.,
розглянувши касаційну скаргу
Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4
на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 року
у справі№ 903/1306/14 Господарського суду Волинської області
за позовомФізичної особи -підприємця ОСОБА_4
доФізичної особи -підприємця ОСОБА_5
простягнення 9 767, 11 грн.
за участю представників сторін:
позивача:ОСОБА_6, ОСОБА_7,
відповідача:не з'явився,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 8146 грн. заборгованості по договору оренди торгових місць, 1508,68 грн. - інфляційних витрат та 112,43 грн. 3% річних..
Рішенням господарського суду Волинської області від 11.03.2015 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 9577,56 грн., з них 8146 грн. заборгованості, 1319,13 грн. інфляційних витрат, 112,43 грн. - 3% річних. В решті позову відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 задоволено, рішення Господарського суду Волинської області від 11.03.2015 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 скасувати та залишити рішення Господарського суду Волинської області від 11.03.2015 без змін.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова господарського апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду від 17.05.2011р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХII Господарського процесуального кодексу України", а саме п. 9 передбачено, що відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.
Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.
Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, вказував, що 01.03.2014 р. між ФОП ОСОБА_4 (Ринок) та ФОП ОСОБА_5.(Продавець) було укладено договір оренди торгового місця НОМЕР_1, за умовами якого Ринок надає Продавцю в оренду торгівельне місце, а Продавець зобов'язується використовувати його відповідно до умов цього Договору, Правил торгівлі на ринку, вимог чинного законодавства та сплачувати Ринку плату, передбачену п.1.5 цього договору (вартість за один календарний місяць становить 3276 грн. без ПДВ, яка сплачується в касу Ринку або на розрахунковий рахунок Ринку до 5 числа поточного місяця). Однак в зв'язку з несвоєчасною оплатою орендної плати у відповідача виникла заборгованість в сумі 8146 грн. на яку згідно з ст. 625 ЦК України позивачем нараховано інфляційні у розмірі 1508,68 грн. та річні в сумі 112,43 грн. (заява про збільшення позовних вимог).
Відповідач, в свою чергу, заперечував проти позову, вказуючи на відсутність заборгованості по сплаті орендної плати за весь період дії договору та посилаючись при цьому на Угоду від 30.09.2014 р. про розірвання договору оренди, з якої вбачається, що станом на 30.09.2014р. заборгованість Продавця перед Ринком становить 0,00 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив про те, що матеріалами справи підтверджено несвоєчасне та неповне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати за договором оренди, тому позовні вимоги про стягнення з останнього 8146 грн. заборгованості є обґрунтованими та правомірними. При цьому, суд першої інстанцій не взяв до уваги доводи відповідача стосовно відсутності в нього заборгованості та припинення дії договору з 30.09.2014 р. згідно з угодою про розірвання договору оренди торгового місця НОМЕР_1, оскільки вказана заборгованість була підтверджена позивачем та не спростована відповідачем належними доказами.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив , що з урахуванням загальної вартості оренди торгового місця протягом вказаного періоду, яка становить 22 932 грн., проведених відповідачем проплат, як у межах визначеного розрахункового періоду, так і за його межами, а також, приймаючи до уваги період, протягом якого діяли договірні правовідносини між сторонами на підставі наведеного Договору оренди, станом на момент звернення позивача з позовом до суду відповідач провів розрахунки на суму, яка складає 23 362 грн. Крім того, уповноваженим представником ФОП ОСОБА_4 ОСОБА_8 укладено угоду від 30.09.2014 про розірвання Договору оренди від 01.03.2014, пунктом 2 якої зазначено, що станом на 30.09.2014 заборгованість Продавця перед Ринком становить 0,00 грн., яка є дійсною та ніким не скасована. При цьому апеляційний суд зазначив, що відсутність заборгованості підтверджена відповідними квитанціями до прибуткових ордерів. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що апеляційним судом при ухваленні постанови були допущені порушення вимог норм господарського процесуального законодавства, тому постанова не може бути залишена без змін.
Так, в суді першої інстанції позивачем були надані суду докази в підтвердження заборгованості відповідача на суму 8146 грн., а саме : касова книга ФОП ОСОБА_4 та касові ордери, оригінали яких надавались місцевому суду для огляду.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не були надані докази на спростування зазначеної суми заборгованості, хоча він був присутній у судовому засіданні під час слухання справи, тобто останнім не надано жодних належних та допустимих доказів стосовно відсутності заборгованості.
Як вже зазначалось вище, згідно з ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Так, під час розгляду справи в апеляційному господарському суді відповідач надав суду додаткові докази, які не були досліджені судом першої інстанції під час розгляду справи, а саме: копії квитанцій до прибуткового касового ордеру за № 295 від 30.03.2014 на суму 4000 грн., №149 від 26.02.2014р. на суму 500 грн. та №1691 від 17.09.2014р. на суму 800 грн., які нібито підтверджують його оплату орендних платежів за договором оренди торгового місця НОМЕР_1.
Відповідач, надаючи вказані копії квитанцій, не обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції, а апеляційний суд прийняв зазначені докази в порушення вимог ст. 101 ГПК України, в той час як позивач заперечував про прийняття вказаних доказів та просив суд апеляційної інстанції провести перевірку даних документів шляхом звірки із касовою книгою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, провести почеркознавчу експертизу почерку касира-бухгалтера ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_9, а також експертизу відповідності відтисків печаток на кожній із наданих відповідачем відповідних квитанцій до прибуткових ордерів. Натомість суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв, як доказ сплати коштів, квитанцію №149 на суму 500 грн. від 26.02.2014р., хоча договірні відносини між сторонами виникли лише з 1 березня 2014р.
Також суди не звернули увагу на те, що договір суборенди земельної ділянки був укладений 04.01.2014р., а згідно з Актом приймання-передачі об'єкта суборенди та Угодою про розірвання договору суборенди земельної ділянки від 29.10.2014р. земельна ділянка перебуває у суборенді ФОП ОСОБА_4 на підставі договору від 31.01.2014р.
Згідно із ст. 105 ГПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією;доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази; мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду-доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції; висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний господарський суд порушив вказані норми господарського процесуального закону, не виконавши їх приписів, оскільки фактично прийняв нові докази, які не були предметом розгляду в місцевому суді, без наведення мотивів неможливості їх подання відповідачем до суду першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно із п.3 ч.1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо встановлено порушення норм процесуального права , які унеможливили встановлення фактичних обставин , що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ст.ст.1115 та 1117 ГПК України, постанова підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та розглянути справу з дотриманням вимог розділу ХII Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 року у справі №903/1306/14 скасувати.
Справу №903/1306/14 направити на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду в іншому складі суддів.
ГоловуючийМ. Малетич
Судді:К. Круглікова
О. Мамонтова