Справа № 199/538/13- ц
(2/199/1159/15)
іменем України
24 червня 2015 року м. Дніпропетровськ
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
Головуючий - суддя Сенчишин Ф.М.
При секретарі Карабань А.Є.
За участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, за яким просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 заборгованість за укладеним 16 травня 2006 року кредитним договором № DNН4KS84240348 у загальному розмірі 100057,35 грн., яка складається з:
· 8828,85 грн. - заборгованість за тілом кредиту;
· 34047,62 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;
· 51940,05 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;
· 500 грн. - штраф (фіксована частина);
· 4740,83 грн. - штраф (процентна складова).
Представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 в суді підтримав в повному обсязі заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються. Щодо строку давності звернення до суду пояснив, що укладеним сторонами договором, який складається з заяви та ОСОБА_4 надання кредиту фізичним особам («Розсрочка») (Стандарт), позовна давність за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за договором збільшена до п'яти років. Оскільки кінцевий термін повернення кредиту був визначений сторонами до 16 листопада 2009 року, вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений.
Представник відповідачки ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Пояснив, що позивачка вказаний позивачем кредитний договір не підписувала та кредитні кошти не отримувала. З доданими позивачем до позову Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) вона не ознайомлювалася та згоди на збільшення обсягу позовної давності до п'яти років не надавала. Наполягає на застосуванні до позовних вимог позовної давності.
Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позивачем надана заява позичальника № DNН4KS84240348 (а.с. 90), датована 16 травня 2006 року, за змістом якої ОСОБА_5 просить Закрите акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», надати їй строковий кредит у сумі 8828,85 грн. строком на 42 місяці з відсотковою ставкою 2,09 % на місяць, на купівлю ноутбуку «Samsung NR-R65» в ПП «Магеал». За вказаною заявою, після повного розрахунку за товар і сплати комісії банку та ТОВ «Приват Кредит» за консультативні послуги, банк надає позичальнику строковий кредит у сумі 8828,85 грн. на строк 42 місяці по 16 листопада 2009 року включно, з умовами сплати процентів, в обумовлених у заяві та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту фізичним особам, а також сплати комісії, яка зазначена в ОСОБА_4. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з 21 по 28 число кожного місяця, позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 319,53 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно ОСОБА_4. При порушенні позичальником зобов'язань по порушенню кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 6% на місяць від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом.
Суд враховує той факт, що відповідачка оспорює факт підписання нею вказаного кредитного договору.
За клопотанням відповідачки була призначена судова почеркознавча експертиза, за висновком якої № 245-14 від 24 березня 2014 року (а.с. 93-97) вирішити питання ким виконані підписи від імені ОСОБА_3 в заяві позичальника не надається можливим, у зв'язку з тим, що відповідачкою не були надані зразки її підпису за 2006 рік, а за наданими тільки експериментальними зразками підпису відповідачки експерт вирішити питання не може.
Суд враховує той факт, що при підписанні заяви позивальника, особою, яка її підписувала, була надана копія паспорту ОСОБА_3 (а.с. 91), два рукописні записи на якій «Копия Верна», за цим же висновком судової почеркознавчої експертизи, виконані самою відповідачкою.
В сукупності з тим фактом, що вирішити питання ким виконані підписи від імені ОСОБА_3 в заяві позичальника на надалося можливим, а інші доказами на підтвердження зазначеної фактичної обставини суду не надавалися, суд вважає доведеним факт того, що заява позичальника № DNН4KS84240348 від 16 травня 2006 року підписана особисто відповідачкою ОСОБА_3
Відповідачка оспорює фактичне отримання нею кредитних коштів.
За вказаною заявою позичальника, позичальник доручає банку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в день надання в сумі 7120,04 грн. на поточний рахунок ПП «Магеал», а також комісію ТОВ «Приват Кредит» на їх поточний рахунок (розділ «Банківські послуги»).
Позивачем надані копії Рахунку № 14024 від 16 травня 2006 року (а.с. 10) та акту приймання-передачі товару № DNН4KS84240348 від 16 травня 2006 року (а.с. 11), які в своїй сукупності доводять факт надання позивачем відповідачці кредиту у розмірі та у спосіб, передбачені заявою позичальника.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
За ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З розрахунку заборгованості (а.с. 4-6) вбачається, що, позичальник ОСОБА_3 зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків взагалі не виконувала, передбачені заявою позичальника щомісячні платежі не здійснювала та до 16 листопада 2009 року кредит в повному обсязі не повернула.
Як наслідок, станом на 11 січня 2013 року відповідачка має прострочену заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8828,85 грн. та за нарахованими відсотками у розмірі 34047,62 грн.
Розрахунок заборгованості за кредитом та відсотками позивачем здійснений арифметично правильно.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: ... сплата неустойки;
Відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
У зв'язку з простроченням ОСОБА_3 повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, позивачем здійснене нарахування пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 51940,05 грн., штрафів у розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 4740,83 грн. (процентна складова).
Правомірність нарахування позивачем пені та штрафів відповідачкою не оспорюється.
Розрахунок суми пені позивачем здійснений арифметично правильно та сторонами не оспорений.
За ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідачка ОСОБА_3, яка прострочила виконання грошового зобов'язання, на підставі ч. 1 ст. 625 ЦК України не звільняється від відповідальності за неможливість виконання нею грошового зобов'язання, та згідно вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов'язана сплатити суму боргу.
На підставі викладеного, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідачки ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 100057,35 грн. (8828,85 + 34047,62 + 51940,05 + 500 + 4740,83) є обґрунтованими по суті.
Вирішуючи питання щодо пропущення позивачем строку позовної давності, суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-169цс14 від 29 жовтня 2014 року, згідно якого за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.
Також, суд враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-160цс14 від 19 листопада 2014 року, за яким відповідно до вимог статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Суд виходить з того, що згідно умов заяви позивальника, оплата заборгованості за тілом кредиту та нарахованих відсотків мала здійснюватися щомісячними платежами з періодом сплати з 24 по 28 число кожного місяця. Отже, 29 числа кожного місяця, у разі нездійснення до цього часу відповідачем чергового щомісячного платежу, позивач мав об'єктивну можливість довідатися про порушення свого права на отримання такого щомісячного платежу і початок перебігу строку давності щодо вимог про стягнення такого простроченого щомісячного платежу починається з 29 числа відповідного місяця, а щодо вимог про повернення кредиту в цілому - з 16 листопада 2009 року.
Позивач подав позов безпосередньо до канцелярію суду 21 лютого 2015 року (а.с. 2).
Згідно вимог ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 258 ЦК України до позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Представник позивача стверджує, що сторонами строк позовної давності було збільшено до п'яти років. Таке твердження представника позивача ґрунтується на п. 5.5 ОСОБА_4 надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), за яким терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даними договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Представник позивача посилається на те, що за заявою позичальника, ОСОБА_3 висловила свою згоду, що ця заява разом з запропонованими ПриватБанком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, Тарифами складає між нею та банком кредитно-заставний договір.
В той же час, представник відповідачки посилається на необізнаність відповідачки щодо зазначених положень наданих позивачем ОСОБА_4 надання споживчого кредиту фізичним особам та те, що вона не надавала згоди на збільшення строку позовної давності.
При цьому, суд враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-240цс14 від 11 лютого 2015 року, за яким частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суди апеляційної і касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача щодо застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли ОСОБА_4 надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, ці ОСОБА_4 не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачкою вони не підписувалися.
Позивачем доведено, що редакція ОСОБА_4 надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), яка додана ним до позову, затверджена наказом «ПриватБанку» № 391 від 21 березня 2006 року. Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які свідчили б проте, що саме ця редакція із саме таким змістом п. 5.5 була надана відповідачці при поданні нею заяви позичальника. Надані позивачем ОСОБА_4 відповідачкою не підписувалися і позивачем не доведено, що відповідачка будь яким іншим висловила згоду на збільшення строку позовної давності.
За наведених обставин, твердження представника позивача щодо збільшення сторонами строку позовної давності до п'яти років, не знайшло свого підтвердження дослідженими в судовому засіданні доказами та судом відхиляється.
Отже, позивачем пропущено визначений ст. 257 ЦК України трирічний строк давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за основним зобов'язанням (тіло кредиту та відсотки), що згідно вимог ст. 266 ЦК України тягне за собою сплив позовної давності і до додаткової вимоги про стягнення неустойки (нарахованих штрафу та пені).
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд не вбачає поважних причин пропущення строку позовної давності, позивач на такі поважні причини не посилається, а відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропущення строку позовної давності (а.с. 121).
За наведених обставин, на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
На підставі ст. 88 ЦПК України, за таких обставин, понесені позивачем судові витрати розподілу між сторонами не підлягають.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 214 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити в повному обсязі.
На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий :