Апеляційний суд Рівненської області
Іменем України
30 червня 2015 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю прокурора Бернадської - ОСОБА_4 ,
підсудних ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисників підсудних ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Рівне кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на постанову Березнівського районного суду Рівненської області від 06 лютого 2015 року, -
Постановою Березнівського районного суду Рівненської області від 06 лютого 2015 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.15 ч.3 ст.191, ч.2 ст.361, ч.3 ст.362, ч.2 ст.28 ч.2 ст.366, ч.2 ст.200 КК України повернуто прокурору для проведення додаткового розслідування.
Повертаючи прокурору кримінальну справу, суд в обґрунтування своєї позиції зазначив, що досудовим слідством допущено неправильність, оскільки у постановах про притягнення як обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та в обвинувальному висновку не має чітко сформульованого обвинувачення по кожній з них і відповідно до кожного епізоду злочинної діяльності. Також пред'явлене обвинувачення за ч.5 ст.191 КК України органом досудового слідства не розмежовано, тому що не визначено в яких випадках мало місце привласнення майна, а в яких його розтрата, конкретно статус майна не визначений. Крім того, викладаючи обвинувачення усім особам, орган досудового розслідування вказує на те, що вони «заволоділи» грошовими коштами, однак така форма вчинення злочину не знайшла свого відображення при кваліфікації дій ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 за ч.5 ст.191 КК України.
В поданій на постанову суду апеляції прокурор, який брав участь в розгляді справи в суді першої інстанції, просить оскаржувану постанову суду скасувати, а кримінальну справу направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.
Свою позицію мотивує тим, що зазначена судом неповнота досудового слідства могла б бути усунута в судовому засіданні шляхом більш ретельного допиту підсудних, потерпілих, свідків, виклику й допиту нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, наданні судових доручень у порядку, передбаченому ст.315-1 КПК України й вчиненні інших процесуальних дій. Вказує, що судом не було допитано усіх свідків й потерпілих, а також не було досліджено письмових доказів, наявних у матеріалах кримінальної справи. Вважає висновки суду щодо неправильності та неповноти досудового слідства передчасними та необґрунтованими.
Заслухавши суддю - доповідача, думку прокурора Бернадської - ОСОБА_4 , яка підтримала подану прокурором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції апеляцію, заперечення підсудних ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та їх захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 щодо поданої прокурором апеляції та їх позицію щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та обговоривши наведені в апеляції доводи, колегія суддів вважає, що подана прокурором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції апеляція не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Досудове слідство визнається неповним, якщо під час його провадження всупереч вимогам ст.ст. 22, 64 КПК України 1960р. не були досліджені або були поверхово чи однобічно досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.281 КПК України 1960р. повернення справи на додаткове розслідування допускається лише тоді, коли неповнота або неправильність досудового слідства не може бути усунута в судовому засіданні.
Так, відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 11.02.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування" повернення справи на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду справи допускається лише з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства.
Як вбачається з матеріалів справи суд всебічно, повно та об'єктивно дослідивши обставини справи в їх сукупності, дійшов до вірного й юридично виваженого висновку щодо неповноти досудового слідства та неможливості вказану неповноту досудового слідства усунути в ході судового засідання. Мотиви прийнятого судом рішення детально викладені в постанові суду, з даними доводами суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
Зокрема, матеріалами справи встановлено порушення права на захист; недоведеність умислу підсудних на незаконне вилучення та привласнення готівкових коштів ПАТ КБ «ПриватБанк» в особливо великих розмірах; відсутність доказів попередньої домовленості між підсудними про вилучення з обігу відділення банку грошових коштів у особливо великому розмірі; відсутність доказів щодо визначення ролі кожної з підсудних в інкримінованих їм епізодах; відсутність посадових інструкцій у працівників - підсудних у справі БВ РФ ПАТ КБ «ПриватБанк», що стверджено представником НБУ ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і свідком ОСОБА_13 в судових засіданнях 26.06.2014 року та 07.07.2014 року; не встановлено на кого з працівників відділення банку (підсудних) покладено контроль за рухом корпоративних платіжних карток клієнтів банку та хто конкретно з працівників банку незаконно вилучав кошти клієнтів через банкомати БФ РФ ПАТ КБ «ПриватБанк» з допомогою цих корпоративних платіжних карток; досудовим слідством достовірно не встановлено, який саме розмір матеріальної шкоди завданий підсудними.
Так, на підставі актів ревізій проведених аудитором матеріальну шкоду встановлено в розмірі 1 998 408, 61 грн. - згідно постанови про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_5 від 03.12.2010 року та відповідно до цивільного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» від 15.03.2011 року матеріальна шкода становить 2 052 416, 03 грн., а відповідно до позову від 16.04.2014 року матеріальна шкода становить 875 185, 24 грн.
З вищенаведеними висновками суду колегія суддів погоджується, останні знайшли своє підтвердження й у ході апеляційного розгляду.
Зокрема, приписами ст.64 КПК України 1960р. передбачено, що при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином.
Із змісту постанов про притягнення як обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 вбачається, що органом досудового слідства не чітко сформульовано обвинувачення по кожній з обвинувачених й відповідно до кожного епізоду злочинної діяльності.
Зокрема, пред'явлене ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 обвинувачення за ч.2 ст.15 ч.3 ст.191, ч.5 ст.191 КК України не містить формулювання, яке б стосувалося саме них і їх конкретних дій щодо реалізації об'єктивної сторони інкримінованого злочину, оскільки відображає лише об'єктивну сторону злочинних дій ОСОБА_7 , в чому полягали такі дії ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , як співвиконавців, не вказано.
Водночас, обґрунтування обвинувачення підсудних, в частині розміру завданої ПАТ КБ «ПриватБанк» матеріальної шкоди лише на підставі актів ревізій внутрішнього аудиту ПАТ КБ «ПриватБанк», й на цій підставі кваліфікація їх дій за ч.2 ст.15 ч.3 ст.191, ч.5 ст.191 КК України є недопустимою.
Так, відповідно до приписів ст.20 Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.1993 р. № 3125- XII, забороняється проведення аудиту аудитором - працівником господарюючого суб'єкта, що перевіряється.
Разом з тим, колегією суддів встановлено, що висновок досудового слідства щодо розміру завданої ПАТ КБ «ПриватБанк» матеріальної шкоди, ґрунтується саме на актах ревізій проведених провідним аудитором напрямку «Внутрішній аудит ПАТ КБ «ПриватБанк».
На неповноту досудового слідства вказує і не проведення комплексної перевірки в Березнівському відділенні ЗАТ КБ «ПриватБанк» фактів порушень при здійсненні обслуговування клієнтів індивідуального та корпоративного бізнесу та їх касового обслуговування з залученням відомчих аудиторів ЗАТ КБ «ПриватБанк», Управління Національного банку України у Рівненській області та інших спеціалістів - ревізорів по перевіряючих напрямках, а також не призначення досудовим слідством фінансово - економічної, судово - бухгалтерської експертиз, проведення яких в даній кримінальній справі є обов'язковим для встановлення фактичного розміру матеріальної шкоди, завданої ПАТ КБ «ПриватБанк» та механізму вчинення правопорушень.
Доводи апеляцій прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції стосовно того, що суд в ході судового розгляду справи має змогу усунути виявлені недоліки досудового розслідування шляхом дачі судових доручень у порядку ст.315-1 КПК України 1960р. та шляхом вчинення інших процесуальних дій - не заслуговують на увагу, оскільки вони не можуть забезпечити в повній мірі дослідження всіх вищезазначених обставин повернення справи на додаткове розслідування, які можуть вплинути на кваліфікацію злочинних дій та можливі зміни у обвинуваченні.
Крім того, сам прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в поданій апеляції вказав, що у справі дійсно має місце неповнота досудового слідства. Разом з тим, з усними чи письмовими клопотаннями щодо виклику нових свідків, експертів, проведення додаткових чи повторних експертиз, про витребування і приєднання до справи нових доказів, про огляд та оголошення в судовому засіданні документів що є доказами у справі, в порядку ст.296, 314 КПК України 1960р., до суду прокурор не звертався.
При додатковому розслідуванні органам досудового слідства необхідно у відповідності до ст.64 КПК України 1960р. провести зазначені перевірки та експертизи, встановити об'єктивні та суб'єктивні сторони злочину та кваліфікуючі ознаки інкримінованих підсудним злочинів, перепредявити обвинувачення та виконати інші необхідні слідчі дії.
Виходячи з вищенаведеного, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано направив кримінальну справу щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на додаткове розслідування з підстав неправильності досудового слідства, що передбачено ст. 281 КПК України 1960 року.
На підставі наведеного та керуючись ст. 366, 377, 379 КПК України 1960 року, колегія суддів,
Постанову Березнівського районного суду Рівненської області від 06 лютого 2015 року про направлення прокурору кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчиненні злочинів передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.15 ч.3 ст.191, ч.2 ст.361, ч.3 ст.362, ч.2 ст.28 ч.2 ст.366, ч.2 ст.200 КК України для додаткового розслідування залишити без змін, а апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - без задоволення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3