10 червня 2015 рокум. Ужгород№ 807/349/15
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Гебеш С.А.
при секретарі судового засідання - Приходько Т.В.
та осіб, що беруть участь у справі:
позивач - не з'явилась;
представник позивача - ОСОБА_1
представник відповідача - ОСОБА_2
представник третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Державної фінансової інспекції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування в частині вимоги, третя особа на стороні позивача - Ужгородський центр професійно - технічної освіти, -
ОСОБА_4 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суд з позовною заявою до Державної фінансової інспекції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування в частині вимоги, третя особа на стороні позивача - Ужгородський центр професійно - технічної освіти.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що в частині 4 «Вимоги про усунення порушень та недоліків виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності №01-13/801 від 09.10.2013 р.», висновки ДФІ в Закарпатській області щодо порушення законодавства з питань збереження і використання комунального майна та використання фінансових ресурсів, що викладені в Акті ревізії №07-810/46 від 19.09.2013 р. повернення зайво нарахованих та виплачених премій та матеріальних допомоги 3-м заступникам директора Ужгородського професійного ліцею за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р. на загальну суму 65666,18грн., зокрема без рішення органу вищого рівня, не відповідають дійсності та суперечать вимогам нормативних актів та полягають в наступному.
Нарахування премій з боку позивача здійснювалось на підставі тих нормативно-правових документів, які були доведені до позивача, як керівника Ужгородського професійного ліцею (надалі - Ліцею), які надають керівнику навчального закладу безпосереднє право встановлювати зазначені виплати, а саме: ст. 24 ЗУ «Про професійно технічну освіту» до повноважень керівника відносять:
- встановлення премій і доплат до посадових окладів і ставок заробітної плати працівників навчального закладу за конкретні результати праці (згідно ст.45 даного Закону, до педагогічних працівників відносяться і заступники керівників професійно-технічних навчальних закладів, але даний закон жодним чином не відокремлює їх і не встановлює дня них окремі критерії і процедури заохочення).
Міністерство освіти і науки України своє право делегувало всім керівникам навчальних закладів, яке відображене у їх статутах та контрактах, а також у відповідних листах. Так, в контракті від 25 грудня 2009 року - укладеного між позивачем, як керівником Ліцею, який підписано першим заступником Міністерства освіти і науки України п. Гребельник О.П. та погоджено начальником управління освіти і науки Закарпатської ОДА п. Мотильчак М.А., саме в абз. 4 п.н.2.2.16 Контракту - Міністерство делегує такі повноваження: «встановлювати премії, доплати до посадових окладів і ставок заробітної плати працівникам навчального закладу за високі результати праці».
Таким чином, під час здійснення преміювання своїх заступників, позивач як керівник даного навчального закладу мала достатній та належний обсяг повноважень, і діяла у спосіб та порядок передбачений законами та наданими керівним органом повноваженнями.
Виходячи з наведеного позивач вважає, що адміністративний позов піддягає до повного задоволення із підстав викладених у позовній заяві, позовні вимоги у визнанні протиправним та скасування частини 4 вимоги Державної фінансової інспекції в Закарпатській області від 09.10.2013 року №01-13/801 щодо відшкодування зайво витрачених коштів до осіб відповідальних за вчиненні порушення, в тому числі з відшкодування: зайво нарахованих та виплачених премій на суму - 59977, 18 грн.; зайво нарахованих та виплачених матеріальних допомоги на суму - 5689,00 грн. сплачених директором Ужгородського професійного ліцею ОСОБА_4 за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р. 3-м заступникам директора без рішення органу вищого рівня.
Позивач в судове засідання не з'явилась, хоча належним чином повідомлялась судом про дату, час та місце судового розгляду даної адміністративної справи.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судову засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечив, посилаючись на те, що відповідач при проведенні перевірки та винесені вищезазначеної оскаржуваної вимоги діяв в межах та в спосіб встановлений чинним законодавством, а тому підстав для задоволення даного адміністративного позову в даному випадку немає.
Представник третьої особи на стороні позивача позовні вимоги підтримав також та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з підстав викладених у позовній заяві.
Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Так, як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, позивачем оскаржується п.4 вимоги Державної фінансової інспекції в Закарпатській області від 09.10.2013 року №01-13/801 щодо відшкодування зайво витрачених коштів до осіб відповідальних за вчиненні порушення, в тому числі з відшкодування зайво нарахованих та виплачених премій на суму - 59977, 18 грн. та зайво нарахованих та виплачених матеріальних допомог на суму - 5689,00 грн.
Як на підставу для скасування даного пункту вищезазначеної вимоги, позивач посилається на те, що нарахування премій з її боку здійснювалось на підставі тих нормативно-правових документів, які були доведені до неї, як керівника Ужгородського професійного ліцею, які надають керівнику навчального закладу безпосереднє право встановлювати зазначені виплати, а саме: ст. 24 ЗУ «Про професійно технічну освіту».
Відповідно до п. 2 ст. 57 Закону України "Про освіту" держава забезпечує встановлення посадових окладів (ставок заробітної плати) науково-педагогічним, педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів та установ освіти на основі Єдиної тарифної сітки у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до ст. 50 Закону України "Про професійно-технічну освіту" професійно-технічні навчальні заклади та установи професійно-технічної освіти здійснюють фінансову діяльність відповідно до Законів України "Про освіту", "Про професійно-технічну освіту" та інших нормативно-правових актів.
Однак, з такою позицією позивача, суд не погоджується, виходячи з наступного.
Так, згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно < … >, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
За змістом пунктів 1, 7, 10 статті 10 Закону № 2939-XII контрольно-ревізійним управлінням в областях надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до підпункту 3.1.12 пункту 3.1 Положення про Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 січня 2001 року № 111 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 січня 2001 року за № 37/5228; чинного на час виникнення спірних відносин), управління, відповідно до покладених на нього завдань, а також через підпорядковані йому контрольно-ревізійні підрозділи, має право, зокрема, звертатись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. ОСОБА_3 ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного суд приходить до переконливого висновку, про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути кошти на відшкодування виявлених в ході перевірки збитків.
Крім цього, суд також вважає зазначити, що в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
У справі, яка розглядається, ДФІ пред'явила вимогу від 09.10.2013 року №01-13/801 щодо відшкодування зайво витрачених коштів до осіб відповідальних за вчиненні порушення, в тому числі з відшкодування зайво нарахованих та виплачених премій на суму - 59977, 18 грн. та зайво нарахованих та виплачених матеріальних допомог на суму - 5689,00 грн., а не до позивача, яка як з'ясовано наданий час не являється керівником Ужгородського професійного ліцею.
При цьому оскаржувана вимога КРУ вказує, зокрема, на необхідність стягнення в порядку та розмірах, встановлених статтями 127, 136 КЗпП, зайво виплачених коштів з осіб, які їх отримали безпідставно, а у разі пропуску встановленого строку - відшкодування за рахунок винної особи, що допустила зайві грошові виплати, відповідно до статті 133 КЗпП.
Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність обчислення їх розміру перевіряє саме суд, який розглядає цей позов.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-63а14), 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14,) 20 травня 2014 року (справа № 21-93а14).
В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість даного адміністративного позову оскільки відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.
В той же час оскаржуваний пункт вимоги ніяким чином не порушує прав та законних інтересів позивача оскільки рішення відповідача, а саме оскаржувана вимога не породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача, оскільки вразі існування та доведення збитків такі відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність обчислення їх розміру перевіряє суд, який розглядає цей позов.
За таких обставини суд приходить до переконання, що у задоволенні даного адміністративного позову слід відмовити повністю.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 2, 17, 71, 86, 94, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Державної фінансової інспекції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування в частині вимоги, третя особа на стороні позивача - Ужгородський центр професійно - технічної освіти - відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
СуддяC.А. Гебеш