Справа № 752/2627/154-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Калініченко Л.С.
№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
22-ц/796/8705/2015
25 червня 2015 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Махлай Л.Д.
- Гаращенка Д.Р.
при секретарі - Кутц А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2015 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, -
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, зареєстрований 08.09.1995 року Лівобережним відділом реєстрації шлюбів міста Києва, актовий запис №1471.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2015 року скасувати та закрити провадження у справі.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд 1-ї інстанції не в повному обсязі з'ясував фактичні взаємини подружжя, не встановив дійсну причину розлучення, особливості відносин між нею та позивачем. Також, суд необґрунтовано не вжив заходів для примирення подружжя шляхом відкладення розгляду справи та надання сторонам строку на примирення. Крім того, на даний час між нею та ОСОБА_4 досягнуто примирення та відбувається відновлення нормальних сімейних відносин.
В судове засідання ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5 повторно не з'явились, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, представник відповідачки причину своєї неявки суду не повідомив, відповідачка подала до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що вона перебуває на стаціонарному лікуванні, на підтвердження вказаної обставини надала довідку Олександрійської клінічної лікарні м.Києва від 20.06.2015 року відповідно до якої ОСОБА_3 зверталась в приймальне відділення урології вказаної лікарні, була обстежена, їй рекомендовано нагляд, обстеження та лікування в урологічному відділенні. Проте, доказів того, що станом на 25 червня 2015 року вона перебуває на стаціонарному лікуванні в зазначеній лікарні, ОСОБА_3 суду не надала, а тому, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у відсутності відповідача та її представника.
Представник ОСОБА_4 ОСОБА_7 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував посилаючись на те, що примирення між сторонами неможливе, оскільки позивач вже перебуває в фактичних шлюбних відносинах з іншою жінкою, яка на даний час вагітна, сторони вже поділили спільне майно.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.
Судом встановлено, що 08.09.1995 року між позивачем та відповідачкою було укладено шлюб, який зареєстрований Лівобережним відділом реєстрації шлюбів міста Києва, актовий запис №1471.
13 лютого 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу посилаючись на те, що сторони не підтримують шлюбно-сімейні відносини, не ведуть спільне господарство.
Задовольняючи позовні вимоги та розриваючи шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, зареєстрований 08.09.1995 року Лівобережним відділом реєстрації шлюбів міста Києва, актовий запис №1471, суд 1-ї інстанції посилався на те, що позивач категорично заперечує подальше підтримання шлюбних стосунків з відповідачем, збереження сім'ї є неможливим.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду 1-ї інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону.
Так, згідно з частиною 1 статті 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3 та 4 статті 56 СК України встановлено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини, примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.
У відповідності до положень статті 111 СК України, суд повинен вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом статті 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя.
Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, проголошена Конституцією України охорона сім'ї полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
З урахуванням обставин справи та вказаних положень закону, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що між сторонами втрачене взаєморозуміння, примирення між подружжям та збереження шлюбно-сімейних відносин неможливе і суперечить інтересам позивача ОСОБА_4, а тому є всі правові підстави для задоволення позовних вимог та розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3.
Доводи апеляційної скарги про те, що на даний час між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 досягнуто примирення та відбувається відновлення нормальних сімейних відносин, колегія суддів вважає безпідставними.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Натомість, апелянт не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження даних доводів.
Не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду 1-ї інстанції доводи апелянта про те, що судом 1-ї інстанції, в порушенні вимог ст.111 СК України, не вжито заходів до примирення подружжя шляхом відкладення розгляду справи та надання сторонам строку на примирення, з огляду на таке.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Передбачене ч. 1 ст. 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч. 5 ст. 191 ЦПК України). Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи. Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті.
З пояснень представника позивача вбачається, що позивач категорично заперечує проти подальшого спільного життя з ОСОБА_3 і збереження шлюбу суперечить його інтересам, а тому намагання збереження шлюбу шляхом відкладення розгляду справи та надання сторонам строку на примирення порушило б закріплений ст.51 Конституції України та ст.24 СК України принцип вільної згоди чоловіка і жінки та добровільності шлюбу.
З матеріалів справи вбачається, що з позовом про розірвання шлюбу позивач звернувся до суду 13 лютого 2015 року і станом на 25 червня 2015 року примирення між подружжям не відбулося.
Твердження апелянта про те, що суд 1-ї інстанції фактично не вдавався до оцінки доказів наявних у даній справі та не здійснював аналізу фактичних обставин справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд 1-ї інстанції дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін та дав їм належну оцінку.
Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду також не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді: