№22-ц/796/8110/15 Головуючий у1-й інстанції Богдан О.О.
Доповідач Панченко М.М.
25 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Панченка М.М.
суддів - Вербової І.М., Кирилюк Г.М.
при секретарі - Желепі О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє за дорученням ОСОБА_3, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул,-
У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд» і, з урахуванням уточнень до позову, просив винести рішення, яким поновити його на посаді директора ТОВ«Старлінг Трейд» з 15.01.2015 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогул у сумі 50.439грн.20 коп./а.с.1-5,91-92, 113-114/.
Послався на те, що він є учасником ТОВ«Старлінг Трейд» з часткою у статутному капіталі 17,5%, а інша частина статутного капіталу у розмірі 82,5% належить другому учаснику товариства ОСОБА_4.
Рішенням загальних зборів Товариства від 14.01.2015 року, проведених у складі одного учасника ОСОБА_4, позивач ОСОБА_3 звільнений з посади директора цього Товариства з 14 січня 2015 року за п.1-1 ч.1 ст.41 КЗпП (винні дії керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати) та прийнято рішення про призначення нового директора Товариства ОСОБА_4 з 15 січня 2015 року.
Вважаючи своє звільнення з посади директора незаконним, оскільки заборгованість по заробітній платі працівникам Товариства виникла у зв»язку зі скрутним фінансовим становим Товариства, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23.04.2015 року у задоволенні позову відмовлено /а.с.147-150/.
Відмовляючи у позові, суд послався на те, що, оскільки відсутній наказ про звільнення позивача з роботи, тому позивач не є таким, що звільнений з посади директора ТОВ «Старлінг Трейд» і його трудові права не порушені.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач оскаржив його до апеляційної інстанції та просив скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Послався на те, що судом першої інстанції не з'ясовано, чи дійсно мало місце його звільнення з роботи та не враховано те, що нова адміністрація Товариства мне допускає його до виконання обов»язків директора цього Товариства «Старлінг Трейд», що є фактичним порушенням його трудових прав /а.с.153-159/.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників процесу, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3, будучи учасником ТОВ «Старлінг Трейд», відповідно до протоколу №1 засновницьких зборів цього товариства від 15.03.2013 року, був обраний директором ТОВ «Старлінг Трейд» з правом першого підпису /а.с.8/.
Наказом №1 від 15.03.2013 року підписаним самим позивачем, останній приступив до виконання обов»язків директора ТОВ «Старлінг Трейд» з посадовим окладом згідно штатного розпису /а.с.9/.
Таким чином, між сторонами виникли трудові відносини, згідно яких позивач був працевлаштований у відповідача на посаді директора за усним трудовим договором на невизначений строк.
Відповідно до п.п.10.6.3., 10.1.2. Статуту ТОВ «Старлінг Трейд» загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, в тому числі призначення та відкликання членів виконавчого органу, до яких належить посада директора товариства /а.с.20/ .
А, згідно до п.10.7 Статуту товариства рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від загальної кількості голосів Учасників Товариства.
Таким чином, на підставі наказу Наказу №1 від 15.03.2013 року між сторонами виникли трудові відносини, згідно яких позивач був працевлаштований у відповідача на посаді директора за усним трудовим договором на невизначений строк.
Станом на час проведення загальних зборів товариства «Старлінг Трейд» від 14.01.2015 року, Протокол №3, статутний капітал учасників товариства був розподілений наступним чином: ОСОБА_3 - 17,5 часток; ОСОБА_4 - 82,5 частки /а.с.26/.
На указаних Загальних зборах від 14.01.2015 року, протокол №3, було прийняте рішення про звільнення з посади керівника (директора) товариства ОСОБА_3 за п.1-1 ч.1 ст.41 КЗпП (звільнення керівника підприємства у випадку винних дій внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установлених законом розміру мінімальної заробітної плати).
Встановлено, що, згідно штатного розпису товариства «Старлінг Трейд» на дату звільнення позивача з посади директора, фактично було працевлаштовано 15 осіб /а.с.111/.
Не заперечуючи своєї вини у невиплаті заробітної плати, позивач послався на відсутність коштів на рахунку товариства для виплати заробітної плати.
Підтвердженням наявності заборгованості по заробітній платі працівникам, зі змістом якої погоджується і сам позивач, є довідка головного бухгалтера Товариства/а.с.31/.
Відмовляючи у задоволенні позову про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що відсутній основний доказ звільнення позивача з роботи, яким є наказ про звільнення, оскільки, саме на реквізити наказу (про прийняття на роботу чи звільнення з роботи) здійснюється посилання у трудовій книжці працівника, яка є основним документом особи, як працівника, і на підставі якого здійснюється нарахування трудового стажу особи та оформлення пенсійного забезпечення.
Так, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Мінпраці України, Мінюсту України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року за №58 передбачено, що у Трудову книжку працівника вносяться відомості про зазначення наказів (розпорядження) про прийом та звільнення працівника з роботи.
А між тим, рішення загальних зборів Товариства за своєю правовою суттю не є наказом чи розпорядженням, на підставі яких укладаються чи припиняються трудові правовідносини в розумінні трудового законодавства.
Колегія суддів вважає, що загальні збори Товариства, дійшовши висновку про звільнення позивача з посади директора Товариства, одночасно зобов»язані були у своєму рішенні про звільнення позивача з роботи зазначити кому доручається винесення наказу про звільнення позивача з роботи, оскільки рішення загальних зборів про звільнення директора з посади, є лише передумовою для належного оформлення трудових відносин, тобто, звільнення позивача з посади директора.
Доводи представника відповідача в тій частині, що наказ про звільнення позивача з посади директора повинен винести сам позивач, як директор, на думку колегії суддів, є такими, що не узгоджуються з загальними правилами оформлення трудових відносин.
Оскільки позивач не згодний з рішенням загальних зборів про його звільнення, він не зобов»язаний виносити такий наказ. При цьому, правові важелі зобов»язати позивача винести наказ про своє звільнення у трудовому законодавстві відсутні.
Згідно ст.47 КЗпП у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов»язаний у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Тобто, трудове законодавство основним правовим елементом підтвердження чи спростування наявності трудових відносин передбачає наявність наказу роботодавця про прийняття працівника на роботу чи звільнення працівника з посади. А тому, у разі відсутності наказу про звільнення позивача з посади директора товариства «Старлінг Трейд» не можна вважати позивача таким, що є звільненим.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення загальних зборів Товариства про звільнення позивача з посади директора не оформлене належним чином, а тому не можна визнавати його таким, що звільнений з роботи. А подальші дії власника Товариства, які, за твердженням позивача, виражені в недопущенні його до виконання своїх трудових обов»язків та ненарахуванні заробітної плати є порушенням трудових прав позивача, які не складають предмет спору, що вирішується в цьому провадженні.
Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
А, згідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене на повно з»ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє за дорученням ОСОБА_3, відхилити, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з моменту проголошення шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: