61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
15 червня 2009 р.
Справа № 22-а-8284/09
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді - Кононенко З.О.
Суддів Донець Л.О., Калиновського В.А.
за участю секретаря судового
засідання Верман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради на постанову Ковпаківського районного суду м.Суми від 10.12.2008 року по справі №2-а-51\2008\1806
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради, Міністерства праці та соціальної політики України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
Позивач, ОСОБА_1. (далі - позивач), у жовтні 2007 року, звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради ( далі - відповідач ), Міністерства праці та соціального захисту населення України, в якому просить, після уточнення, про визнання протиправною бездіяльність відповідача відносно перерахунку щорічної одноразової допомоги на оздоровлення ; стягнути з відповідача недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2004-2008 роки в сумі 8413,30 грн.
Постановою Ковпаківського районного суду м. Сум від 10 грудня 2008 року по справі № 2-а-51/2008/1806 позовні вимоги було задоволено частково.
Визнано протиправними бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів для здійснення нарахування та виплати позивачу різниці між отриманою в 2007 році сумою соціальної допомоги та тією сумою, яку позивач має отримати відповідно до Закону України" Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Зобов'язано відповідача нарахувати та здійснити дії щодо виплати позивачу різниці між отриманою в 2007 році сумою соціальної допомоги та тією сумою, яку позивач має право отримати відповідно до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007року №6-рп/2007
Відповідач, не погодившись з висновками суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, вважає що судом були не повно з'ясовано обставини справи, порушені норми матеріального та процесуального права, що мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції, постановити рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано не застосував до даного спору ст.ст.99,100 КАС України, про встановлення річного строку на звернення до суду з позовом, оскільки позивач не надав поважних причин пропуску вказаного строку. Розпорядником коштів для виплати зазначених сум є Міністерство праці та соціальної політики, а не відповідач.
Крім цього, відповідач, вважає, що порушені ст.95 Конституції України, яка каже, що виключно Законом України "Про Державний бюджет України" визначаються будь-які видатки держави, та статті 21,22,34 БК України, які вказують на те, що видатки Державного Бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені Законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, в тому числі і на соціальний захист та соціальне забезпечення.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, постанову суду першої інстанції, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог ст. 48 Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.01.2001 року № 796-ХП(далі - Закон №796 -ХП), відповідач повинен виплачувати позивачеві щорічну допомогу на оздоровлення виходячи з суми мінімальної заробітної плати на момент виплати. Виходячи із загальних засад пріоритетності Законів над підзаконними нормативними актами, з урахуванням вимог ст. 48 Закону № 796-ХП, Рішення Конституційного Суду України від 9.07.2007року "У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень ст.ст. 29, 36ч.2ст.56, ч.2ст.62, ч.1ст.66, п.п.7, 9, 12 ,13 ,14 ,23 , 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46,ст.71, ст.98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007рік". Відповідач в своїй заяві наполягав на застосуванні строку звернення до суду за поновленням свого порушеного права, який суд першої інстанції застосував до частини позовних вимог стосовно виплат за 2004-2006роки.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції позивач мав статус інваліда П групи, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, (арк..спр. 7,8), і згідно зі ст. 48 Закону № 796-ХП має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яку отримувала у 2004 році - по 26,70 грн., у 2005-2007 роках - по 120 грв., в 2008 році - 120 грн.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 48 Закону № 796-ХІІ щорічна допомога учасником ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції П-ї категорії, виплачується у розмірі п'ятьох мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (абзац 7 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХІІ).
Постановою Кабінету Міністрів України від № 836 від 26.07.1996 року (далі - постанова №836), встановлено конкретні розміри допомоги на оздоровлення у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Цим законом встановлено розмір такої допомоги як кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати величину на час виплати.
Як вбачається зі змісту Законів України ( N 1344- ІV від 27.11.2003, N 2285- IV від 23.12.2004, N 3235- ІV від 20.12.2005, N 489- V від 19.12.2006), що приймались у період зазначених років стосовно розмірів заробітної плати за вказані періоди, ними не встановлювались обмеження щодо застосування розмірів заробітної плати, встановлених цими нормативними актами, зокрема, для реалізації положень ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З моменту прийняття постанови № 836 встановлені нею розміри щомісячної допомоги на оздоровлення залишались незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.
Позивач звернулась до відповідача з заявою про перерахунок та виплату йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах, передбачених ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Як вбачається із матеріалів справи відповідач відмовив їй своїм листом від 31.09.2007року.
Таким чином, колегія суддів вважає, що дії відповідача по виплаті щомісячної допомоги на оздоровлення у розмірах, які не відповідають встановленим ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є протиправними.
Враховуючи викладене, а також те, що Верховною Радою України, ні Кабінетом Міністрів України за вищезазначений період не приймалось рішень щодо подальшого врегулювання питання виплати та розмірів щорічної допомоги на оздоровлення за Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, в даному випадку підлягають застосуванню саме норми ст. 48 згаданого Закону та норми відповідних Законів України, якими встановлювався розмір мінімальної заробітної плати за час, що сплив після прийняття постанови № 836.
За таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідач повинен зробити перерахунок та здійснити виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за зазначений період, виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виплати.
Також судом першої інстанції при вирішенні спору не враховані положення ч.1,2 ст. 8 КАС України, відповідно до яких суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує верховенство права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В пункті 34 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначено, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Питання, яке має бути розглянуто, стосується того, наскільки обставини справи, що розглядається в цілому, давали заявникові право на майновий інтерес, захищений статтею 1 Першого протоколу.
Тобто, майно у визначенні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції охоплює як власне майно, так і майнові права - належні до виплати кошти, відповідно до національного законодавства.
Посилання апелянта на те, що позивач несвоєчасно звернувся до суду з заявою про виплату недоплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення і не просив суд поновити строк на таке звернення до суду не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по вищезазначеним підставам.
Тобто, колегія суддів зазначає, що в даному випадку суд першої інстанції не правильно при розгляді даного спору застосував положення ст.ст. 99,100 КАС України щодо річного строку звернення до адміністративного суду, як на це наполягав відповідач, що виплат за 2004-2005роки.
Колегія суддів , вважає, що зобов'язання відповідача перерахувати та сплатити позивачу належну щорічну допомогу на оздоровлення за 2006 рік, не підлягає задоволенню, виходячи з того, що статтею 77 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" була зупинена дія ч. 4, 7 ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішення про неконституційність положень Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік", якими було зупинено дію цієї статті, Конституційним Судом України не приймались.
Протягом 2006 року дія абзаців 2 та 3 ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" була зупинена в частині виплати компенсації виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п. 37 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року, який не визнаний неконституційним Конституційним Судом України до теперішнього часу, а тому не можна стверджувати, що дії відповідача в цій частині були неправомірними.
Задовольняючи позовні вимоги, щодо зобов'язання відповідача перерахувати та сплатити позивачу належну щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік, та 2008 рік суд першої інстанції виходив з того, що розмір щорічної допомоги на оздоровлення, встановлений постановою Кабінету Міністрів України тривалі роки не змінювався і не відповідає розміру встановленому Законами України.
Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову та про покладення на відповідача обов'язку здійснити позивачу виплату недоплачених коштів на оздоровлення за 2007 -2008 роки, з наступних підстав.
Зазначені виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення здійснюються щороку та мають разовий характер. Таким чином право особи на їх отримання та обов'язок органів соціального захисту населення здійснити такі виплати припиняються з моменту виплати певних сум, розмір яких визначається на час їх здійснення.
Виходячи із завдання адміністративного судочинства на адміністративні суди покладено обов'язок при оскарженні рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень, якими є органи соціального захисту населення, перевіряти оскаржувані рішення, дії або бездіяльність на їх відповідність певним критеріям, визначеним ч.3 ст.2 КАС України.
З 01.01.2007 року по 09.07.2007 року конкретні розмір разової щорічної допомоги на оздоровлення, особам, які постраждали, внаслідок ліквідації на Чорнобильської АЕС були встановлені певними нормами Закону України "Про Держаний бюджет України на 2007 року", відповідно.
Як вбачається з матеріалів справи щорічну разову щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік позивачу виплачено у березні 2007 року (а.с. 5), та за 2008 рік на момент слухання справи.
Таким чином, органи соціального захисту населення, здійснивши у зазначений період, виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених Законом України "Про Держаний бюджет України на 2007 року" та Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік”, правомірно діяли, на підставі у межах повноважень та у спосіб, що визначено діючим законодавством України. Отже, з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року, та з01.01.2008року по 22.05.2008року органи соціального захисту населення не мали повноважень здійснювати зазначені виплати у розмірах встановлених статтею 48 "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки протягом цього часу положення базових законів не діяли.
Застосування законодавства України у такий спосіб, ґрунтується на висновках Конституційного Суду України, наведених в мотивувальній частині рішення від 03.10.1997 року №4-зп, який у п.3 зазначив наступне: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
Виходячи з наведеного, не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо покладення на органи соціального захисту населення обов'язку здійснити виплату допомоги на оздоровлення, особам, які отримали таку допомогу протягом 01.01.2007р.-09.07.2007р., та 01.01.2008року-22.05.2008року у розмірах встановлених Законом України "Про Державний бюджет на 2007 рік", та Законом України „про Державний бюджет на 2008 рік”. Протягом цього часу органи соціального захисту населення діяли у відповідності з приписами діючого законодавства, а враховуючи разовий характер цих виплат, в момент їх здійснення особа реалізувала своє право на їх отримання, і як наслідок, у органу соціального захисту населення припинився обов'язок щодо їх виплати.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції не звернув увагу на час отримання позивачем соціальних виплат та не врахував приписів положення Законів України "Про Державний бюджет на 2007 рік", та Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік”, що призвело до неправильного вирішення справи.
Між тим, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що порушені ст.ст. 21,22,34 БУ України під час ухвалення постанови судом першої інстанції, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов"язань, а обов'язок виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам покладений на органи соціального захисту населення за місцем проживання громадян відповідно до ч.5 ст.48 Закону №796-ХП.
Відповідно до ст.195 ч.1 КАС України, суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право: скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Колегія суддів, прийшла до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга -задоволенню.
Керуючись ст. 160, ч.1ст.195, п.2ч.1ст.198,п.4ч.1ст. 202 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради задовольнити частково.
Постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 грудня 2008 року по справі №2-а-51/2008/1806 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради, Міністерства праці та соціальної політики України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення м. Суми по невиплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-05 роки у розмірі, встановленому ст..48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради здійснити ОСОБА_1 перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2005 роки та її виплату у відповідності до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконною бездіяльність з приводу недоплати суми одноразової щорічної допомоги на оздоровлення за 2006- 2008 роки - відмовити.
Постанова набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
(підпис)
Кононенко З.О.
Судді
(підпис) (підпис)
Донець Л.О. Калиновський В.А.
Донець Л.О.
Повний текст постанови виготовлений 19.06.2009 р.