ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
01 липня 2015 року письмове провадження № 826/5896/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
доРеєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві
третя особаКиївське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1.) з позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (надалі - відповідач або Реєстраційна служба) про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Скляренко О.М. Реєстраційної служби від 04.03.2015 року № 19769000 про відмову у реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 (надалі - нерухоме майно) за ОСОБА_1 та зобов'язання Реєстраційну службу розглянути заяву ОСОБА_3, прийняту 06.02.2015 року за реєстраційним номером 10098445 про державну реєстрацію права власності, у відповідності до чинного законодавства.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено (прийняте протиправне рішення) у реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем, яке виникло на підставі судового рішення, що набрало законної сили. Таким чином порушені його права та законні інтереси як законного власника нерухомого майна.
Ухвалою суду про закінчення підготовчого провадження від 07.04.2015 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.
Представник відповідача через канцелярію суду подав письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив про необґрунтованість заявлених позовних вимог та невідповідність доводів позивача дійсним обставинам справи, оскільки через недбалість приватного нотаріуса на даний час існує реєстрація права власності на нерухоме майно за іншою особою, що унеможливлює здійснити реєстрацію права власності на нерухоме майно за позивачем, отже спірне рішення є правомірним та відповідає чинному законодавству України.
Третя особа своєї правової позиції чи пояснень по суті заявлених позовних вимог суду не подала.
Керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неприбуттям у судове засідання 26.05.2015 року третьої особи, належним чином повідомленої про дату, час та місце судового розгляду, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються їх позиції, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 11.02.2014 року у справі № 752/6055/13-ц (провадження № 2/752/262/14), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15.05.2014 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та Голосіївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко Віра Миколаївна та Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення та спонукання до вчинення певних дій, позов ОСОБА_1 задоволений частково, зокрема: витребуване з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 та передано ОСОБА_1 квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 78,90 кв.м., яка належить ОСОБА_1 В зазначеній частині судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишені без змін рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 24.09.2014 року.
Судовими рішеннями встановлено наступне.
ОСОБА_1 є власником нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 28.11.2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим М.К.
18.09.2008 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Красій В.Я. посвідчив договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений від імені ОСОБА_1 ОСОБА_12, який діяв на підставі довіреності від 10.09.2008 року, наданої йому ОСОБА_13, яка діяла від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 19.10.2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Березнівського районного нотаріального округу Рівненської області Куц І.В., за яким, ОСОБА_4, діючи від свого імені та імені гр. ОСОБА_5 на підстав довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О.В., придбавала нерухоме майно в рівних частках.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03.08.2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07.12.2011 року, постановлено, зокрема, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири (спірного нерухомого майна), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, посвідчений 18.09.2008 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Красій В.Я. та виселити ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з відповідної квартири.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.05.2012 року задоволено заяву ОСОБА_1 , прийнято відмову від позову до ОСОБА_13, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири і довіреності та виселення.
04.08.2012 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_16 був укладений договір купівлі-продажу квартири (спірного нерухомого майна), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніщенко А.П.
Проте, 08.11.2012 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_16 був укладений договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніщенко А.П. про розірвання вищезазначеного договору купівлі-продажу квартири, укладеного 04.08.2012 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованою суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.12.2012 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.05.2012 року скасовано за нововиявленими обставинами, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03.08.2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07.12.2011 року залишено без змін.
Незважаючи на зазначене, 23.04.2013 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, в інтересах якої діяли мати - ОСОБА_7 та батько - ОСОБА_6, був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., за умовами якого малолітня ОСОБА_9 придбала квартиру АДРЕСА_1.
З огляду на наведене, як вбачається зі змісту рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11.02.2014 року у справі № 752/6055/13-ц, що набрало законної сили, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 не мали права на укладання договору купівлі-продажу квартири (спірного нерухомого майна), тобто право власності на відповідну квартиру набули на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.09.2008 року, визнаного недійсним, а тому на момент укладання договору купівлі-продажу спірної квартири, вони не мали необхідного обсягу повноважень власників квартири, отже договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, не відповідає вимогам закону, тому наслідком договору, укладеного із зазначеними порушеннями є повернення майна з незаконного володіння ОСОБА_9 2010 року народження.
Крім того, зазначеним судовим рішенням встановлено, що рішення суду про задоволенню позову про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.
13.11.2014 року представник позивача ОСОБА_3 на підставі вищезазначеного рішення суду звернувся до відповідача з заявою про реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, за результатом розгляду якої, рішенням державного реєстратора від 04.12.2014 року № 17719335 в реєстрації права власності було відмовлено з підстав того, що подані документи не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, оскільки в Державному реєстрі речових прав вже зареєстровано право власності на даний об'єкт за іншою фізичною особою, а саме - ОСОБА_9
У зв'язку з наведеним, 02.02.2015 року представник позивача звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. із заявою про скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_9, за результатом розгляду якої, рішенням № 19031868 від 02.02.2015 року відповідна державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_9 була скасована.
З огляду на зазначене, представник позивача 06.02.2015 року повторно звернувся до відповідача із заявою про державну реєстрацію за позивачем права власності на спірне нерухоме майно, за результатом розгляду якої, рішенням державного реєстратора Скляренко О.М. від 12.02.2015 року № 19304790 розгляд вказаної заяви було зупинено у зв'язку з відсутністю у повному обсязі документів, необхідних для проведення державної реєстрації права власності, а саме, у зв'язку з відсутністю документа, що підтверджує інформацію щодо реєстрації права власності з зазначенням суб'єктів права власності, записів у реєстрову книгу та реєстрового номеру в БТІ міста Києва.
Згідно отриманої позивачем інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 16.02.2015 року КВ-2015 № 4856, спірне нерухоме майно на праві власності зареєстроване за іншою фізичною особою.
Згідно отриманої представником позивача інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 04.03.2015 року № 34459543, спірне нерухоме майно зареєстроване 02.10.2012 року за ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу № 821 від 04.08.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніщенко А.П.
На підставі зазначеного, враховуючи, що на заявлене нерухоме майно вже зареєстроване право власності від 02.10.2012 року на підставі договору купівлі-продажу № 821 від 04.08.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніщенко А.П., 04.03.2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Скляренко О. М. Реєстраційної служби, було прийнято спірне рішення № 19769000 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, яким представнику позивача відмовлено у державній реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем.
Позивач же вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки порушує його права як законного власника нерухомого майна, що стало підставою для його звернення до суду з відповідним адміністративним позовом за захистом порушених прав та інтересів.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частин 1 та 2 статті 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - Закон), який регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень .
Відповідно до статті 2 Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав (частина 1 статті 3 Закону) .
За приписами частини 2 статті 3 Закону, достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень гарантує держава.
Відповідно до частини 5 статті 3 Закону, державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.
Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Згідно положень пункту 1 частини 1 статті 4 Закону, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
У випадку, передбаченому Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (абзац 2 частини 1 статті 9 Закону).
Державний реєстратор, крім іншого, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи (пункти 2, 3 частина 2 статті 9 Закону).
Нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.
Згідно частини 4 статті 9 Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
За приписами частини 3 статті 17 Закону, документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Державна реєстрація прав проводиться на підставі, крім іншого, рішень судів, що набрали законної сили (пункт 5 частини 1 статті 19 Закону).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень (частина 2 статті 24 Закону).
Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пунктах 4, 5-2, 5-6 частини першої цієї статті, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень (частина 3 статті 24 Закону).
Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України (частина 13 статті 15 Закону).
Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868 (надалі - Порядок).
Згідно підпункту 1.1. пункту 1 Порядку, повноваження державного реєстратора з прийому та видачі документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг та нотаріуси.
Пунктом 2 Порядку закріплено, що державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).
Нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно пункту 4 Порядку, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на об'єкти нерухомого майна, а саме на земельну ділянку, підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення.
Відповідно до пункту 15 Порядку, під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:
1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);
2) повноважень заявника;
3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;
4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;
5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
У разі подання документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав, не в повному обсязі державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду заяви, яке містить рекомендації щодо усунення обставин, що були підставою для його прийняття (пункт 16 Порядку).
За результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації (пункт 20 Порядку).
На підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав щодо об'єкта нерухомого майна, право власності на який заявлене вперше, державний реєстратор відкриває відповідний розділ у Державному реєстрі прав, присвоює реєстраційний номер такому об'єкту та формує реєстраційну справу відповідно до законодавства (пункт 21 Порядку).
Державний реєстратор на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав вносить записи до Державного реєстру прав (пункт 22 Порядку).
За приписами пункту 28 Порядку, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У рішенні про відмову в державній реєстрації прав зазначаються всі підстави прийняття такого рішення.
Згідно статті 2 Закону, єдиною державною інформаційною системою, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав є Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
При цьому, згідно пунктів 2.1. та 2.6. Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 року № 3502/5 (далі-Порядок 3502/5), для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав заявник подає органу державної реєстрації прав, державним реєстратором якого було проведено державну реєстрацію прав, або нотаріусу, яким проведено державну реєстрацію прав, заяву та документи, визначені цим Порядком.
Для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу.
Відповідно до пунктів 2.9.-2.11. Порядку 3502/5, під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор перевіряє наявність підстав для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав.
За результатами розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав або рішення щодо відмови у внесенні змін до записів, відмови у внесенні записів про скасування державної реєстрації прав, відмови у скасуванні записів Державного реєстру прав.
Державний реєстратор на підставі прийнятого рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав або скасування записів Державного реєстру прав вносить зміни до записів, вносить записи про скасування державної реєстрації прав або скасовує записи Державного реєстру прав.
Згідно підпункту 2.14.2. пункту 2.14. Порядку 3502/5, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови у внесенні змін до записів, відмови у внесенні записів про скасування державної реєстрації прав, відмови у скасуванні записів Державного реєстру прав виключно за наявності таких підстав, зокрема, у разі внесення записів про скасування державної реєстрації прав або скасування записів Державного реєстру прав, якщо органом державної реєстрації прав або нотаріусом, до якого звернувся заявник, не проводилась державна реєстрація прав на відповідний об'єкт нерухомого майна, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна або внесення змін до запису Державного реєстру прав.
Отже, внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування запису про реєстрацію права власності чітко регламентовано діючим законодавством України та належить до компетенції державного реєстратора, який вносив відповідний запис (здійснював реєстраційну дію) шляхом прийняття відповідного рішення про скасування записів про скасування державної реєстрації прав або відмови у скасуванні записів Державного реєстру прав, отже належать до дискреційних повноважень державного реєстратора, який вносив відповідний запис (здійснював реєстраційну дію).
Зазначене підтверджується також нормами Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року № 1141 (надалі - Порядок № 1141).
Як встановлено судом з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу в державній реєстрації права власності на нерухоме майно стала державна реєстрація спірного нерухомого майна за іншою фізичною особою - ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу № 821 від 04.08.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніщенко А.П. (запис від 02.10.2012 року № НОМЕР_1).
Зазначене рішення прийнято відповідачем відповідно до тих самих законодавчих приписів, що і його рішення від 04.12.2014 року № 17719335, яким позивачу було відмовлено в державній реєстрації права власності на нерухоме майно, з-за реєстрації права власності на об'єкт за іншою фізичною особою, а саме - ОСОБА_9
Не зважаючи на те, що представником позивача були вчинені передбачені чинними законодавством дії для внесення запису про скасування державної реєстрації права власності за номером 766804 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, шляхом звернення з відповідною заявою до нотаріуса, необхідних дій у випадку з оскаржуваним записом, здійснено не було.
Позивач не надав суду доказів того, що звертався у встановленому законодавством порядку до нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ніщенко А.П. як до державного реєстратора, який вчиняв відповідну реєстраційну дію, із заявою про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_16 на підставі посвідченого ним договору купівлі-продажу № 821 від 04.08.2012 року, який був розірваний на підставі посвідченого ним же договору від 08.11.2012 року.
У справі відсутні будь-які докази про здійснення реєстраційної дії третьою особою. При цьому судом застосовані всі необхідні дії для всебічного дослідження обставин справи. Позивач та третя особи від виконання обов'язку подавати суду докази ухилилися.
При цьому, судом не встановлено з боку відповідача порушень норм Закону та Порядку під час прийняття спірного рішення від 04.03.2015 року № 19769000, оскільки відповідач не має можливості зареєструвати за позивачем право власності на нерухоме майно, доки в Державному реєстрі прав міститься запис про реєстрацію права власності на відповідне нерухоме майно за іншою особою. Також, відповідач не наділений повноваженнями скасовувати відповідний запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно, який ним не здійснювався.
Суд приймає до уваги доводи відповідача про те, що нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., під час здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_9, було проігноровано відомий їй факт існування попередньої реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_16, що свідчить про недбалість нотаріуса Кударенко В.М.
Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права, оскільки задоволення заявлених позивачем позовних вимог не призведе до відновлення його порушеного права та досягнення необхідної мети - реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно до моменту скасування у встановленому порядку запису про реєстрацію права власності на відповідне нерухоме майно за ОСОБА_16
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За правилами частини 1 статті 9, частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач належним чином виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятного ним спірного рішення з урахуванням вимог частини 2 статті 6, частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на невірно обраний спосіб захисту порушеного права.
Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Р.О. Арсірій