Суддя Лігус С. М.
Справа № 644/5586/15-ц
Провадження № 2/644/1780/15
24.06.2015
24 червня 2015 року м. Харків
Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Лігус С.М.
при секретарі - Дяченко А.В.
розглянувши цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, про звільнення заставленого майна з - під арешту,
28 травня 2015 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, де вказав, що у відповідності до умов договору іпотеки №PML 702/014/2007 від 07.02.2007року, укладеного ОСОБА_1 та AT «ОТП Банк», квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 перебуває в іпотеці Банку.
18.06.2012 року постановами про відкриття виконавчого провадження Орджонікідзевського ВДВС були відкриті виконавчі провадження №33100799 та №33101014 та державним виконавцем було накладено арешт на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Виконавчі провадження відкрито за заявою ОСОБА_2 на виконання виконавчого листа № 2-2700, виданого 25.05.2012 року Орджонікідзевським районним судом м. Харкова. В даному випадку, накладення арешту на предмет іпотеки унеможливлює його реалізацію держателем, чим перешкоджає реалізації AT «ОТП Банк» своїх прав, порушує його права як держателя арештованого майна, тому позивач просить суд звільнити з під арешту заставне майно - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1.
Сторони просили слухати справу у їх відсутності.
Суд ухвалив слухати справу у відсутності сторін на підставі наявних в справі доказів відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України.
Представник відповідача ОСОБА_2 надав суду письмові заперечення, де зазначив, що позивачем не надано до суду доказів що до порушення умов договору кредиту з боку відповідача ОСОБА_1 та суми заборгованості за кредитом, що є необхідним, оскільки відповідно до вимог до ч.3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто, зокрема, у разі: якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Між тим вартість предмета іпотеки відповідно до п.4.4 договору іпотеки оцінено в 28 138,61 доларів США. Накладення арешту на спірну квартиру не порушує права позивача як заставодержателя.
Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази у їх сукупності, вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між АТ «ОТП Банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки за №PML 702/014/2007 від 07.02.2007 року в забезпечення договору кредиту на суму 14 000 доларів США, предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до п.4.4 зазначеного договору вартість предмета іпотеки визначена в розмірі 28 000 доларів США.
18.06.2012 року постановою державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-2700, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Харкова 25.05.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 147 500 грн. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04.11.2011 року на підставі ст.152 ЦПК України в забезпечення позову було накладено арешт на спірну квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1
Положеннями ст. 25 Закону «Про виконавче провадження» встановлено право державного виконавця при відкритті виконавчого провадження накласти арешт саме на все майно боржника, без конкретизації та встановлення застави такого майна. Державним виконавцем арешт на спірну квартиру на накладався, оскілки на зазначену квартиру накладено арешт судом при розгляді справи в порядку ст.152 ЦПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.
Таким чином, право позивача арештом предмета іпотеки не порушується, і його майнові вимоги будуть задоволені в першу чергу і у повному обсязі після реалізації майна боржника
Між тим, позивачем не надано доказів як того вимагає ст.60 ЦПК України, що до порушення умов договору кредиту з боку відповідача ОСОБА_1 та суми заборгованості за кредитом, що є необхідним, оскільки відповідно до вимог до ч.3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто, зокрема, у разі: якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 25, 44, 54 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 10, 11, 60, 81, 88, 209, 212, 214-215, 197 ЦПК України, суд -
В позові Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, про звільнення заставленого майна - квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, з-під арешту - відмовити.
Рішення підлягає оскарженню до апеляційного суду Харківської області через районний суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня оголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: С.М. Лігус