22 червня 2015 р. Справа № 902/682/15
Господарський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Горейка М.В.,
позивача: ОСОБА_1, довіреність №4 від 06.01.2015р.,
у відсутності представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: товариства з додатковою відповідальністю "ЖЛ" (вул. Щорса, 67, м. Житомир, 10003)
до: товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна фірма "Нова Справа" (вул. Козицького, буд. 46, м. Вінниця, 21050)
про стягнення 2814583 грн 66 коп.,
Товариство з додатковою відповідальністю "ЖЛ" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна фірма "Нова Справа" 2091646 грн 22 коп. заборгованості за поставлений товар.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасно оплати товару за договором поставки №311 від 02.01.2013р., укладеним між товариством з додатковою відповідальністю "ЖЛ" (продавець) та товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна фірма "Нова Справа" (дистриб'ютор), внаслідок чого у останнього виникла заборгованість по оплаті поставленого товару в сумі 2091646 грн 22 коп.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 18.05.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/682/15 з призначенням її до розгляду.
04.06.2015р. слухання справи було відкладено з об'єктивних причин, про що свідчить ухвала суду від 04.06.2015р. При цьому 04.06.2015р. на адресу суду від позивача надійшла заява №3204/2 від 03.06.2015р. (вх. 06-52/5444/15 від 04.06.2015р.) про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній збільшив ціну позову на 722937 грн 44 коп., відтак просив стягнути з відповідача 2814583 грн 66 коп., з яких 2352145 грн 43 коп. основного боргу, 104396 грн 59 коп. пені, 352821 грн 81 коп. штрафу та 5219 грн 83 коп. -3% річних.
З огляду на права, надані позивачеві ст.22 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), заява представника позивача про збільшення позовних вимог судом прийнята як така, що не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб, при цьому розцінюється судом як заява про збільшення позовних вимог, відтак заборгованості в цілому, оскільки в силу вимог ст.ст. 625, 549 ЦК України інфляційні втрати, 3% річних та неустойка є похідними вимогами від стягнення заборгованості і покликані стимулювати боржника забезпечити виконання основного зобов"язання.
Таким чином, на дату винесення рішення у справі спір вирішується виходячи з нової ціни позову в сумі 2814583 грн 66 коп.
В судовому засіданні (22.06.2015р.) представник позивача в ході розгляду справи по суті позовні вимоги з урахуванням заяви №3204/2 від 03.06.2015р. (вх. 06-52/5444/15 від 04.06.2015р.) підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Поряд з цим, відповідач правом участі в судовому засіданні повторно не скористався, не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином ухвалою суду від 04.06.2015р., яка надсилалася останньому рекомендованою кореспонденцією за адресою, яка відповідає тій, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Факт належного повідомлення відповідача підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення №4765/15 від 15.06.2015р., підписаним представником останнього 12.06.2015р.
Як свідчать матеріали справи, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення вх. №4196 від 25.05.2015р. (а.с. 44), відповідач був обізнаний про наявність спору в суді між ним та позивачем ще 22.05.2015р., а тому суд при прийнятті рішення по справі виходить з того, що останній мав достатньо часу для того, щоб подати необхідні докази по справі та сформулювати свою процесуальну позицію відносно даного спору.
При цьому суд констатує, що останнім не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, про те, що відповідач є таким, що повідомлений належним чином, відтак суд ухвалив провести розгляд справи за його відсутності, оскільки матеріали даної справи містять достатньо доказів для прийняття рішення по справі.
Заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.
02.01.2013р. між товариством з додатковою відповідальністю "ЖЛ" (ТДВ «ЖЛ», продавець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна фірма "Нова Справа" (ТОВ «Торгівельна фірма «Нова Справа», дистриб'ютор, відповідач) укладено договір поставки №311 (а.с. 9-21), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити дистриб'ютору кондитерські вироби, в подальшому товар, а дистриб'ютор зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором.
Згідно із п. 2.2 Договору асортимент, ціна кількість кожної партії товару зазначаються в товарно-транспортних накладних продавця, які є невід'ємною частиною договору, є взаємо погодженими і обов'язковими для сторін.
Відповідно до п. 4.3 Договору продавець передає товар дистриб'ютору за цінами вказаними у товарно-транспортних накладних, які виписуються на кожну окрему партію товару. Товарно-транспортна накладна, виписана на передачу дистриб'ютору партії товару, є підтвердженням домовленості сторін про ціну товару.
Згідно із п.п. 3.3, 3.4 Договору всі ризики втрати чи пошкодження товару переходять до дистриб'ютора з моменту передачі йому товару. Право власності на товар переходить до дистриб'ютора з моменту підписання його уповноваженим представником товарно-транспортної накладної продавця про отримання товару, а при доставці товару транспортом продавця при отримані перевізником (передачі товару перевізнику).
Відповідно до п.п. 4.7, 4.8, 4.9 Договору оплату кожної партії товару дистриб'ютор здійснює в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, протягом строку, який встановлений в Додатку №1 (але не більше 26 двадцять шість календарних днів з моменту отримання товару). Відлік строку оплати починається з дати фактичного отримання товару на складі покупця. День отримання товару рахується згідно з п.п. 3.3-3.4 відповідно до умов поставки товару. Днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. У разі якщо останній день строку оплати за поставлений товар припадає на вихідний або святковий день дистриб'ютор зобов'язаний здійснити оплату в робочий день, що передує вихідному або святковому дню.
Згідно із п. 6.16 Договору погашення будь-якої заборгованості дистриб'ютора перед продавцем здійснюється в наступному порядку:
- п.п. 6.16.1 В першу чергу погашається заборгованість по штрафних санкціях (штраф, пеня).
- п.п. 6.16.2 В другу чергу погашається прострочена дебіторська заборгованість по оплаті за поставлений продавцем товар
- п.п. 6.16.3 В третю чергу погашаються поточні платежі за поставлений продавцем товар.
Строк дії договору починає свій перебіг з 02.01.2013р. та закінчується 31.12.2013р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Якщо інше прямо не передбачено договором або чинним в Україні законодавством зміни у договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до договору (п.п. 9.2, 9.3, 9.4 Договору).
Додатком № 1 до Договору поставки №311 від 02.01.2013р. сторонами погоджено мінімальні об'єми вторинних продажів, відстрочення платежу, умови нарахування бонусів дистриб'ютору (а.с. 22).
Додатковою угодою №4 від 18.12.2013р. до Договору поставки №311 від 02.01.2013р. сторонами внесено зміни до п. 9.2 Договору, продовживши строк його дії до 31.12.2014р.
Додатковою угодою №6 від 01.01.2015р. до Договору поставки №311 від 02.01.2013р. сторонами, серед іншого пролонговано строк дії договору до 31.12.2015р. та внесено зміни до п. 4.7 Договору, виклавши його в наступній редакції: «Оплату кожної партії поставленого товару дистриб'ютор здійснює в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, протягом строку, який встановлений в щомісячному Меморандумі. Відлік строку оплат товару починається з дати фактичного отримання товару на складі покупця. Дне отримання товару рахується: згідно п.п. 3.3-3.4 відповідно від умов поставки товару».
Судом встановлено, що на виконання взятих на себе зобов'язань договірних зобов'язань позивачем у період лютого-березня 2015р. на підставі товарно-транспортних накладних №725 від 17.02.2015р. на суму 368310 грн 34 коп., №732 від 18.02.2015р. на суму 85024 грн 80 коп., №880 від 25.02.2015р. на суму 492156 грн 84 коп., №814 від 26.02.2015р. на суму 312411 грн 38 коп., №1153 від 20.03.2015р. на суму 503844 грн 42 коп., №1406 від 27.03.2015р. на суму 329898 грн 44 коп. передано відповідачу товар на загальну суму 3842875 грн 35 коп., який останнім прийнято на підставі довіреностей в повному обсязі без будь-яких зауважень та без претензій, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на вказаних товарно-транспортних накладних (а.с. 23-34).
14.04.2015р. року між позивачем та відповідачем підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого загальна сума заборгованості ТОВ "Торгівельна фірма "Нова Справа" перед ТДВ «ЖЛ» станом на 01.04.2015р.становить 3388183 грн 99 коп. (а.с. 60). Вказаним двостороннім актом звіряння взаєморозрахунків від 14.01.2015р., підписаним уповноваженими представниками сторін, сторони підтвердили наявну заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар в сумі 3388183 грн 99 коп., що в свою чергу свідчить про визнання відповідачем факту існування заборгованості за отриманий ним товар від ТДВ «ЖЛ».
Поряд з цим, як свідчать матеріали справи, позивачем на виконання умов договору у період квітня 2015р. на підставі товарно-транспортних накладних №1623 від 03.04.2015р. на суму 90090 грн 95 коп., №1564 від 17.04.2015р. на суму 363600 грн 41 коп. здійснено ще дві поставки товару відповідачу на загальну суму 453691 грн 36 коп., який останнім прийнято в повному обсязі без будь-яких зауважень та без претензій, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на вказаних товарно-транспортних накладних (а.с. 61-62).
Таким чином, позивачем поставлено відповідачу у період лютого-квітня 2015р. товар на загальну суму 3841875 грн 35 коп.
Однак, відповідач свої зобов'язання за Договором виконав частково, за поставлений товар розрахувався лише в сумі 600000 грн, що підтверджується наявним в матеріалах платіжними дорученнями (а.с. 63-71). Вказану суму коштів позивачем, виходячи зі змісту п. 6.16 Договору, зараховано в рахунок оплати поставленого відповідачу товару у попередні періоди.
Крім того, як встановлено судом, позивачем на підставі видаткових накладних про повернення , здійснено повернення поставленої відповідачу продукції на загальну суму 889729 грн 92 коп. (а.с. 72-126 ).
Таким чином, з у рахування зазначено, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 2352145 грн 43 коп.
Станом на момент розгляду справи в суді , як свідчать матеріали справи, відповідачем решти розрахунків за поставлений товар не здійснено.
З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
З моменту укладення сторонами договору №311 від 02.01.2013 року між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення 2352145 грн 43 коп. основного боргу правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача (з урахуванням заяви №3204/2 від 03.06.2015р. (вх. 06-52/5444/15 від 04.06.2015р.)) 104396 грн 59 коп. пені за період прострочення з 08.05.2015р. по 03.06.2015р., 5219 грн 83 коп. - 3% річних за період прострочення з 08.05.2015р. по 03.06.2015р. та 352821 грн 81 коп. штрафу, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В силу ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.п. 6.8, 6.10 Договору за порушення строку та порядку оплати товару, які передбаченні п.п. 4.7, 4.8, 4.9 Договору дистриб'ютор зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день прострочення платежу. Неустойка (штраф, пеня) за договором є штрафною санкцією та нараховується за весь час невиконання та/або неналежного виконання всіх умов Договору.
Згідно із п. 6.15 Договору строк позовної давності за договором , в тому числі стосовно вимог про стягнення штрафних санкцій (неустойки) - 5 років.
Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинного законодавства України.
Перевіркою за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" правильності розрахунку пені та 3% річних, в тому числі, що стосується періодів їх нарахування, судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим вказані вимоги задовольняються судом в заявленому позивачем розмірі.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 352821 грн 81 коп. штрафу суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 6.9 Договору у випадку прострочення дистриб'ютором строку оплати, дистриб'ютор крім пені, зобов'язується сплати продавцю штраф у розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожен день прострочення. У разі прострочення більше ніж на 15 днів розмір штрафу буде збільшено до 15% від суми заборгованості.
В силу приписів статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, законодавець встановив, що пеня має періодичний (щоденний) характер нарахування у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, а штраф - має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання,
Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються правилами обчислення, пеня є тривалою неустойкою яка стягується за кожний день прострочення виконання зобов'язання, тобто розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання та не залежить від тривалості прострочення.
Як встановлено судом, п. 6.9 Договору штраф за своєю правовою природою підпадає під визначення неустойки, а саме пені, оскільки його нарахування сторонами передбачено за кожен день прострочення дистриб'ютором зобов'язання з оплати товару.
Поряд з цим, п. 6.8 Договору сторони вже передбачали стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Дану пеню згідно вказаного пункту договору позивачем заявлено та судом стягнуто як правомірну та обґрунтовану, та таку, що відповідає умовам укладеного договору та вимогам чинного законодавства України.
Відтак, п. 6.9 Договору сторонами передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. А тому в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 352821 грн 81 коп. слід відмовити.
Як визначає ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином не виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевказаного.
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Окрім того, в силу вимог ст.7 Закону України “Про судовий збір” позивачу підлягає поверненню зайво сплачений судовий збір в розмірі 2208 грн 33 коп.
Повертаючи судовий збір позивачу, судом враховано положення п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", згідно із яким питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:
- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або
- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або
- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).
В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 80, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна фірма "Нова Справа" (вул. Козицького, буд. 46, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 31363286) на користь товариства з додатковою відповідальністю "ЖЛ" (вул. Щорса, 67, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 37546647) 2352145 грн 43 коп. основного боргу, 104396 грн 59 коп. пені, 5219 грн 83 коп. -3% річних та 49235 грн 23 коп. витрат зі сплати судового збору.
В задоволенні позову в частинні стягнення 352821 грн 81 коп. штрафу відмовити.
Повернути товариству з додатковою відповідальністю "ЖЛ" (вул. Щорса, 67, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 37546647) з Державного бюджету України 2208 грн 33 коп. зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення №8700 від 03.06.2015р.
Дане рішення є підставою для повернення із Державного бюджету України товариству з додатковою відповідальністю "ЖЛ" (вул. Щорса, 67, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 37546647) судового збору в розмірі 2208 грн 33 коп., сплаченого згідно платіжного доручення №729 від 02.04.2013р. Оригінал платіжного доручення №8700 від 03.06.2015р. знаходиться в матеріалах справи.
Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 30 червня 2015 р.
Суддя Тварковський А.А.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу (вул. Козицького, буд. 46, м. Вінниця, 21050)