ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
26 червня 2015 року Справа № 813/375/15
Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого - судді Кузана Р.І.,
судді Гулика А.Г.,
судді Хоми О.П.,
з участю:
секретаря судового засідання Перчак С.В.,
позивача ОСОБА_1,
представників:
відповідача 1 ОСОБА_2,
відповідача 2 ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач-1), ОСОБА_4 (надалі - ОСОБА_4, позивач-2) звернулися до Львівського окружного адміністративного суду з позовними заявами до Державної міграційної служби України (надалі - ДМС України, відповідач-1), Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (надалі - ГУ ДМС України у Львівській області, відповідач-2), в якому просять:
- визнати неправомірними та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 19.12.14р. №734-14 та від 02.04.15р. №244-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати незаконними дії Головного управління Державної Міграційної служби України у Львівській області в частині порушення встановленого законом порядку повідомлення про прийняття Державною міграційною службою України рішення про відмову у визнанні Позивачів біженцями або особами, які потребують додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяви громадян ОСОБА_5 Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою суду від 14.05.15р. позови ОСОБА_4 та ОСОБА_1 об'єднано в одне провадження для спільного розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивачі вказують, що рішеннями Держаної міграційної служби України від 19.12.14р. №734-14 та від 02.04.15р. №244-15 відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Зазначають, що підставою для звернення до Державної міграційної служби України з відповідними заявами було те, що вони стали жертвами переслідування у зв'язку зі своєю політичною та громадською діяльністю з боку органів влади ОСОБА_5 Федерації. На підтвердження обґрунтованості заяв позивачами подано до органу Державної міграційної служби низку матеріалів щодо їхньої громадської діяльності в країні походження.
Вважають, що рішення центрального органу міграційної служби про відмову у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту є такими, що прийняті без повної оцінки основних елементів заяв про захист у їх співвідношенні із інформацією про країну походження заявників та суперечить положенням статей 1 і 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», нормам Правил розгляду заяв та оформлення документів та не відповідають принципам обґрунтованості, добросовісності та пропорційності рішень органів державної влади. Державною міграційною службою України при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано вказаних ними доводів щодо наявності обґрунтованих побоювань зазнати переслідувань в країні походження.
Позивачі в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовних заявах. Додатково пояснили, що переслідування органами державної влади ОСОБА_5 Федерації пов'язане з їх активною громадською діяльністю, публічною підтримкою Євромайдану в Україні та засудженням політики Президента та Уряду ОСОБА_5 Федерації щодо України. ОСОБА_1 є членом профспілкових організацій працівників освіти та комунального господарства в м. Рубцовськ Алтайського краю ОСОБА_5 Федерації. У зв'язку з участю та організацією позивачами пікетів, мітингів та громадською діяльністю щодо викриття корупційних схем в адміністрації міста, їх сім'я за надуманими приводами визнана неблагополучною. У зв'язку з цим, органами опіки та піклування можуть бути прийняті рішення про позбавлення позивачів батьківських прав, а їх неповнолітні діти будуть направлені до притулку. Тому, у разі повернення позивачів до країни громадянської належності, вони не зможуть захистити свої права та інтереси своїх дітей.
Представник Державної міграційної служби України - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що матеріали особових справ позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4, з урахуванням інформації про країну походження та заявлених шукачами притулку обставин, дають підстави стверджувати про відсутність у них обґрунтованих побоювань стати жертвами переслідувань, які є визначальними. У зв'язку з чим, з урахуванням імперативних приписів статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідач-1 правомірно відмовив позивачам у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, оскільки позивачами не надано ані конкретних відомостей, ані жодних документів, які б підтверджували, що у них склались умови, зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону.
Щодо ОСОБА_4 Державною міграційною службою України встановлено, що позивач побоюється зазнати переслідування зі сторони правоохоронних органів РФ як член сім'ї ОСОБА_1 Можливість її переслідування у разі повернення на батьківщину нею також не доведено.
Враховуючи викладене, позивачами не доведено, що після повернення до країни громадянської належності їм буде заподіяно шкоду. А тому рішення про відмову у визнанні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту винесені ДМС України у відповідності до вимог чинного законодавства та з урахуванням всіх обставин щодо надання їм захисту в Україні.
Представник Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області ОСОБА_3 щодо задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень надав пояснення аналогічні тим, які було надано представником Державної міграційної служби України.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
01.08.14р. громадяни ОСОБА_5 Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулись до ГУ ДМС України у Львівській області із заявами щодо надання їм статусу біженців або осіб, які потребують додаткового захисту.
За результатами розгляду вказаних заяв, проведених співбесід та досліджених матеріалів, рішенням Державної міграційної служби України від 19.12.14р. №734-14 та від 02.04.15р. №244-15 громадянам ОСОБА_5 Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовлено у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, як особам, стосовно яких встановлено, що умови, передбачені пп. 1, 13 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, відсутні.
Не погодившись із рішеннями органу міграційної служби ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулися із позовними заявами до Львівського окружного адміністративного суду про скасування вказаних рішень ДМС України.
Надаючи оцінку оскаржуваним рішенням та діям відповідачів, суд встановив такі фактичні обставини.
Щодо ОСОБА_1.
ОСОБА_1 народився 23.06.78 р. у м. Рубцовськ Алтайського краю ОСОБА_5 Федерації, є громадянином РФ, за національністю - росіянин, віросповіданням - старослов'янське язичництво, ІНФОРМАЦІЯ_1, за сімейним станом - розлучений, перебуває у цивільному шлюбі з громадянкою РФ ОСОБА_4 Рідна мова - російська, розуміє українську мову. Неповнолітні діти: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 (племінник, перебуває під опікою ОСОБА_1О.).
В судовому засіданні позивач-1 ствердив, що в країні походження - ОСОБА_5 Федерації перебував в профспілковій організації працівників освіти, був членом профспілки працівників комунального господарства та керівником Рубцовського відділення Всеросійського волонтерського об'єднання “Ліза Алерт”. Свою діяльність в цих організаціях описує як відстоювання прав працівників та пошук зниклих людей.
З матеріалів особової справи ОСОБА_1 та наданих в судовому засіданні особистих пояснень слідує, що позивачем в країні походження здійснювалась активна діяльність по боротьбі з місцевою владою. Проведено значну кількість пікетів, організовано голодування, мітинги, у зв'язку з чим його неодноразово викликали на допити до поліції.
ОСОБА_1 ствердив, що у разі повернення до ОСОБА_5 Федерації він зазнає переслідування і погроз життю та здоров'ю, погроз кримінальної відповідальності за політичні погляди і активну громадянську позицію, яка проявляється у вимогах до керівництва Росії, керівників регіону та міста про дотримання громадянських прав і свобод, дотримання конституції та законів, боротьбі з корупцією і притягненню до відповідальності осіб, які влаштовують чиновницьке свавілля, розкрадання бюджетних коштів. Окрім того, позивач зазначає, що з грудня 2013 року став активно підтримувати Євромайдан в Україні в соцмережах і в прямому спілкуванні з людьми.
ОСОБА_1 також вказав, що 21.02.14р. він отримав інформацію від знайомого працівника поліції про можливий його арешт, після чого його діти будуть направлені до притулку. Цього ж дня, порадившись з дружиною, вони продали будинок, автомобіль і зібравши найнеобхідніші речі о 06.00 год. 22.03.14р. разом з дітьми вилетіли в м. Київ. Далі у м.Львів і потім переїхали в село Тарнавка Старосамбірського району Львівської області. На даний час позивачі придбали будинок в с.Муроване Старосамбірського району Львівської області.
22.08.14р. ГУ ДМС України у Львівській області розпочато процедуру оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачу-1 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, згідно з наказом ГУ ДМС України у Львівській області від 22.08.14р. №109 “Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту”.
Позивач ОСОБА_1 та діти: ОСОБА_7, ОСОБА_6 отримали довідку ГУ ДМС України у Львівській області про звернення за захистом в Україні №003792 від 22.08.14р.
За результатами розгляду особової справи ОСОБА_1 провідним спеціалістом сектору по роботі з біженцями та соціальної інтеграції УСІ ТА ОБГ ГУ ДМС України у Львівській області ОСОБА_8 21.11.14р. складено висновок про визнання позивача-1 особою, яка потребує додаткового захисту. Зі змісту висновку слідує, що у ОСОБА_1 існують підстави для отримання міжнародного захисту у зв'язку з тим, що він прибув в Україну внаслідок загрози його життю, безпеці та здоров'ю в країні походження. Тому ГУ ДМС України у Львівській області вважає доцільним прийняти рішення про визнання громадянина ОСОБА_5 Федерації ОСОБА_1 та його неповнолітніх дітей особами, які потребують додаткового захисту.
Вказаний висновок та особова справа позивача-1 направлені на розгляд Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України.
На основі попереднього аналізу матеріалів справ Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України встановлено, що рекомендаційні позиції Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області є поверхневими та потребують доопрацювання. А саме: спеціалістом ГУ ДМС у Львівській області не розмежовуються поняття конвенційного та додаткового захисту, аналізуються підстави щодо визнання ОСОБА_1 біженцем, однак приймається рекомендаційна позиція щодо визнання його особою, яка потребує додаткового захисту. На території України з ОСОБА_1 також перебувають двоє неповнолітніх дітей - рідна дитина заявника та племінник, який на час подання заяви перебував під опікою заявника. Однак у матеріалах особової справи відсутня інформація, чи заявник дає згоду на надання цим дітям захисту в Україні, відсутні на них окремі реєстраційні листки, а також ГУ ДМС у Львівській області не з'ясовано позиції органу опіки та піклування Старосамбірської районної державної адміністрації відносно неповнолітніх дітей позивача.
На виконання зазначених вказівок Головним управлінням Державної міграційної служби у Львівській області складено реєстраційні листки від 20.02.15р. щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та проведено додаткову співбесіду з заявником (протокол співбесіди від 20.01.15р.). Так, згідно з протоколом співбесіди від 20.01.15р. ОСОБА_1 вказує про необхідність надання захисту в Україні ОСОБА_7, ОСОБА_6, а також його цивільній дружині ОСОБА_4 та її дитині ОСОБА_9
Судом встановлено, що постановою Адміністрації м.Рубцовська Алтайського краю від 29.06.09р. №1899 ОСОБА_1 було призначено опікуном неповнолітнього ОСОБА_7, оскільки мати дитини ОСОБА_10 від виховання сина самоусунулась, а батько ОСОБА_11 засуджений і відбував покарання в місцях позбавлення волі.
Постановою Адміністрації м. Рубцовська Алтайського краю від 20.06.14р. №2630, ОСОБА_1 було звільнено від обов'язків опікуна ОСОБА_7, оскільки батько дитини ОСОБА_11 не позбавлений батьківських прав та після відбуття покарання бажає самостійно займатись вихованням сина. Вказаною постановою ОСОБА_1 зобов'язано передати неповнолітнього ОСОБА_7 його батькові ОСОБА_11 для подальшого виховання та утримання. З таким рішенням ОСОБА_1 ознайомлений.
Згідно з протоколом співбесіди №3 від 20.02.15р. позивач-1 вказав, що в листопаді 2014 року Старосамбірською районною державною адміністрацією проведено засідання, на якому вирішено, що неповнолітній ОСОБА_11 повинен залишитись з ОСОБА_12, так як позивач з дітьми в'їхав на територію України законно, на підставі офіційних документів, а позбавлення опікунських прав за законами ОСОБА_5 Федерації можливе лише за участю опікуна та за рішенням суду.
За результатами повторного розгляду особової справи заявника ГУ ДМС України у Львівській області складено висновок від 23.03.15р., згідно з яким ОСОБА_1 не підпадає під критерії, передбачені пунктами 1 та 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а тому не може бути визнаний біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту. Крім цього, заявник звернувся із заявою про визнання біженцем після закінчення терміну законного перебування на території України (90 днів). З цих підстав оскаржуваним рішенням № 244-15 від 02.04.15р. ОСОБА_1 відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Разом з цим судом встановлено, що ГУ ДМС у Львівській області направлено на адресу Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області листи № 1767 від 31.01.15р. та № 3330 від 23.02.15р. про вжиті заходи правового реагування відносно неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно до Постанови Адміністрації міста Рубцовська Алтайського краю РФ від 20.06.14р.
24.02.15р. ГУ ДМС України у Львівській області в порядку інформування та вжиття необхідних заходів реагування направлено начальнику Служби у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації лист №3423, яким повідомлено про відсутність реагування Старосамбірської РДА на вищевказані запити.
26.02.15р. Старосамбірською районною державною адміністрацією надіслано на адресу відповідача-2 лист № 01-25/406, згідно з яким ОСОБА_1 ознайомлено зі змістом Постанови Адміністрації міста Рубцовська Алтайського краю РФ від 20.06.14р. Однак, адміністрацією не надано інформації щодо призначення ОСОБА_7 законного представника чи вжиття інших заходів правового реагування, а також не висловлено позиції органу опіки і піклування щодо можливості повернення неповнолітнього ОСОБА_7 на територію ОСОБА_5 федерації.
В матеріалах особової справи ОСОБА_1 відсутнє рішення Старосамбірської районної державної адміністрації, про яке вказував заявник під час співбесіди 20.02.15р. в ГУ ДМС України у Львівській області.
Суд допитав в судовому засіданні в якості свідка головного спеціаліста сектору по роботі з біженцями та соціальної інтеграції УСІ та ОБГ У ДМС України у Львівській області ОСОБА_13, яким складено висновок від 23.03.15р. про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З наданих свідком пояснень судом встановлено, що ГУ ДМС України у Львівській області вживались заходи для отримання інформації від Старосамбірської районної державної адміністрації про вжиті заходи правового реагування відносно неповнолітнього ОСОБА_7 Запитувана інформація Старосамбірською РДА не надана.
Судом також допитано в якості свідка провідного спеціаліста сектору по роботі з біженцями та соціальної інтеграції УСІ та ОБГ ГУ ДМС України у Львівській області ОСОБА_8, яким складено позитивний висновок щодо надання позивачу-1 та його неповнолітнім дітям статусу осіб, які потребують додаткового захисту. З наданих пояснень слідує, що ним прийнято вказане рішення за внутрішнім переконанням. Жодних інших пояснень свідком не надано.
Щодо ОСОБА_4:
ОСОБА_4 народилася 29.06.84 р. у м. Рубцовськ Алтайського краю ОСОБА_5 Федерації, є громадянкою РФ, за національністю - росіянка, віросповіданням - християнка, ІНФОРМАЦІЯ_5, за сімейним станом - розлучена, перебуває у цивільному шлюбі з громадянином РФ ОСОБА_1 Рідна мова - російська, розуміє українську мову. Неповнолітні діти: ОСОБА_14 - 03.03.05р.н.
З матеріалів особової справи ОСОБА_4 та наданих нею в судовому засіданні особистих пояснень слідує, що підставою для отримання нею статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту є побоювання зазнати переслідувань в країні громадянської належності у зв'язку з політичними і громадськими переконаннями її цивільного чоловіка ОСОБА_15 При цьому, надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту її чоловікові ОСОБА_1 надає право на отримання такого статусу і для ОСОБА_4 та її неповнолітнього сина ОСОБА_9 за принципом збереження єдності сім'ї.
При вирішенні спору суд керувався наступними положеннями законодавства.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI (в редакції Закону № 1251-VII від 13.05.14р.) визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 5 Закону №3671-VI, відповідно до частини першої якої особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Частиною другою статті 13 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.
Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Аналізуючи умови, передбачені пунктом 1 статті 1 Закону №3671, беручи до уваги роз'яснення, надані Вищим адміністративним судом України у Постанові Пленуму ВАС України від 26.06.2011 року №3 (із змінами та доповненнями), суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту “A” статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.
Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.
Разом із цим, пунктом 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI (в редакції Закону № 1251-VII від 13.05.2014 року) передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пунктом 13 статті 1 цього ж Закону (в редакції Закону № 1251-VII від 13.05.2014 року) дано визначення особи, яка потребує додаткового захисту, зміст якого наведено у постанові вище.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, передбачені статтею 6 Закону №3671-VI.
Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Відповідно до вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з частиною третьою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 10 Закону №3671-VI рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною другою вказаної статті центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надано право вимагати подання додаткової інформації від уповноважених посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади, які здійснювали розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Тобто, з наведених норм слідує, що міграційний орган зобов'язаний розглянути заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, для встановлення додаткової інформації, необхідної для оцінки достовірності повідомленого, провести з нею співбесіду та, у разі виникнення сумнівів щодо такої достовірності, звернутись до відповідних органів для підтвердження або спростування наданих заявником відомостей.
Як встановлено в судовому засіданні, відповідачем-2 при наданні висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 23.03.15р., який став підставою для винесення оскаржуваного рішення відносно позивача-1, не досліджено в повному обсязі обставин, що мають значення для вирішення даної справи. Такий висновок суперечить попередньо наданому ГУ ДМС України у Львівській області висновку від 21.11.14р. про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, не спростовує в повній мірі наведених заявником доводів щодо можливого його переслідування в країні громадянської належності, а також можливого відібрання у нього дітей.
Зокрема, ГУ ДМС України у Львівській області, у зв'язку з надходженням Постанови Адміністрації міста Рубльовськ від 20.06.14р. про звільнення ОСОБА_1 від обов'язку по вихованню неповнолітнього ОСОБА_7 та скасування опіки над ним, не отримано висновку Старосамбірської районної державної адміністрації, як органу опіки та піклування, щодо належного захисту інтересів неповнолітніх дітей заявника, можливості повернення неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_5 Федерації, призначення йому в Україні законного представника чи вжиття відносно нього інших заходів правового реагування. ДМС України не скористалася наданим їй частиною другою статті 10 Закону №3671 правом та не зверталася до уповноважених посадових осіб ГУ ДМС України у Львівській області з вимогою про надання додаткової інформації, що, на переконання суду, вплинуло на прийняття рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.
При цьому, судом враховані положення Конвенції про права дитини від 20.11.89р. (ратифікована Постановою Верховної ОСОБА_13 України № 789 від 27.02.91р.), згідно з якою сім'ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства.
Статтею 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Зазначені вище обставини свідчать про неповноту вивчення ГУ ДМС України у Львівській області фактів та документів при розгляді заяви ОСОБА_1 та не дотримання відповідачами вимог Закону №3671, відтак позовні вимоги в частині скасування Рішення ДМС України № 244-15 від 02.04.15р. та зобов'язання відповідача-1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту підлягають до задоволення.
Даючи оцінку рішенню відповідача-1 від 19.12.14р. №734-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно ОСОБА_4 суд зазначає таке.
В частині 1 статті 4 Закону №3671-VI закріплено принцип збереження єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.
Цим принципом передбачено, що члени сім'ї особи, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні, мають право з метою возз'єднання сім'ї в'їхати на територію України і бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або отримати тимчасовий захист, крім осіб, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; які вчинили тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; які винні у вчиненні дій, що суперечать цілям та принципам Організації Об'єднаних Націй, визначених у Статуті Організації Об'єднаних Націй.
Право на возз'єднання сім'ї, тобто на в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, передбачено також статтею 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно з пунктом 24 частини першої статті 1 Закону №3671-VI до членів сім'ї біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, належать: чоловік (дружина), діти, віком до вісімнадцяти років за умови, що вони не перебувають у шлюбі і знаходяться на утриманні, повнолітні діти, які не перебувають у шлюбі, якщо вони через фізичний стан об'єктивно не здатні задовольняти свої потреби, непрацездатні батьки та інші особи, які перебувають під їх опікою чи піклуванням, як це визначається національним законодавством і звичаями відповідної країни.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» до членів сім'ї іноземця або особи без громадянства належать чоловік (дружина), неповнолітні діти, в тому числі неповнолітні діти чоловіка (дружини), непрацездатні батьки та інші особи, які вважаються членами сім'ї відповідно до права країни походження.
Як вже зазначалось, фактичною підставою для звернення з заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту ОСОБА_4 стало побоювання позивачки зазнати переслідування у зв'язку з громадською діяльністю її чоловіка - ОСОБА_1
Враховуючи вищевикладене та висновок суду про незаконність рішення про відмову у визнанні ОСОБА_15 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 02.04.15р. №244-15, суд, керуючись принципом збереження єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист, вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у визнанні ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 19.12.14 р. №734-14 та зобов'язати ДМС України повторно розглянути її заяву з врахуванням прийнятого рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1
Щодо позовних вимог про визнання незаконними дії ГУ ДМС України у Львівській області в частині порушення встановленого законом порядку повідомлення про прийняття ДМС України рішення про відмову у визнанні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, то такі є безпідставними і задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Порядок повідомлення особи про прийняте ДМС України рішення про відмову у визнанні особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, регулюється Законом №3671-VI та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими Наказом МВС України від 07.09.2011 року № 649 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 р. за № 1146/19884 (далі - Правила).
Частиною 13 статті 10 Закону №3671-VI визначено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа вказаного центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Вказана норма кореспондується із підпунктом "а" пункту 6.9. Правил, відповідно до якого при отриманні рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби протягом семи робочих днів з дня отримання рішення надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 29), з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що заносяться відповідні відомості до журналу реєстрації видачі повідомлень.
Судом не встановлено порушень Закону №3671-VI та Правил при оформленні та врученні ГУ ДМС України у Львівській області повідомлень про відмову у визнанні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, які відповідають формі, встановленій додатком 29 Правил.
З огляду на наведене, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог позивачів про визнання незаконними дій ГУ ДМС України у Львівській області в частині порушення встановленого законом порядку повідомлення про прийняття ДМС України рішення про відмову у визнанні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту слід відмовити, у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.
Відповідно до положень пункту 23 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі звільнені від сплати судового збору за подання позову у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», тому підстав для відшкодування таких відповідно до положень статті 94 КАС України немає.
Керуючись статтями 7-14, 69-71, 86, 94, 159, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 02.04.15 р. № 244-15 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 19.12.14 р. №734-14 про відмову у визнанні ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяви громадян ОСОБА_5 Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя Кузан Р.І.
Суддя Гулик А.Г.
Суддя Хома О.П.