ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
03.09.2009 р. 09:53 № 2а-6313/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Бузінському А. В. вирішив адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Адміністративно-Господарського Управління Генерального Штабу ЗбройнихСил України
про зобов'язання вчинити певні дії
Обставини справи:
Позов заявлено про зобов'язання відповідача провести виплату грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні у запас позивача в сумі 5 472, 68 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на Закон України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в частині видачі речового майна, Конституцію України.
Представник відповідача проти позову заперечив та зазначив, що Законом України від 27.02.2000р. № 1459-ІІІ було призупинено дію норми щодо одержання військовослужбовцями речового майна або за бажанням грошової компенсації замість них.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 проходив кадрову військову службу у Військовій службі правопорядку у Збройних Силах України.
Наказом Начальника Генерального штабу -Головнокомандувача Збройних Сил України від 01.07.2008р. № 273 позивач був звільнений з військової служби у запас, за станом здоров'я.
Наказом начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України від 23.07.2008р. № 82 ОСОБА_1 з 23.07.2008р. був виключений зі списків особового складу Головного управління військової служби правопорядку у Збройних Силах України та всіх видів забезпечення
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991р. № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичних сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною 2 статті 9 Закону № 2011, у редакції, що діяла до 11.03.2000, встановлено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”від 17 лютого 2000 року N 1459-III призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 15, ст. 190) в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них, а також дію абзацу першого частини першої статті 14 зазначеного Закону в частині забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) та членам їх сімей безоплатного проїзду у відпустку. Закон № 1459 набрав чинності 11.03.2000, адже був опублікований в Урядовому кур'єрі 11.03.2000 в номері N 45, Офіційному віснику України N 11 за 31.03.2000 та виданні Відомості Верховної Ради України N 13 за 31.03.2000.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Судом встановлено, що зміни до Закону № 1459 не вносились, його положення не визнавались не конституційними, тобто діяли на час спірних правовідносин.
За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, адже Законом № 1459 призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 15, ст. 190) в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Іншими словами право передбачене частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у позиваче відстнє, в зв'язку з чим заявлені позовні вимоги є безпідставними.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності , суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 161-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.І. Келеберда
Дата складення повного тексту рішення суду -07.09.2009р.