61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
28 липня 2009 р.
Справа № 22-а-8218/09
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Філатова Ю.М.
Суддів: Водолажської Н.С. , Гуцала М.І.
за участю секретаря судового засідання Гребенюк А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради на постанову Зарічний районний суд м. Суми від 12.01.2009р. по справі № 2-а-83/09/1805
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради
про стягнення недоплаченої суми одноразової допомоги на оздоровлення,
Позивач звернувся до суду з позовом та після його уточнення просив стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради недоплачену йому як потерпілому від наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інваліду 3 групи суму одноразової допомоги на оздоровлення за період 2001-2008 роки в загальній сумі 9210,00 грн.
Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 12.01.2009 р. позов задоволено . Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачені суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2001-2008 роки в сумі 9210,00 грн.
Відповідач з даною постановою не погодився, звернувся до Харківського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Зарічного районного суду м. Суми від 12.01.2009 р. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради діяло в межах повноважень наданих державою і не має права встановлювати розмір допомог, а лише виплачує їх відповідно до встановлених розмірів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. №562 було встановлено розмір виплати щорічної допомоги на оздоровлення для інвалідів 3 групи 2001-2004 р. - 21,50 грн., у 2007 -2008 р. -90,00 грн. та зазначені розмірі були виплачені позивачу за 2100-2008 роки. Крім того, зазначає, що даний позов про стягнення сум за 2001-2007 р. подано з пропуском річного строку звернення до суду. Також просить розглянути справу за відсутності представника Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради.
Позивач заперечень на апеляційну скаргу не надав, в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог абз.3 ч.4 ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” інвалідам ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи щорічно виплачується допомога на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, а згідно ст.71 цього закону - дія його положень не може зупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до нього. У зв"язку з чим, відповідач при визначенні позивачу розміру щорічної допомоги на оздоровлення, яка підлягала виплаті позивачу у 2001-2008 роках мало керуватись відповідними положеннями Законів України "Про державний бюджет України" на 2001-2008 р.р. ( в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати) та абз. 3 ч.4 ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Позивач просить стягнути з відповідача недоплачену йому як потерпілому від наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інваліду 3 групи суму одноразової допомоги на оздоровлення за період 2001-2008 роки в загальній сумі 9210,00 грн.
На протязі 2001-2008 років позивач отримував щорічну допомогу на підставі постанови КМ України № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" . У 2001-2004 роках - по 21 грн.50 коп., 2005-2007 роках - по 90 грн. , а не в розмірі 4 мінімальної заробітної плати як інваліду 3 групи відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до 1 категорії, інвалідам III групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Згідно із ч. 7 ст. 4 8 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, виключно законами України визначається мінімальний розмір заробітної плати.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст.75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім -своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат, законів України про Державний бюджет України на 2001-2005 роки, якими визначалися мінімальні розміри заробітних плат, не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Таким чином, позивач в 2001-2005 роках мав право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення на підставі Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та обґрунтоване сподівання на отримання такої допомоги в розмірі визначеного ч. 4. ст.48 зазначеного Закону.
Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26.07.1996 року за №836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме ст.48 „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на 2001-2005 роки, а не Постанова Кабінету Міністрів України „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26.07.1996 року за №836.
Згідно ч.7 ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
За таких обставин та з урахуванням вимог ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, відповідач по справі повинен виплатити позивачу щорічну допомогу із сум мінімальної заробітної плати на момент виплати.
Відповідач в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради недоплачену йому як потерпілому від наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інваліду 3 групи суму щорічної разової допомоги на оздоровлення за період 2001-2007 роки, пропущено річний строк звернення до суду, оскільки він звернувся за захистом свого права лише у серпні 2008 року.
Однак, колегія суддів вважає вказані посилання відповідача безпідставними, оскільки відповідно до статті 48 Закону України “Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виплата щорічної допомоги на оздоровлення є компенсацією за шкоду або відшкодуванням шкоди, заподіяної здоров'ю особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЄС та сім'ям за втрату годувальника.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю не поширюється.
За змістом ч.3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи Кодексом адміністративного судочинства України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, ніж річний строк передбачений ч.2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, враховуючи положення ст. 48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”, п.3 ч.1 ст. 268 Цивільного кодексу України та ч.ч. 2 та 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що на вимоги позивача відшкодувати шкоду, заподіяну йогу здоров'ю строки позовної давності не поширюються та річний строк звернення до адміністративного суду не застосовується .
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 105 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про: скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; виконання зупиненої чи невчиненої дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
З викладеного вбачається, що такі вимоги, як стягнення суми соціальної допомоги, окрім стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю, частиною 3 ст. 105 КАС України не передбачено.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вибраний позивачем спосіб захисту його порушеного права не є адекватним, оскільки до завдань відповідача, згідно з його положенням, відносяться функції щодо здійснення нарахування та виплати соціальних допоміг в розмірах, передбачених діючим законодавством, та в межах кошторису на видатки, а тому задоволенню не підлягає.
Відповідно до положень ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що для захисту порушених прав позивача слід прийняти рішення щодо зобов'язання відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради донарахувати та здійснити дії по виплаті ОСОБА_1 щорічної разової допомоги на оздоровлення як інваліду ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи за 2001-2005 роки відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати.
Щодо позовних вимог про стягнення щорічної разової допомоги на оздоровлення за 2006 рік, необхідно зазначити, що протягом 2006 року дія абзаців 2 та 3 ч. 4 ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” була зупинена в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах, відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п. 37 ст. 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20 грудня 2005 року, який не визнаний неконституційним Конституційним Судом України до теперішнього часу, а тому не можна стверджувати, що дії відповідача в цій частині були неправомірними.
Отже, враховуючи наведені норми Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача щорічну допомогу на оздоровлення за 2006 рік.
Стосовно позовних вимог за 2007-2008 роки, необхідно зазначити, що відповідно до Законів України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” та “Про Державний бюджет України на 2008 рік”, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цими Законами, дію ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2007 та 2008 роки та щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішеннями Конституційного Суду України від 07.09.2007 р. та від 22.05.2008 р. по справі “Про соціальні гарантії громадян” визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), та п.30 ст.71 яким зупинено на 2007 рік дію в частині надання безпроцентних та пільгових позик - пунктів 21 і 29 частини першої статті 20, пунктів 1 і 7 частини першої статті 21, пунктів 5 і 12 частини першої статті 22, пункту 1 частини першої статті 23, пункту 5 частини першої статті 36; в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - пунктів 6 та 8 частини першої статті 30, пункту 1 частини першої статті 36, абз.2-4 ч.1 статті 37, абз. 2-4 ч.ч.1,2 статті 39, статей 40, 41, 44, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абз. 2-7 ч.ч. 4, 7 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Як вбачається з матеріалів справи, щорічну разову щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 р. позивачем отримано в травні 2007 р., за 2008 рік - в квітні 2008 року, що не заперечується сторонами.
Слід зазначити, що зазначені виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення здійснюються щороку та мають разовий характер. Таким чином право особи на їх отримання та обов'язок органів соціального захисту населення здійснити такі виплати припиняються з моменту виплати певних сум, розмір яких визначається на час їх здійснення.
Виходячи із завдання адміністративного судочинства на адміністративні суди покладено обов'язок при оскарженні рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень, якими є органи соціального захисту населення, перевіряти оскаржувані рішення, дії або бездіяльність на їх відповідність певним критеріям, визначеним ч.3 ст.2 КАС України.
Таким чином, органи соціального захисту населення, здійснивши у зазначений період, виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених Законами України “Про Держаний бюджет України на 2007 року”, “Про Держаний бюджет України на 2008 року” правомірно діяли, на підставі у межах повноважень та у спосіб, що визначено діючим законодавством України. Отже, з 01.01.2007 р. по 09.07.2007 р., та з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року органи соціального захисту населення не мали повноважень здійснювати зазначені виплати у розмірах встановлених статтею 48 “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки протягом цього часу положення базових законів не діяли.
Застосування законодавства України у такий спосіб, ґрунтується на висновках Конституційного Суду України, наведених в мотивувальній частині рішення від 03.10.1997 року №4-зп, який у п.3 зазначив наступне: “Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.
Виходячи з наведеного, не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення допомоги на оздоровлення, особам, які отримали таку допомогу протягом 01.01.2007 р.-09.07.2007 р. та 01.01.2008р.-22.05.2008р., у розмірах встановлених Закономи України “Про Державний бюджет на 2007 рік” та “Про Держаний бюджет України на 2008 року”. Протягом цього часу органи соціального захисту населення діяли у відповідності з приписами діючого законодавства, а враховуючи разовий характер цих виплат, в момент їх здійснення особа реалізувала своє право на їх отримання, і як наслідок, у органу соціального захисту населення припинився обов'язок щодо їх виплати.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції не звернув увагу на час отримання позивачем соціальних виплат та не врахував приписів положення Законів України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, “Про Держаний бюджет України на 2008 року”, що призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради задовольнити частково.
Постанову Зарічний районний суд м. Суми від 12.01.2009р. по справі № 2-а-83/09/1805 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1
Зобов"язати Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради донарахувати та здійснити дії по виплаті ОСОБА_1 щорічної разової допомоги на оздоровлення як інваліду ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи за 2001-2005 роки відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
(підпис)
Філатов Ю.М.
Судді
(підпис) (підпис)
Водолажська Н.С. Гуцал М.І.
Філатов Ю.М.
Повний текст постанови виготовлений 03.08.2009 р.