1[1]
1 липня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12014100100013062 відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого в силу статті 89 КК України,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2015 року,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_8 ,
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2015 року ОСОБА_5 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, та призначено покарання у виді 4 роки позбавлення волі, на підставі статті 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на 3 роки та покладенням обов'язків передбачених статтею 76 КК України.
Не погоджуючись з вироком суду, потерпіла ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи фактичні обставини вчинення ОСОБА_5 інкримінованого злочину, доведеність його вини, просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_5 покарання у виді 4 роки позбавлення волі.
На обґрунтування своїх доводів потерпіла посилається на те, що суд при призначенні покарання належно не врахував дані про особу ОСОБА_5 , тяжкість вчиненого правопорушення, фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, суспільну небезпечність цього правопорушення, відношення до вчиненого злочину, посередню характеристику, невідшкодування заподіяної потерпілій шкоди. Неналежне врахування судом вказаних обставин призвело до безпідставного звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, неправильного застосуванням статті 75 КК України.
За вироком суду, ОСОБА_5 визнаний винуватим у тому, що 22 листопада 2014 року проходячи повз будинок АДРЕСА_2 звернув увагу на раніше невідому йому ОСОБА_6 , підійшовши до якої своєю рукою схопив її сумку та намагався ривком її вирвати, після чого остання впала на землю, а ОСОБА_5 , тримаючи за ручку вказаної сумки, протягнув ОСОБА_6 по землі, чим завдав їй фізичного болю від якого вона відпустила свою сумку, в результаті чого ОСОБА_5 відкрито, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, викрав вищевказану сумку, що коштує 500 грн., в якій було 1400 грн., мобільний телефон марку «JIAYU» вартістю 2000 гривень, золотий хрестик, вагою 2 грами, вартістю 500 грн., футляр з окулярами, що коштують 500 грн., а всього на загальну суму 4900 грн.
Після вказаних дій Розвадовський з місця вчинення кримінального правопорушення зник та розпорядився викраденим на власний розсуд.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора який підтримав подану апеляційну скаргу, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово ОСОБА_5 , перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга потерпілої підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, за обставин викладених у вироку, відповідно до частини 2 статті 394 КПК України колегією суддів не перевіряються, оскільки фактичні обставини справи в суді першої інстанції сторонами кримінального провадження не оспорювалися, стосовно них відповідно до вимог частини 3 статті 349 КПК України докази не досліджувались і вони в апеляційних скаргах не оскаржуються, тому відповідно до частини 1 статті 404 КПК України, висновки суду першої інстанції щодо цих обставин перевірці апеляційним судом не підлягають.
За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_5 кваліфіковано за частиною 2 статті 186 КК України правильно і в апеляційній скарзі не оспорюється.
Відповідно до частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Призначене покарання за своїм видом та розміром повинно бути відповідним характеру вчинених дій їх небезпечності та даним про особу винного.
Як убачається з вироку суд при призначенні покарання ОСОБА_5 врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та дані про його особу.
Зокрема судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його характер, визнання ОСОБА_5 своєї вини, розмір заподіяної шкоди, дані про його особу, а саме те, що він, відповідно до статті 89 КК України не судимий, не працює, перебуває на обліку у лікаря, шкода не відшкодована, обставини, які обтяжують покарання відсутні.
Також суд обґрунтовано визнав обставиною, яка пом'якшує покарання щире каяття обвинуваченого.
З огляду на це та враховуючи конкретні обставини справи, колегія суддів вважає що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про призначення ОСОБА_5 покарання за частиною 2 статті 186 КК України у виді позбавлення волі та обґрунтовано визначив його розмір у мінімальних межах санкції частини 2 статті 186 КК України, що є достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Разом з тим, доводи потерпілої в апеляційній скарзі про безпідставне застосування судом положень статті 75 КК України та звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням є слушними.
Так, у відповідності до вимог статті 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Проте звільняючи ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції переконливих доводів на підтвердження прийнятого рішення про можливість його виправлення без реального відбування покарання не навів, рішення в цій частині не обґрунтував, та помилково прийшов до висновку про застосування до нього статті 75 КК України.
Суд першої інстанції, хоч і зазначив, але фактично не взяв до уваги, що ОСОБА_5 вчинив умисний тяжкий злочин проти власності з застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я, однак завдану шкоду не відшкодував, будь-яких кроків направлених на працевлаштування чи зайнятість суспільно-корисними справами не здійснив.
А тому щодо характеристики особи обвинуваченого суд першої інстанції не врахував і того, що менше за рік до вчиненого у ОСОБА_5 закінчився випробувальний термін, який раніше призначався судом, однак це не стало стримуючим фактором у поведінці ОСОБА_5 .
Тому в аспекті наведених даних і визначеної у статті 50 КК України мети покарання, колегія суддів вважає, що виправлення ОСОБА_5 не можливе без ізоляції його від суспільства та приходить до висновку про відсутність підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, а тому апеляційна скарга потерпілої в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню із скасуванням вироку суду першої інстанції та ухваленням нового вироку, з призначенням ОСОБА_5 покарання без застосування статті 75 КК України.
Ухвалюючи новий вирок щодо ОСОБА_5 колегія суддів, у відповідності до вимог статті 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлені судом першої інстанції: відсутність обставин, що обтяжують покарання, та обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття у вчиненому, і вважає за необхідне, призначити покарання ОСОБА_5 у розмірі 4 років позбавлення волі без застосування статті 75 КК України.
На думку колегії суддів, таке покарання буде справедливим відносно особи ОСОБА_5 .
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_6 .
На підставі викладеного, керуючись статтями 404, 405, 407, 413, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2015 року відносно ОСОБА_5 в частині призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України скасувати.
Ухвалити новий вирок, за яким призначити ОСОБА_5 за частиною 2 статті 186 КК України покарання у виді позбавлення волі на 4 (чотири) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання, зарахувавши у строк відбування покарання, перебування його під вартою з 25.11.2014 р. по 28.11.2014 р. включно.
В решті вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2015 року залишити без зміни.
Вирок Апеляційного суду м. Києва набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
___________________ __________________ ________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
ЄУНС 761/51/15-к,
№ апеляційного провадження 11-кп/796/925/2015
Головуючий у суді 1 інстанції: ОСОБА_9
Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_1