м. Миколаїв.
10 червня 2015 року права № 814/1576/15
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін № 73", вул. Новозаводська, 5, м. Миколаїв, 54028
до
ДПІ у Ленінському р-ні м.Миколаєва ГУ Міндоходів
у Миколаївській обл., вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028
про
визнання протиправною та скасування вимоги
від 04.02.2015 р. № Ю-121,
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін № 73", звернувся до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 04.02.2015 р. № Ю-121.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач протиправно включив до оскаржуваної вимоги в накопичувальному порядку неузгоджені суми згідно вимог за минулі звітні періоди, оскільки останні скасовані та відкликані або оскаржуються в судовому порядку.
Відповідач проти позову заперечує, зазначає, що позивач має заборгованість за попередні періоди. Сплачені суми єдиного внеску зараховуються в рахунок спати боргу в порядку календарної черговості його виникнення. Вважає, що оскаржувана вимога відповідає чинному законодавству та є правомірною.
Відповідач подав клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.
Відповідно до ст. 128 ч. 6 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд дійшов висновку, що позов не належить задоволенню, виходячи з наступного:
Позивач як юридична особа є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
На вимогу суду управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва надало інформацію, що станом на 30.09.2013 р. (день фактичної передачі заборгованості до відповідача) заборгованість позивача з єдиного внеску становила 1083769,43 грн., що підтверджується карткою особового рахунку.
Відповідач 04.02.2015 р. виніс вимогу про сплату боргу № Ю-121, в якій визначена заборгованість позивача з єдиного внеску в сумі 1678704,57 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Частиною 2 ст. 6 Закону визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
На підставі ч. 4 ст. 8 Закону порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до пп. 19-1.1.22 п. 19-1.1 ст. 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, зокрема, здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно не нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.
Згідно ч. 4 ст. 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Матеріалами справи встановлено, що позивач з моменту передачі адміністрування єдиного внеску до органів Міндоходів щомісячно збільшував суму боргу шляхом самостійного нарахування в звітах по єдиному страховому внеску.
Відповідно до п. 6.3 та 6.4 чинної на момент виникнення спірних правовідносин Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 р. № 455, органи доходів і зборів надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки у разі, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску та/або борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога надсилається протягом 5 робочих днів, наступних за календарним місяцем, в якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу формується на підставі даних з карток особових рахунків платників на суму боргу, що перевищує 10 грн. Вимога формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Як вбачається з матеріалів справи, вимоги відповідача від 06.05.2014 р. № Ю-121, від 05.06.2014 р. № Ю-121, від 02.07.2014 р. № Ю-121 були скасовані та відкликані рішеннями Головного управління Міндоходів у Миколаївській області в зв'язку з включенням до податкових вимог штрафу та пені, які були не узгодженими через їх оскарження в судовому порядку.
Оскаржувана позивачем вимога встановлює заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 01.02.2015 р. у розмірі 1678704,57 грн.
18.02.2015 р. позивачем було подано звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за січень 2015 р., згідно якого загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті, становить 52093,89 грн.
Із заперечень відповідача вбачається, що станом на 01.01.2015 р. позивач мав борг по єдиному соціальному внеску в розмірі 1629888,99 грн. Позивач самостійно визначив розмір єдиного внеску за грудень 2014 р. у сумі 56078,83 грн., однак сплатив за цей період 7263,25 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно прийняв вимогу від 04.02.2015 р. та зазначив суму боргу в розмірі 1678704,57 грн., оскільки вказана сума розрахована з урахуванням суми попередніх вимог, звіту за грудень 2014 р. та з урахуванням сплаченого позивачем у січні 2015 р. єдиного внеску.
Суд відхиляє посилання позивача на те, що відповідачем протиправно включено до оскаржуваної вимоги в накопичувальному порядку неузгоджену суму згідно вимог за минулі звітні періоди в зв'язку з їх оскарженням в адміністративному та судовому порядку, виходячи з наступного.
Так, відповідно до абзацу 2 ч. 14 ст. 25 Закону суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти робочих днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем ДПІ про оскарження попередніх вимог. Жодних доказів оскарження вимог відповідача позивач суду не надав та не зазначив про причини ненадання відповідних доказів.
На підставі ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене вище, відповідач довів належним чином законність оскаржуваної вимоги.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості (частина 1 статті 11 КАС України).
Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, ч.3 ст. 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає чинності з моменту закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Суддя Н. В. Лісовська