24 червня 2015 року Справа № 923/1485/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка М.І.,
суддів :Гончарука П.А., Кондратової І.Д.
розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 року
у справі за позовомЗаступника прокурора Суворовського району м.Херсона в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль"
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
простягнення коштів
у жовтні 2014 року, Заступник прокурора Суворовського району м.Херсона звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль", у якому просив стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 6346,03 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію, 112,73 грн. - 3% річних, 1104,65 грн. - пені, обґрунтовуючи свої вимоги невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати послуг централізованого опалення та постачання гарячої води за період з жовтня 2013 року по березень 2014 року, включно.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 26.12.2014 року стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" 7563,31 грн. - основного боргу, 112,73 грн. - 3% річних, 1104,65 грн. - пені та 1827 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Постановлені судами рішення оскаржено у касаційному порядку і ухвалою Вищого господарського суду України від 17.06.2015 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача, у якій він посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права і просить оскаржувані рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким у позові відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Суходольського С.М., перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.
Згідно зі ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Пунктом 1 ч.1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг само по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.
Отже, вимоги позивача про стягнення плати за надані комунальні послуги з відповідача, як власника магазину промислових товарів, розташованого у АДРЕСА_1 є правомірними, наявність неточностей в укладеному з ним договорі № 672/дгу від 03.11.2007 року, не впливає на обсяг відповідальності останнього за заявленими до нього вимогами, а тому рішення суду першої інстанції та апеляційного господарського суду про стягнення з відповідача суми заборгованості з урахуванням обсягу відповідальності, передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення грошових зобов'язань є законним і обґрунтованим.
В той же час, обраховуючи суму заборгованості відповідача за комунальні послуги місцевий господарський суд та апеляційний господарський суд безпідставно включили до її складу відсотки та пеню, а тому Вищий господарський суд України, вважає за можливе не передавати справу на новий судовий розгляд, а керуючись повноваженнями, наданими суду касаційної інстанції ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України змінити оскаржувані рішенні, зменшивши суму основного боргу до 6346,03 грн.
Керуючись ст. ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Херсонської області від 26.12.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 року змінити, зменшивши суму основного боргу з 7 563,31 грн. до 6 346,03 грн. у решті судові рішення залишити без змін.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді П.А. Гончарук
І.Д. Кондратова