23 червня 2015 року Справа № 922/260/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),
суддів:Кролевець О.А., Шевчук С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Курязький завод силікатних виробів"
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2015
у справі№ 922/260/15 господарського суду Харківської області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії акціонерного товариства "Укрексімбанк" в м. Харкові
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Курязький завод силікатних виробів"
простягнення 456 900,97 грн.,
за участю представників:
від позивачаЛяшенко К.В.
від відповідачаБойко О.І.
У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк") в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Курязький завод силікатних виробів" (далі - ТОВ "Курязький завод силікатних виробів") про стягнення 456 900,97 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.02.2015 у справі № 922/260/15 (суддя Пономаренко Т.О.) позов АТ "Укрексімбанк" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" на користь позивача суму нарахованих процентів за користування кредитом за період з 17.09.2014 по 28.10.2014 у розмірі 173 349,35 грн., суму нарахованих комісій за управління кредитом за період з 17.09.2014 по 28.10.2014 у розмірі 4 552,59 грн. У решті позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 (колегія суддів у складі: Бондаренко В.П. - головуючий, Медуниця О.Є., Тихий П.В.) рішення господарського суду Харківської області від 13.02.2015 у справі № 922/260/15 скасовано в частині відмови в позові. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" на користь АТ "Укрексімбанк" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові 230 453,67 грн. пені за період з 09.10.2012 по 16.09.2014; 48 545,36 грн. пені за несплату відсотків за користування кредитом та комісій за управління кредитом за період з 01.09.2012 по 28.10.2014, що нарахована з 17.09.2014 по 28.10.2014. У решті рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 у справі № 922/260/15, ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначену постанову та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 13.02.2015 у даній справі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.06.2015 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 16.06.2015 о 10 год. 55 хв.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Курязький завод силікатних виробів", який надійшов до Вищого господарського суду України 16.06.2015, позивач проти касаційної скарги заперечує та просить суд касаційної інстанції відмовити у її задоволенні, а оскаржувану постанову залишити без змін.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.06.2015 розгляд касаційної скарги ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" відкладено на 23.06.2015 о 10 год. 35 хв.
Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 22.06.2015 № 02-05/391 для розгляду справи № 922/260/15 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А.М. (доповідач), судді Кролевець О.А., Шевчук С.Р.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 30.11.2007 між позивачем (Банк) та відповідачем (Позичальник) було укладено генеральну угоду № 6807N10 (далі - Генеральна угода).
Генеральною угодою передбачено проведення Банком кредитних операцій в межах лімітів, визначених Генеральною угодою, на підставі та з урахуванням умов Кредитного договору, укладеного в рамках Генеральної угоди.
У рамках Генеральної угоди між позивачем та відповідачем було укладено кредитні договори (далі - Кредитні договори), а саме:
- кредитний договір № 6808К2 від 24.01.2008 на відкриття невідновлюваної кредитної лінії із лімітом у розмірі 1 996 827,43 грн., кінцевим терміном погашення - 29.12.2017;
- кредитний договір № 68108К64 від 25.11.2008 на відкриття невідновлюваної кредитної лінії із лімітом у розмірі 7 969 999,99 грн., кінцевим терміном погашення - 29.12.2017.
Підпунктами 3.5.1, 4.1.1 Кредитних договорів визначено порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитом, а також порядок нарахування та сплати комісії за управління кредитом.
Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду Харківської області від 03.08.2012 було порушено провадження у справі № 5023/3463/12 про банкрутство ТОВ "Курязький завод силікатних виробів".
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.12.2012 у справі № 5023/3463/12 вимоги АТ "Укрексімбанк" до боржника - ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" визнано частково в сумі 10 373 682,60 грн.; в решті вимоги АТ "Укрексімбанк" відхилено.
За період з дати порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" виникла заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом та комісії за управління кредитом.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.07.2014 введено у відношенні ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" процедуру санації строком на дванадцять місяців; керуючим санацією боржника призначено його керівника - директора ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" Саєнка Олександра Михайловича, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Данченка А.С.
18.09.2014 на адресу ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" направлена кредиторська вимога АТ "Укрексімбанк" щодо сплати відсотків комісій та пені, які нараховані з дати порушення провадження у справі № 5023/3463/12 про банкрутство ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" протягом процедури розпорядження майном та санації на загальну суму 1 848 837,81 грн. за період з 01.09.2012 по 16.09.2014 включно.
10.10.2014 відповідачем отримано повідомлення керуючого санацією та розпорядника майна ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" про розгляд кредиторської вимоги Банку, за змістом якого ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" визнає заборгованість у розмірі 1 618 384,14 грн. (тільки заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом та комісії за управління кредитом) та включає її до мирової угоди від 09.10.2014 у справі № 5023/3463/12 з підстав наявності новації в результаті укладення мирової угоди від 18.08.2010 у справі № Б-39/65-09.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.10.2014 у справі № 5023/3463/12 затверджено звіт керуючого санацією про здійснені заходи в процедурі санації; задоволено заяву про затвердження у даній справі мирової угоди; затверджено надану суду мирову угоду; припинено дію мораторію, введеного ухвалою суду про порушення провадження у справі про банкрутство. Провадження у справі № 5023/3463/12 припинено.
До складу мирової угоди увійшла кредиторська вимога АТ "Укрексімбанк" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові, заявлена в процедурі банкрутства в розмірі 10 373 682,60 грн., відсотки та комісія за управління кредитом у розмірі 1 618 384,14 грн. за період з 01.09.2012 по 16.09.2014 включно.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 173 349,35 грн. нарахованих відсотків за користування кредитом за період з 17.09.2014 по 28.10.2014 та 4 552,59 грн. нарахованих комісій за управління кредитом за період з 17.09.2014 по 28.10.2014 за Кредитними договорами, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначені вимоги є правомірними та обґрунтованими як такі, що визнані відповідачем та підтверджені належними доказами.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, яка не увійшла до мирової угоди від 09.10.2014, затвердженої ухвалою господарського суду Харківської області від 29.10.2014 у справі № 5023/3463/12, за період з 09.10.2012 по 16.09.2014 у розмірі 230 453,67 грн. та пені за несплату відсотків за користування кредитом та комісій за управління кредитом за період з 01.09.2012 по 28.10.2014, що нарахована з 17.09.2014 по 28.10.2014 у розмірі 48 545,36 грн. за Кредитними договорами, укладеними в межах Генеральної угоди, місцевий господарський суд виходив з того, що у зв'язку із затвердженням ухвалою господарського суду Харківської області від 01.09.2010 у справі № Б-39/65-09 мирової угоди від 18.08.2010 фактично припинено попереднє зобов'язання по Кредитним договорам, яке передбачало нарахування пені (відбулась новація). При цьому, суд першої інстанції зазначив, що ухвалою господарського суду Харківської області від 29.10.2014, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 у справі № 5023/3463/12, було підтримано позицію ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" відносно відхилення вимог Банку щодо пені у розмірі 230 453,67 грн.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови в позові та задовольняючи позов у частині стягнення пені, апеляційний господарський суд виходив з того, що при укладанні мирової угоди від 18.08.2010, затвердженої ухвалою господарського суду Харківської області від 01.09.2010 у справі № Б-39/65-09, новація відбулась тільки щодо розстрочення платежів по Кредитним договорам, у решті договори є дійсними.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до п. 1.3 мирової угоди від 18.08.2010 у справі № Б-39/65-09 мирова угода не є новацією та не припиняє первісні зобов'язання відносно процентів та комісій за управління кредитом, які сплачувались відповідачем після затвердження мирової угоди до дати порушення справи № 5023/3463/12 про банкрутство ТОВ "Курязький завод силікатних виробів", тоді як новація передбачає припинення усіх зобов'язань за договором.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з моменту затвердження мирової угоди від 18.08.2010 у справі № Б-39/65-09 новація не відбулась, оскільки умовами мирової угоди не передбачено припинення Кредитних договорів, а боржником здійснювалась сплата відсотків та комісій відповідно до умов Кредитних договорів.
З таких обставин, з урахуванням положень ст.ст. 526, 549 ЦК України, у зв'язку з існуванням зобов'язань зі сплати відсотків та комісій за управління кредитом відповідно умов Кредитних договорів, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність у позивача правових підстав для нарахування пені, а отже про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Проте, висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними, з огляду на таке.
Так, задовольняючи позовні вимоги про стягнення 173 349,35 грн. нарахованих відсотків за користування кредитом та 4 552,59 грн. нарахованих комісій за управління кредитом за Кредитними договорами, суди попередніх інстанцій не встановили розміри відсотків за користування кредитом та розміри комісії за управління кредитом, які підлягають стягненню, окремо по кожному кредитному договору. Суди не дослідили належним чином питання щодо правильності нарахування позивачем відсотків за користування кредитом та комісії за управління кредитом з урахуванням умов кожного кредитного договору щодо порядку нарахування відповідних платежів.
Відтак, висновки господарських судів щодо позовних вимог у цій частині є передчасними.
Частиною першою статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені, зокрема, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.
Таким чином, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення та постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у судовому рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
У порушення вищенаведених норм процесуального законодавства, судами при прийнятті рішення та постанови щодо позовних вимог про стягнення пені, яка не увійшла до мирової угоди від 09.10.2014, затвердженої ухвалою господарського суду Харківської області від 29.10.2014 у справі № 5023/3463/12, за період з 09.10.2012 по 16.09.2014 у розмірі 230 453,67 грн. та пені за несплату відсотків за користування кредитом та комісій за управління кредитом за період з 01.09.2012 по 28.10.2014, що нарахована з 17.09.2014 по 28.10.2014, у розмірі 48 545,36 грн., залишено поза увагою доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, про те, що ухвалою господарського суду Харківської області 03.08.2012 у справі № 5023/3463/12 про банкрутство ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та заборонено нарахування неустойки (штрафу, пені), інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, що відповідає положенням ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на момент порушення справи про банкрутство, яка підлягає застосуванню).
Між тим, відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону, чинній до 19.01.2013, яка застосовується до спірних правовідносин з огляду на встановлені судами обставини щодо порушення провадження у справі № 5023/3463/12 про банкрутство ТОВ "Курязький завод силікатних виробів" 03.08.2012) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Разом із тим Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у зазначеній редакції) визначає, що конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Частиною четвертою статті 12 цього Закону (у зазначеній редакції) встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.
Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Тобто наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.
Виходячи зі змісту Закону, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18.12.2012 у господарській справі № 5/34-09, від 12.03.2013 у господарській справі № 29/5005/16170/2011 та від 01.10.2013 у господарській справі № 28/5005/3240/2012, обов'язковість яких встановлена ст. 11128 ГПК України.
Відтак, не надавши оцінки спірним правовідносинам з урахуванням вказаної правової позиції Верховного Суду України, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків щодо позовних вимог про стягнення пені.
Крім того, відхиляючи доводи відповідача про те, що стосовно вимог позивача щодо пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за період з 01.09.2012 по 16.09.2014 за кредитним договором № 6808К2 від 24.01.2008 в сумі 46 308,03 грн. та кредитним договором № 68108К64 від 25.11.2008 в сумі 184145,64 грн. є рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих же підстав, а саме ухвала господарського суду Харківської області від 29.10.2014 у справі № 5023/3463/12, якою затверджено мирову угоду від 09.10.2014, суд апеляційної інстанції вказав, що постановою Вищого господарського суду України скасовано ухвалу господарського суду Харківської області від 29.10.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 у справі № 5023/3463/12 в частині затвердження мирової угоди, припинення дії мораторію, введеного ухвалою суду про порушення провадження у справі про банкрутство та припинення провадження у справі, а справу № 5023/3463/12 направлено у скасованій частині на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Разом з тим, всупереч вимогам ч. 1 ст. 43 ГПК України судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки наявній у матеріалах справи копії іншої ухвали господарського суду від 29.10.2014 у справі № 5023/3463/12, якою відмовлено АТ "Укрексімбанк" у задоволенні скарги на дії керуючого санацією та яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2014.
Поряд з цим, слід зазначити, що апеляційний господарський суд, задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені за Кредитними договорами, не дослідив умови вказаних договорів щодо пені.
При цьому, судом апеляційної інстанції не було встановлено, за порушення яких саме грошових зобов'язань позивачем нараховано пеню у розмірі 230 453,67 грн. за період з 09.10.2012 по 16.09.2014 (несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом, несвоєчасне погашення комісії за управління кредитом тощо).
Крім того, суд не встановив, які суми пені заявлено до стягнення за кожним Кредитним договором окремо.
Наведене у даній постанові свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а отже, і про порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи встановлені ст. 1117 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають права касаційній інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну правову оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Курязький завод силікатних виробів" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 13.02.2015 у справі № 922/260/15 скасувати.
Справу № 922/260/15 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді О.А. Кролевець
С.Р. Шевчук