25 червня 2015 року Справа № 922/4065/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіДобролюбової Т.В.,
суддівДанилової Т.Б., Швеця В.О. (доповідач)
розглянувши касаційну скаргуХарківської міської ради
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.04.2015
у справі№ 922/4065/14 Господарського суду Харківської області
за позовомХарківської міської ради
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Лабітех"
проповернення безпідставно набутого майна
Згідно з Розпорядженням Вищого господарського суду України №03-05/1046 від 24 червня 2015 року для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. (головуючого), Данилової Т.Б., Швеця В.О. (доповідач).
Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.
Харківська міська рада звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАБІТЕХ", в якому просила повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,7065 га, яка розташована по вул. Індустріальній, 3, у м. Харкові, а також стягнути з відповідача на свою користь доходи отримані від безпідставно набутого майна в розмірі 496 500,81 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на те, що речові права відповідача на спірну земельну ділянку не зареєстровані, останній не набув належних прав власності або користування щодо спірної земельної ділянки, а відтак використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав. З огляду на що, на думку позивача, не здійснення відповідачем плати за використання земельної ділянки призвело до безпідставного одержання ним доходів від земельної ділянки за період з 01.09.2011 до 01.09.2014 у вигляді різниці між сумою належної до внесення орендної плати та фактично здійсненої плати за землю. При цьому позивач посилався на приписи статей 182, 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України, статей 125, 206 Земельного кодексу України, статей 14, 135 Податкового кодексу України.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.12.2014, ухваленим суддею Шарко Л.В., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з того, що відповідач є власником нерухомості, розташованої на спірній земельній ділянці, і зобов'язання відповідача повернути таку земельну ділянку призведуть до порушення його прав як власника майна; що останнім вживалися заходи щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. Суд установив, що спірна земельна ділянка не є безпідставно набутим майном у розумінні приписів статей 1212-1215 Цивільного кодексу України, а тому відсутні підстави для її повернення та стягнення доходів від безпідставно набутого майна. При цьому суд керувався також приписами статей 16, 179, 181, 316 Цивільного кодексу України.
Харківський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Лакіза В.В. - головуючий, Гетьман Р.А., Плахов О.В., постановою від 21.04.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Харківська міська рада звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову скасувати в частині відмови у стягненні спірної суми коштів, а матеріали справи в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник наголошує на тому, що відповідач використовує спірну земельну ділянку безпідставно, оскільки речові права на неї за відповідачем не реєструвалися. Рада вказує на те, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна. На думку скаржника, спірна сума доходу від безпідставно набутого майна є обґрунтованою і документально доведеною. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 22, 377, 1212-1215 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає таке.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАБІТЕХ" за договором купівлі-продажу №2998 від 06.11.2000, набуло у власність нежитлові приміщення першого поверху №17-40, другого поверху №53-62 в літ. "А-2", загальною площею 2582,1 м2, розташовані на вулиці Індустріальній, 3, у м. Харкові. Зазначене підтверджується довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 30.10.2013 №11849663 та №11848531. Установили суди і те, що відповідач у зв'язку із переходом права власності на нерухомість набув і право на земельну ділянку під такою нерухомістю на тих же умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАБІТЕХ" про повернення територіальній громаді міста Харкова в особі позивача безпідставно набутого майна - земельної ділянки, площею 0,7065 га, на вул. Індустріальній, 3, у м. Харкові, та стягнення 496 500,81 грн. доходів, отриманих від безпідставно набутого майна. Ухвалюючи судові рішення, господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість вимог щодо повернення земельної ділянки. Відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (стаття 1213 цього ж Кодексу). Згідно з приписами статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Порядок набуття прав на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду унормований статтею 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (чинного на час придбання спірного майна). За приписами наведеної норми при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. На момент пред'явлення позову стаття 120 Земельного кодексу України діяла в редакції від 05.11.2009. Зазначеною статтею унормовано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. В процесі розгляду спору суди установили, що відповідач у 2000 році набув право власності на нерухоме майно (нежитлові приміщення першого поверху №17-40, другого поверху №53-62 в літ. "А-2", загальною площею 2582,1 м2), розташоване на спірній земельній ділянці; що відповідач, у відповідності до вимог земельного законодавства, набув і право на земельну ділянку під такою нерухомістю на тих же умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Таким чином, як установили суди, спірна земельна ділянка не є безпідставно набутим майном у розумінні приписів статті 1212 Цивільного кодексу України. Разом з тим, оскільки земельна ділянка, яка є предметом спору, не є такою, що набута безпідставно, то суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необґрунтованість позову також і в частині стягнення з відповідача доходів, отриманих від такого майна. Водночас колегія суддів зазначає, що згідно з приписами статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. За приписами статті 156 цього Кодексу власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Отже, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 у справі № 922/4065/14 Господарського суду Харківської області залишити без змін.
Головуючий суддя: Т. Добролюбова
Судді: Т. Данилова
В. Швець