Справа № 223/642/14-ц
Провадження № 2/223/15/2015
28 травня 2015 року м. Вугледар
Вугледарський міський суд Донецької області в складі:
судді Луньової О.Г.
секретар Хлопук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП Шевченко ОСОБА_2, ПП Соломіної ОСОБА_3, ПАТ «ОТП Банк» про розірвання договору поставки, розірвання кредитного договору та стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів ПП ОСОБА_4, ПП ОСОБА_5, ПАТ «ОТП Банк» про розірвання договору поставки, розірвання кредитного договору та стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 11.02.2014 року до нього завітали двоє чоловіків та жінка і запропонували йому придбати пластикові вікна у кредит, уклавши кредитний договір в банку. Позивач погодився на всі умови. Його дружина ОСОБА_6 з ОСОБА_4 уклала угоду про задаток на придбання металопластикових вікон, заплативши 100 грн. Позивач уклав з ОСОБА_4 договір від 11.02.2014 року на виготовлення і поставку металопластикових вікон. В той же день 11.02.2014 року позивач уклав кредитний договір з ПАТ «ОТП Банк» для придбання товарів у ПП ОСОБА_5 До позивача приїздили робити перезаміри, привозили якісь вікна, які не підійшли, а потім у нього зникли номера телефонів, що йому залишили, і по яким він дзвонив з приводу установки вікон. Згідно графіку платежів, позивач щомісячно повинен був до 11 числа сплачувати кредит. З березня по червень 2014 року позивач сплатив ПАТ «ОТП Банк» 5524,00 грн. по 1381 грн. на місяць, але вікна йому так і не поставили. Акт приймання-передачі, відповідно до п. 3.9., 3.10 умов договору він не підписував. Позивач просив суд: розірвати договір поставки від 11.02.2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_4, на виготовлення та передачу у власність ПВХ конструкцій 15.16 м2 на суму 14656 грн.; розірвати кредитний договір про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 11.02.2014 року про надання ПАТ «ОТП Банк» позивачу споживчого кредиту на суму 16571,66 грн.; стягнути з ПАТ «ОТП Банк» на користь позивача 5524,00 грн.; стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача неустойку в сумі 56718,72 грн. та пеню в сумі 1890,62 грн. за невчасне виконання зобов'язання; стягнути, солідарно, з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь позивача 250 грн., сплачені за юридичні послуги; стягнути, солідарно, з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь позивача 2000 грн., в порядку відшкодування моральної шкоди.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Представник відповідача ПАТ «ОТП Банк» в судове засідання не з'явився по невідомій для суду причині, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем ПП ОСОБА_4 було укладено договір від 11.02.2014 року, відповідно до якого ОСОБА_4 зобов'язався виготовити і поставити металопластикові вікна протягом 21 робочого дня загальною площею 15,16 кв м на суму 14656,00 грн., які ОСОБА_1 зобов'язався сплатити (а.с.9-10).
11.02.2014 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1, відповідно до якого позивач отримав кредитні кошти строком на 18 місяців на загальну суму 16571,66 грн., з яких 14656 грн. на придбання товару у ФОП ОСОБА_5, ідентифікаційний код НОМЕР_2, та 1846 грн. на придбання послуг з страхування.
ОСОБА_1 05.12.2014 року звертався до Вугледарського МВ ГУМВС України в Донецькій області з заявою про скоєння злочину, на що отримав відповідь про відсутність ознак складу злочину (а.с.94-95).
Згідно з ч. 1-2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно пп. 3.1., 3.2 договору від 11.02.2014 року, укладеного між позивачем та відповідачем ПП ОСОБА_4, позивач зобов'язався сплатити вартість виробу 14656 гривень, а ПП ОСОБА_4 після сплати грошових коштів зобов'язався передати вироби на користь позивача впродовж 21 робочого дня.
Розглядаючи вимогу позивача про розірвання договору від 11.02.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем ПП ОСОБА_4, суд вважає що дана вимога відповідає вимогам ст. 651 ЦК України, щодо розірвання договору за рішенням суду у випадках передбачених договором. Пунктом 4.1 спірного договору передбачено розірвання договору у випадку не сплату вартості виробу. Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження факту сплати грошових коштів за виріб, суд вважає за необхідне розірвати договір укладений 11.02.2014 року між ОСОБА_1 та відповідачем ПП ОСОБА_4
Розглядаючи вимогу позивача щодо розірвання кредитного договору про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 11.02.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк», суд виходить з того, що вказаним договором позивач отримав кредитні кошти з метою придбання товару в ФОП ОСОБА_5 на суму 14656 гривень, а також кредитні кошти на придбання послуг зі страхування у сумі 1846,66 гривень та 69 гривень на сплату послуг за надання виписок в електронному вигляді, як зазначено в п. 1.1 кредитного договору. Позивачем не надано суду доказів того що, укладеним кредитним договором здійснено оплату виробів за договором між позивачем та ПП ОСОБА_4, оскільки в кредитному договорі в якості продавця зазначено не ПП ОСОБА_4, а ПП ОСОБА_5 Суд вважає вимоги про розірвання кредитного договору № НОМЕР_1 від 11.02.2014 року необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Вимога про стягнення з ПАТ ОТП Банк на користь позивача 5524 гривень також є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Вимога позивача про стягнення ОСОБА_4 суми неустойки у розмірі 56718,72 гривень та пені в розмірі 1890 гривень не підлягає задоволенню, оскільки пеня відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» нараховується у разі не виконання вимог договору виконавцем, беручи до уваги, що виконавець повинен виконати замовлення після сплати грошових коштів замовник, санкції не виконання умов договору не можуть бути застосовані в даному випадку, оскільки замовником не виконано вимогу щодо сплати коштів за виріб. У стягнення суми неустойки в розмірі 1890,62 гривень передбаченої п. 4.2 договору, між позивачем та ПП ОСОБА_4, щодо сплати виконавцем 0.1% від вартості договору за кожен день прострочи, у випадку не передачі виробу замовнику, слід відмовити. Оскільки пункт договору, щодо не поставки виробу містить, зауваження, щодо його застосування після сплати грошових коштів замовником.
Щодо заявлених вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 250 грн., суд приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно зазначеної норми склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною витрати.
Виходячи з аналізу змісту ст.ст. 56, 84 ЦПК України, судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, суду не надано договору про надання правової допомоги між позивачем та фахівцем у галузі права.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи надано лише квитанцію № 22 про сплату юридичних послуг в сумі 250 грн. від 31.07.2014 року.
Документів, що свідчать про укладення договору про надання правової допомоги між позивачем та фахівцем у галузі права, оформленого у встановленому законом порядку, позивачем суду не надано.
Таким чином, наданими позивачем документами не підтверджено факт понесення ним витрат на правову допомогу, а тому підстави для задоволення його вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 250 грн. відсутні, в зв'язку з чим суд вважає за необхідне відмовити в цій частині позовних вимог.
Заявляючи вимоги про стягнення моральної шкоди та обгрунтовуючи її наявність позивач посилався на те, що його звичайний спосіб життя був змінений, він хвилювався та звертався до відповідачів, відчував приниження.
У спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди в сумі 2000 грн., суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача ПП ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.
Керуючись ст. 651 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів» , ст. 10, 60, 212 - 215 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПП Шевченко ОСОБА_2, ПП Соломіної ОСОБА_3, ПАТ «ОТП Банк» про розірвання договору поставки, розірвання кредитного договору та стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Розірвати договір від 11.02.2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП Шевченко ОСОБА_2, на виготовлення та передучу у власність ПВХ конструкцій 15,16 м. кВ. на суму 14656 (чотирнадцять тисяч шістсот п'ятдесят шість) грн.
В інший частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ПП Шевченко ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене сторонами, шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення, до апеляційної інстанції через Вугледарський міський суд Донецької області.
Суддя Вугледарського
міського суду Донецької області ОСОБА_7