61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
02 квітня 2009 р.
Справа № 22-а-6643/09
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Макаренко Я.М.
Суддів: Шевцової Н.В. , Дюкарєвої С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирка Сумської області на постанову Охтирський міськрайонний суд Сумської області від 31.12.2008р. по справі № 2-а-3357/08/1813
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирка Сумської області
про зобов'язання здійснити донарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирка Сумської області (далі по тексту -УПФУ в м. Охтирка, відповідач), в якому просила суд:
- відновити пропущений строк для звернення до суду;
- зобов'язати УПФУ в в м. Охтирка Сумської області нарахувати на її користь недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006 -2008 роки в сумі 3400 грн. 30коп.
Постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 31.12.2008 року частково задоволені позовні вимоги позивача до УПФУ в м. Охтирка Сумської області. Визнано бездіяльність УПФУ в м. Охтирка Сумської області протиправною. Зобов'язано УПФУ в м. Охтирка Сумської області здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з підвищенням її на 20 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, УПФУ в м. Охтирка Сумської області, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Охтирського міськрайонного суду Сумської області.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що на законодавчому рівні не вирішено питання щодо визначення величини мінімального розміру пенсії за віком, що повинна застосовуватися для обчислення підвищення пенсій згідно зі ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Крім того, Законом України № 2195-IV передбачено, що фінансування виплат за цим Законом проводиться із Державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного фонду України.
Відповідач зазначив, що відповідно до ст. 99 КАСУ річний строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушене право. Про розмір підвищення до пенсії позивачу було відомо протягом всього періоду одержання пенсії, в тому числі і з 1 січня 2006 року. Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАСУ пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову. Позивач заперечень на апеляційну скаргу не подав.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-IV, має право на отримання державної соціальної грошової допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Відповідач не здійснює позивачу зазначені виплати, посилаючись на відсутність у нього коштів на ці виплати та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Приймаючи рішення про задоволення позову щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача за 2007 рік, суд першої інстанції виходив з Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007, яким визнано неконституційним положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік” щодо зупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-IV.
Задовольняючи позов в частині підвищення позивачу пенсії на 20 % від мінімальної пенсії за віком у 2008 році, суд першої інстанції виходив з Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”(справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Колегія суддів погоджується висновками суду, в частині застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-IV, з урахуванням ст. 111 цього Закону. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч. 2 ст.1 52 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ в Охтирському районі повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”(справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Таким чином, виходячи із зазначеного рішення Конституційного Суду України та приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду, в частині визнання бездіяльність відповідача є обґрунтованим та доводами апеляційної скарги не спростовується.
Між тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду щодо покладення на відповідача обов'язку за 2007 рік здійснити позивачу перерахунок пенсії, з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, а відповідні виплати провести, виходячи з підвищення пенсії лише на 20% та здійснення позивачу у 2008 році доплати до пенсії без покладення на відповідача обов'язку проведення її перерахунку. Зазначені висновки суду щодо вирішення позовних вимог за 2007 рік є суперечливими та не ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи, а за 2008 рік не відповідають приписам Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №12/2001, оскільки виплаті пенсії передує її нарахування.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач у 2007 році не здійснював позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни”, а у 2008 році, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 сплачував позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни в розмірі 240, 80 грн. ( в тому числі травень 48,10 грн., червень -48, 10 грн.; липень - 48,20 грн.; серпень - 48,20грн.; вересень - 48,20грн.).
Таким чином, відповідач з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року мав щомісячно нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, що складає 742,65 грн. (в тому числі у липні 4,06+406 =410,06 х 30%=123,02 грн. ; серпні 4,06+406=410,06 х 30%=123,02 грн. ; вересні 4,06+406=410,06 х 30%=123,02 грн.; жовтні 4,11+411=415,11 х 30%=124,53 грн.; листопаді 4,11+411=415,11 х 30%=124,53 грн.; грудні 4,11+411=415,11 х 30%=124,53 грн.)
З 22.05.2008 року по 31.12.2008 року відповідач також мав щомісячно нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, що складає 1021,20 грн. (в тому числі у травні 481х30%=144,3 грн.; червні 481х30%=144,3 грн.; липні 482х30%=144,6 грн.; серпні 482х30%=144,6 грн.; вересні 482х30%=144,6 грн.; жовтні 498х30%=149,4 грн.; листопаді 498х30%=149,4 грн.; грудні - 498х30%=149,4 грн.)
Враховуючи, що з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року відповідачем було нараховано та сплачено позивачу доплату до пенсії у розмірі 10 % мінімальної пенсії за віком, що складає 390,20 грн., доплаті підлягає 20 % мінімальної пенсії за віком, що складає 780,40 грн. (1170,60 - 390,20 = 780,40).
За таких обставин, колегія суддів, враховуючи суперечність висновків суду першої інстанції та їх невідповідність обставинам справи, вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з наступних підстав.
Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права через неврахування законодавчої неврегульованості питання щодо механізму виплати пенсії, відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004 № 2195-IV, колегія суддів, вважає хибними, з таких підстав. Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не можуть бути підставою для не здійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”від 09.07.2003 року № 1058-IV, колегія суддів зазначає наступне.
Позивач відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-IV має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-IV, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів, не погоджується з доводами відповідача про те, що, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 зазначеного Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004 року № 2195-IV.
Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни. Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивач перебуває на обліку в УПФУ в Охтирському районі та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус “дитина війни”та відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-IV позивач має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії. Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України “Про соціальний захист дітей війни”реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус “дитини війни”, серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №12/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо:
- призначення пенсії;
- підготовки документів для її виплати;
- забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за № 8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням -забезпечення призначення та виплати пенсії. Отже, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, колегія суддів, вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов'язань перед позивачем.
Крім того, відповідачем, в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.
Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-IV покладено на УПФУ в м . Охтирка Сумської області, за місцем проживання позивача.
Щодо доводів відповідачів про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, колегія суддів вважає їх безпідставними виходячи з такого.Порушення прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилось лише 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”нараховані суми пенсії, що не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, виходячи з наведеного, колегія суддів не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через суперечність висновків суду та їх невідповідність обставинам справи, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає частковому скасуванню, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, ч.3 ст.198, ч.2 ст, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирка Сумської області на постанову Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 31.12.2008 р. по справі № 2-а-3357/08/1813 - задовольнити частково.
Постанову Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 31.12.2008 р. по справі № 2-а-3357/08/1813-скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирка Сумської області про зобов'язання здійснити донарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни -задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирка Сумської області нарахувати на сплатити доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року у розмірі 742 (сімсот сорок дві) грн. 65 коп. та з 22.05.2008 року до 31.12.2008 року у розмірі 780 (шістсот вісімдесят) грн. 40 коп., а всього 1523 (одна тисяча п"ятсот двадцять три) грн. 05 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
(підпис)
Макаренко Я.М.
Судді
(підпис) (підпис)
Шевцова Н.В. Дюкарєва С.В.
Макаренко Я.М.