24 червня 2015 року Справа № 5015/7256/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Корсака В.А. - головуючого,
Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б.,
за участю представників:
позивача 1.Багрій О.Л. (дов. від 28.10.2014 р.) 2.Тарасьєв О.С. (керівник, виписка серії №202634)
відповідачів1.Скочинець А.Б. (дов. від 02.06.2015 р.) 2.Т арасенко Л.Л. (дов. від 02.06.2015 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Ряст"
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 р.
у справі № 5015/7256/11 господарського суду Львівської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Ряст"
доВиробничо-торгівельної фірми "Опір" Львівської обласної асоціації інвалідів
простягнення суми
Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Ряст" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Виробничо-торгівельної фірми "Опір" Львівської обласної асоціації інвалідів про стягнення 1318491,29грн., з яких 949435,00грн. основного боргу, 18586,81грн. пені, 25611,33грн. 3% річних, 134971,15грн. індексу інфляції та 189887,00 грн. штрафу.
Постановою Вищого господарського суду від 08.07.2014 р. постанову Львівського апеляційного суду від 13.05.2014 р. та рішення господарського суду від 20.02.2012 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд.
Після нового розгляду справи, рішенням господарського суду Львівської області від 16.12.2014 р. у даній справі (колегія суддів: головуючий Щигельська О.І., судді Кітаєва С.Б., Матвіїв Р.І.), позов задоволено частково: стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Ряст" 949435,00 грн. основного боргу, 18586,81грн. пені, 189887,00 грн. штрафу, 25611,33 грн. 3% річних, 131971,46 грн. індексу інфляції та 39464,74 грн. судового збору.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 р. (колегія суддів: головуючий Бойко С.М., судді Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.), рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2014 р. скасовано частково. В позові про стягнення з Виробничо-торгівельної фірми "Опір" Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організації інвалідів України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Ряст" 894435,00 грн. основного боргу, 16451,39 грн. пені, 178887,00 грн. штрафу, 23730,79 грн. 3% річних, 124399,43 грн. індексу інфляції відмовлено. В частині стягнення з Виробничо-торгівельної фірми "Опір" Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організації інвалідів України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Ряст" 55000,00 грн. основного боргу, 2135,42 грн. пені, 11000,00грн. штрафу, 1880,54 грн. 3% річних, 7572,03 грн. індексу інфляції залишено без змін. В решті рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2014 р. залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Ряст" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 894435,00 грн. основного боргу, 16451,39 грн. пені, 178887,00 грн. штрафу, 23730,79 грн. 3% річних, 124399,43 грн. індексу інфляції скасувати, рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2014 р. залишити в силі.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції не було належним чином досліджено всіх доказів та встановлено всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.05.2015 р. касаційну скаргу у справі №5015/7256/11 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.06.2015 р.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.06.2015 р. касаційну скаргу у справі №5015/7256/11 відкладено на 24.06.2015 р.
В своїх доповненнях та відзиві на касаційну скаргу Виробничо-торгівельна фірма "Опір" Львівської обласної асоціації інвалідів надає додаткові пояснення по справі та просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 р. скасувати, як таку, що прийнята при неповному встановленню всіх обставин справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 24.06.2015 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.06.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Ряст" та Виробничо-торгівельною фірмою "Опір" було укладено договір про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків, відповідно до п.1 якого сторони визначили, що станом на 15.06.2010 р. існує борг відповідача перед позивачем на загальну суму 949985 грн.; наявність зазначеного боргу та його розмір підтверджується наступними документами: договір №07/01 від 20.07.2005 р., договір №01/06 від 27.07.2006 р., договір №04/06 від 03.05.2006 р., договір безвідсоткової позики від 17.06.2009 р., виписки банку, накладні на відвантаження товару, акт звірки до договору №07/01 від 20.07.2005 р. станом на 15.06.2010 р. на суму 219287,80 грн., акт звірки до договору №01/06 від 27.07.2006 р. станом на 15.06.2010 р. на суму 582747,20 грн., акт звірки до договору №04/06 від 03.05.2006 р. станом на 15.06.2010 р. на суму 92400 грн., акт звірки до договору безвідсоткової позиви від 17.06.2009 р. станом на 15.06.2010 р. на суму 55000, 00грн.
Відповідно до п.3 договору сторони домовилися, що відповідач зобов'язаний оплатити позивачу суму боргу, зазначену в пункті 1, за наступним графіком:
-до 25.08.2010 р. - 189887,00 грн.;
-до 25.09.2010 р. - 189887,00 грн.;
-до 25.10.2010 р. - 189887,00 грн.;
-до 25.11.2010 р. - 189887,00 грн.;
-до 25.12.2010 р. - 189887,00 грн.
Відповідно до п.4 договору сторони домовилися, що відповідач зобов'язаний погасити борг, визначений у п.1 цього договору, не пізніше 31.12.2010 р.
Згідно з п.5 договору за прострочення здійснення оплати згідно графіку, визначеного в п.3 договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від несплаченої суми.
Відповідно до п.8 договору за порушення терміну погашення, встановленого у п.4 цього договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 20% від простроченої суми.
Листом №01/01 від 20.01.2011 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити заборгованість в сумі 949435 грн. за договором про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010 р.
У зв'язку з несплатою відповідачем вищевказаного боргу, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Ряст" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Виробничо-торгівельної фірми "Опір" Львівської обласної асоціації інвалідів (з врахування заяви про уточнення позовних вимог) про стягнення з останнього на користь позивача 949435,00 грн. основного боргу, 18586,81 грн. пені згідно з п.5 договору, 25311,33 грн. 3% річних від простроченої суми, 134971,15 грн. інфляційних втрат, 189887 грн. штрафу згідно з п.8 договору (разом 1318491,20 грн.).
Так, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок Виробничо-торгівельної фірми "Опір" Львівської обласної асоціації інвалідів сплатити спірну суму на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Ряст" випливає безпосередньо з договору про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010 р., який фактично встановлює порядок виконання зобов'язань за попередньо укладеними договорами.
Судом встановлено, що відповідно до зазначеного договору сторони визначили, що станом на 15.06.2010 р. існує борг відповідача перед позивачем на загальну суму 949435, 00 грн.
Крім того, як зазначив місцевий господарський суд, наявність зазначеного боргу та його розмір підтверджується первинними та іншими документами, а саме: договором №07/01 від 20.07.2005 р., відповідно до якого позивач виконав, а відповідач прийняв роботи, що підтверджено актами приймання виконаних підрядних робіт: за листопад 2005 р., за листопад 2006 р., за серпень 2007 р., за листопад 2007 р., за липень 2008 р., за грудень 2008 р., а також, податковими накладними до вказаного договору і актами взаєморозрахунків до договору станом на 15.06.2010 р.; договором №04/06 від 03.05.2006 р. виконання відповідачем ремонтно-будівельних та електромонтажних робіт, відповідно до якого відповідач виконав, а позивач прийняв роботи, що підтверджено актами приймання виконаних підрядних робіт: за червень 2007 р., за січень 2008 р., за березень 2008 р., за грудень 2008 р., а також, податковими накладними до вказаного договору і актами взаєморозрахунків до договору станом на 15.06.2010 р.; договором поставки №01/06 від 27.07.2006 р., відповідно до якого відповідачем було поставлено товар, а позивачем сплачено грошові кошти, а також, акти звірки взаєморозрахунків до вказаного договору станом на 14.05.2010 р.; договором безвідсоткової позики від 17.06.2009 р., за умовами якого позивач надав відповідачу безвідсоткову позику, яку повернуто не було, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків до вказаного договору станом на 15.06.2010 р.
Також, при вирішенні даного спору місцевим господарським судом було прийнято до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи №3095 від 14.02.2014 р.
Натомість, суд апеляційної інстанції з такими висновками місцевого суду не погодився та зазначив про неукладеність частини договорів, заборгованість за якими включена до договору про врегулювання відносин, щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010 р., а саме: договору №07/01 від 20.07.2005 р., договору №04/06 від 03.05.2006 р. та договору №01/06 від 27.07.2006 р.
В свою чергу, апеляційний господарський суд вказав, що акти звірки, банківські виписки та податкові накладні не є первинними бухгалтерськими документами.
Стосовно висновку судової будівельно-технічної експертизи №3095 від 14.02.2014 р., суд апеляційної інстанції зазначив, що даний висновок складений за недостатньої кількості первинних документів, які згідно встановлених обставин по справі втрачені, а тому і втрачена можливість з'ясування на підставі даного джерела доказу обставин, що мають значення для розгляду справи по суті.
Однак, висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 Цивільного Кодексу України).
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарське зобов'язання може виникати, зокрема, із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського Кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що приписами ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Так, вирішуючи даний спір, судами попередніх інстанцій вказівки суду касаційної інстанції, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 08.07.2014 р. виконані не були.
Суди попередніх інстанцій неналежно дослідили договори, на які вказав Вищий господарський суд України, неналежно дослідили доказову базу, яка свідчить про здійснення господарських операцій за цими договорами.
При цьому, судами попередніх інстанцій не було досліджено належним чином договір про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010 р., який є фактично договором про відстрочку виконання зобов'язань за іншими договорами, зазначеними у п. 1 договору від 15.06.2010 р.
Підставою для виникнення зобов'язань відповідача є договори, зазначені у п. 1 про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010 р., а саме: договори підряду №07/01 від 20.07.2005 р., №04/06 від 03.05.2006 р., договір поставки №01/06 від 27.07.2006 р. та договір безвідсоткової позики від 17.06.2009 р.
У зв'язку з наведеним, для правильного вирішення спору, господарському суду необхідно було витребувати у позивача вищевказані договори, дослідити їх, встановити за якими саме договорами (із зазначених в п.1 договору від 15.06.2010 р.) і які саме зобов'язання виникли у відповідача, в т.ч. за які саме послуги, роботи, і якими первинними бухгалтерськими документами підтверджено здійснення господарських операцій відповідно до умов договорів, зазначених у п.1 договору від 15.06.2010 р., та суму боргу за кожним з договорів.
Тобто, з викладеного вбачається, що Вищий господарський суд України наголосив на тому, що слід з'ясувати чи відбувались господарські операції за кожним з вищевказаних договорів, і якими первинними документами це підтверджено.
Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що висновок судової інженерно-технічної експертизи є неповним, адже в ньому було зазначено, що визначити за результатами обстеження перелік та об'єм робіт, виконаних в той чи інший період не вбачається можливим, оскільки значна частина робіт, що містяться в наданих на дослідження матеріалах є прихованими роботами та роботами, які перевіряються технічним наглядом в процесі їх виконання і не можуть бути перевірені обстеженням, тому для експертного висновку недостатньо первинних документів.
У відповідності до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, у випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.
Пунктом 15.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 23.03.2012 р. № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" зазначено, що висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об'єкти або не дано вичерпних відповідей на всі поставлені перед експертом питання. Висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або носить непевний, неконкретний характер. В ухвалі про призначення додаткової експертизи необхідно чітко зазначити, які саме висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Така судова експертиза може призначатись як з ініціативи суду, так і за клопотанням учасників судового процесу, а її проведення може бути доручено тому ж або іншому експерту. Якщо необхідно здійснити дослідження нових об'єктів або з інших обставин справи, призначається нова, а не повторна експертиза.
На підставі викладеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає за потрібне зауважити, що для вирішення даного судового спору необхідною умовою є проведення комплексної експертизи, оскільки головним завданням комплексної експертизи є розв'язання питань, які належать до суміжних знань експертів, тобто таких, що лежать у спільній площині кількох (двох і більше) галузей знань.
Враховуючи викладене, з огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України оскаржені рішення та постанова підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм вищенаведених норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи вищезазначені обставини мають знайти належну оцінку та господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Ряст" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 р. у справі №5015/7256/11 та рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2014 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя В. Корсак
Судді М. Данилова
Т. Данилова