Справа № 753/7508/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Леонтюк Л.К.
№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
22-ц/796/8871/2015
25 червня 2015 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Гаращенка Д.Р.
- Борисової О.В.
при секретарі - Кутц А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 травня 2015 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про вселення та встановлення порядку користування приміщенням квартири, -
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про вселення та встановлення порядку користування приміщенням квартири задоволено частково.
Вселено ОСОБА_4 разом неповнолітньою дочкою ОСОБА_5 в квартиру АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду є незаконним, ухвалене на основі неповного з'ясування всіх обставин справи. Зазначає, що задовольняючи позовні вимоги про вселення, суд 1-ї інстанції виходив з того, що на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18.11.2014 року за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Поряд з цим, судом 1-ї інстанції залишено поза увагою положення закону про те, що здійснення права власності можливе лише після державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Проте, ОСОБА_4 своє право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку не зареєстровано. Також зазначає, що рішенням суду вирішено питання про вселення у спірну квартиру неповнолітньої дитини. Однак, вселення неповнолітньої доньки разом з матір'ю фактично визначає місце проживання дитини, що взагалі є предметом іншого спору з обов'язковою участю органу опіки та піклування. Крім того, на думку апелянта, позовні вимоги про вселення є похідними від позовних вимог про встановлення порядку користування спірним житловим приміщенням. Однак, порядок користування спірним житловим приміщенням не встановлено, а тому не зрозуміло яким чином можливо виконати рішення суду про вселення, так як невідомо в яку саме кімнату підлягають вселенню позивачі.
В судовому засіданні представник ОСОБА_3 ОСОБА_7 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_5, ОСОБА_8 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилалась на те, що вони є безпідставними, а рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам закону.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.
Судом встановлено, що 07.07.2000 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, від якого вони мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
06.07.2005 року між ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., реєстровий номер 1835-у. На підставі даного договору ОСОБА_3 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1.
На підставі рішення Дарницького районного суду м.Києва від 28.01.2014 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано.
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 18.11.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25.02.2015 року, позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задоволено.
В порядку поділу майна визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Оскільки відповідач замінив замки у вхідних дверях квартири АДРЕСА_1, позивачка та її неповнолітня дитина не можуть зайти до житлового приміщення та користуватись ним належним чином, то ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_5 звернулася до Дарницького районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_3 про вселення та встановлення порядку користування приміщенням квартири.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 травня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_5 про встановлення порядку користування приміщенням квартири сторонами не оскаржується, а тому колегія суддів перевіряє правильність висновків суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 та вселяючи ОСОБА_4 разом неповнолітньою дочкою ОСОБА_5 в квартиру АДРЕСА_1, суд 1-ї інстанції виходив з того, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є всі правові підстави для їх задоволення.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду 1-ї інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону.
Згідно вимог статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Глава 28 ЦК України визначає житло об'єктом права приватної власності.
Права власника житлового будинку, квартири визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Дарницького районного суду м.Києва від 18.11.2014 року ОСОБА_4 на праві власності належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1. Відповідач перешкоджає ОСОБА_4 у користуванні та розпорядженні її власністю.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про вселення її та неповнолітньої ОСОБА_5 в квартиру АДРЕСА_1.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку не зареєструвала, а тому суд 1-ї інстанції не мав правових підстав для задоволення позовних вимог про її вселення у вказану квартиру, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
З системного аналізу даної норми права вбачається, що правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.). Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т.ін.).
Рішення суду про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за своєю суттю є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на об'єкт нерухомого майна.
Отже, з моменту набрання рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 18.11.2014 року про визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 законної сили, остання набула речові права на дане нерухоме майно - право володіння та право користування ним. Право ж розпорядження нерухомим майном виникне у ОСОБА_4 з часу державної реєстрації права власності.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що не здійснення позивачем державної реєстрації права власності на 1/2 частину спірної на квартири, жодним чином не впливає на право власності ОСОБА_4 на вказану частину квартиру, як наслідок, не впливає на її право володіння та право користування нею.
Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про вселення у спірну квартиру неповнолітньої дитини, що за своє суттю фактично є вирішенням питання щодо визначення місця проживання дитини, колегія суддів вважає необгрутованими, оскільки в силу вимог закону правовідносини щодо вселення малолітньої дитини з матір'ю до житлового приміщення та правовідносини щодо визначення місця проживання малолітньої дитини є різними за характером, змістом та наслідками, а тому ототожнювати дані правовідносини не має правових підстав.
Не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і доводи апелянта про те, що між співвласниками не встановлено порядок користування спірним житловим приміщенням, а тому неможливо вирішити питання про вселення позивачів, оскільки в силу вимог закону співвласники майна, що є у спільній частковій власності, можуть самостійно домовитися про порядок користування майном у поза судовому порядку.
Твердження апелянта про те, що суд 1-ї інстанції фактично не вдавався до оцінки доказів у даній справі та не здійснював аналізу фактичних обставин справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд 1-ї інстанції дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін та дав їм належну оцінку.
Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 травня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: