Справа № 199/10283/14-ц
(2/199/542/15)
іменем України
25 червня 2015 року м. Дніпропетровськ
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.
При секретарі Карабань А.Є.
За участю позивача ОСОБА_1
представників позивача ОСОБА_2
ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4
представника відповідача ОСОБА_5
третьої особи ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_6, до ОСОБА_4, територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання дій такими, що свідчать про відмову від права власності, припинення права власності на частину житлового будинку, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права користування частиною домоволодіння,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, підстава та предмет якого позивачем неодноразово змінювалися. За останньою редакцією позову (т. 1 а.с. 227-232) позивач просить суд:
· визнати дії ОСОБА_7 - переселення в інше житло та не проживання у належному їй будинку за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Побежимова, б. 14/1, протягом більше 25 років такими, що свідчать про відмову від права власності;
· припинити право власності ОСОБА_7 на 32/100 частки вказаного житлового будинку на підставі ч. 2 ст. 347 ЦК України;
· скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 06 червня 2014 року на 32/100 частки зазначеного житлового будинку, видане Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_4, у зв'язку з відмовою спадкодавця ОСОБА_7 від права власності на житло;
· визнати за позивачем право користування 32/100 частками вказаного домоволодіння.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що власником 32/100 часток домоволодіння за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Побежимова, б. 14/1, на підставі договору купівлі-продажу від 16 січня 1978 року була колишня дружина позивача ОСОБА_7. Позивач стверджує, що хоча домоволодіння і було придбане до реєстрації між ними шлюбу 21 жовтня 1978 року, але за спільні кошти та для проживання їх сім'ї. Після того, як вони розлучилися 17 травня 1989 року, ОСОБА_7 почала мешкати окремо та отримала нове житло, однак домоволодіння залишилося зареєстрованим за нею. З 1989 року і по теперішній час позивач мешкає в зазначеному житловому будинку, утримує його, сплачує комунальні послуги, зареєстрований у ньому. Позивач стверджує, що нове житло ОСОБА_7 могла тримати лише в разі визнання будинку по вул. Побежимова, 14/1 аварійним та непридатним для житла, а стати на квартирний облік за чинного на той час законодавства ОСОБА_7 не могла без припинення права власності на аварійне житло будинку по вул. Побежимова, 14/1, як і отримати право власності на державне житло - квартиру по вул. Калинова, 1/201. Саме цьому, за твердженням позивача, ОСОБА_7 пішла на фіктивне розірвання шлюбу з позивачем, залишивши належне їй нерухоме майно «колишньому» чоловіку, щоб уникнути передачі майна виконкому та його знесення - в подальшому вона планувала подарувати позивачеві свою частку домоволодіння, але після охолодження їх відносин відмовилася від цього та перестала з ним спілкуватися. Позивач стверджує, що оскільки на той час виконкому райради не мав можливості надати йому тимчасове житло і виселити його з аварійного будинку, він продовжив мешкати в ньому та почав робити ремонт власними силами та за власні кошти - ним були замінені несучі конструкції, стіни, дах, замінені вікна та двері, труби та проводка, тобто фактично ним на місті аварійного будинку було збудовано новий. Позивач вважає, що ОСОБА_7 вчинила інші дії, які свідчать про відмову від права власності, як це передбачено ст. 347 ЦК України. Позивач вважає, що саме з цих підстав припинилося право власності ОСОБА_7 на належну їй частку домоволодіння, оскільки ЦК України (1963 року) не передбачав такої підстави припинення права власності. Оскільки ОСОБА_7 фактично відмовилася від належного їй нерухомого майна, відповідачка ОСОБА_4 не мала права успадкувати це житло та отримала свідоцтво про право на спадщину незаконно. На думку позивача у нього виникло першочергове право на користування та приватизацію відновленого за власний кошт будинку. Протягом 25 років виконком райради та міська рада не проявляла до нього ніяких вимог, не проводила капітального та поточного ремонту, тому вважає, що вони втратили право на спірний будинок.
Позивач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримали в повному обсязі заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються.
Відповідачка ОСОБА_4 і її представник ОСОБА_5 в суді заперечили проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Заперечення обґрунтовує тим, що такого об'єкту, як 32/100 частки домоволодіння за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Побежимова, б. 14/1, взагалі не існує, є лише будинок за № 14. Чинне на той час законодавство не забороняло мати у власності один житловий будинок та одну квартиру. Позивач безпідставно пов'язує виділення ОСОБА_7 житлової площі по вул. Калинова, б. 1/201 з нібито непридатністю житлового будинку № 14 по вул. Побежимова для проживання. Квартира була надана ОСОБА_7 у зв'язку з тим, що вона з 1974 року була працівником енергогосподарства ДТТУ, мала на той момент на утриманні малолітню дитину, що хворіла і приймала пряму участь в господарській забудові житла. Посилання позивача на те, що ОСОБА_7 залишила житло йому, є надуманим та нічим не підтвердженим. Оскільки позивачу жити було ніде, то виселяти чи знімати з реєстрації позивача ОСОБА_7 з власних міркувань не намагалася. Стверджують, що ОСОБА_7 ніколи від належного їй нерухомого майна не відмовлялася і відповідачка на законних підставах отримала свідоцтво про право на спадщину.
Третя особа ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримала заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги. Пояснила, що вона є власником іншої частки житлового будинку № 14 по вул. Побежимова м. Дніпропетровська. ОСОБА_7 дійсно протягом тривалого часу після розлучення з позивачем в будинку не з'являлася та жодного інтересу до нього не проявляла.
Відповідачі територіальна громада м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради і Амур-Нижньодніпровська районна у м. Дніпропетровську рада, а також третя особа Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора, належним чином та завчасно сповіщені про час та місце розгляду справи, в судове засідання представників не направили. Міська та районна ради про причини неявки суд не повідомили. Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора надала суду письмову заяву про розгляд справи без участі свого представника. За ухвалою суду справа розглянута за відсутності представників зазначених відповідачів та третьої особи.
На підставі досліджених доказів судом встановлені наступні фактичні обставини:
Згідно копії нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу (т. 2 а.с. 10-11), 16 січня 1978 року ОСОБА_8 придбала 61/100 жилого будинку за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Побежимова, б. 14.
За копією акту БТІ від 02 квітня 1983 року (т. 2 а.с. 24-25) було визначено, що у фактичному користуванні ОСОБА_8 перебувають приміщення та господарчі будівлі, які за загальною вартістю становлять 32/100 частки домоволодіння, а у фактичному користуванні ОСОБА_9, якій за договором купівлі-продажу від 12 квітня 1974 року належать 39/100 часток домоволодіння, перебувають приміщення та господарчі будівлі, які за загальною вартістю становлять 68/100 частки домоволодіння.
04 квітня 1983 року БТІ був складений акт конкретного використання (т. 2 а.с. 27), який підписаний ОСОБА_8 та ОСОБА_6, за яким співвласники визначили порядок використання приміщень в житловому будинку та господарчих будівель.
09 червня 1983 року рішенням Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська № 329/2 (а.с. 29) затверджено акт ідеальних часток, де в користуванні ОСОБА_8 32/100 частки, а в користування ОСОБА_6 68/100 часток домоволодіння по вул. Побежимова № 14.
16 лютого 1984 року ОСОБА_6 Відділом комунального господарства Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів було видане свідоцтво про право власності на житловий будинок - 68/100 житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами в м. Дніпропетровську по вул. Побежимова, б. 14 (т. 2 а.с. 28).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 66, 68), в реєстрі відомості щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Побежимова, б. 14, відсутні.
За довідкою КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» (т. 1 а.с. 70), станом на 21 грудня 2012 року інвентаризаційній справі містяться відомості про право власності за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Побежимова, б. 14:
· 68/100 частки за ОСОБА_6;
· 61/100 частка за ОСОБА_8 (частка не перереєстрована).
Суду не були надані докази на підтвердження часу укладення шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 З наявних доказів вбачається, що шлюб було укладено в проміжок часу між 23 лютого 1978 року та 08 грудня 1978 року. У зв'язку із вступом в шлюб, ОСОБА_8 змінила прізвище на «Костенко».
МДКЕП «Дніпроміськелектротранс» надана довідка (т. 1 а.с. 120), за якою ОСОБА_7 працювала на підприємстві з 1980 по 2013 роки. Була включена у контрольний список працівників підприємства, які перебували на обліку у виконкомах районних у місті Дніпропетровську рад складом родини 3 особи (ОСОБА_7, ОСОБА_1 - чоловік, ОСОБА_10 - дочка). Дата взяття на облік: 07 серпня 1979 року / 30 серпня 1979 року по АНД районній у м. Дніпропетровську раді.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було розірвано 17 травня 1989 року, що підтверджується копією відповідного свідоцтва (т. 1 а.с. 82)
Згідно витягу із протоколу № 19 спільного засідання адміністрації, ради трудового колективу та профкому ДТТУ від 22 червня 1989 року (т. 1 а.с. 128-129), у зв'язку зі зміною в складі сім'ї ОСОБА_7 (зменшення складу сім'ї з трьох до двох осіб) було розглянуте питання про збереження за ОСОБА_7 права на отримання двокімнатної квартири та прийняте рішення надати ОСОБА_7 двокімнатну квартиру в будинку по вул. Ватченко, 2 (тепер вул. Калинова, 1).
За витягом із протоколу № 3 спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Дніпропетровського трамвайно-тролейбусного управління від 11 січня 1990 року (т. 1 а.с. 121-123), за результатами розгляду інформації голови житлово-побутової комісії про розподіл квартир в будинку, зведеному госпспособом по вул. Калинова, 2 (тепер вул. Калинова, 1) було прийняте рішення виділити двокімнатну квартиру № 201 ОСОБА_7 на склад сім'ї з двох осіб.
27 січня 1990 року Виконавчим комітетом Індустріальної районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська, на підставі рішення виконкому № 21 від 23 січня 1990 року, виданий ордер ОСОБА_7 на заселення двокімнатної квартири по вул. Калинова, б. 2, кВ. 201 (тепер вул. Калинова, б. 1, кв. 201) разом з донькою ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 150).
Із наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про право власності на житло (т. 1 а.с. 61) вбачається, що 29 листопада 1996 року ОСОБА_7 разом з донькою ОСОБА_10 шляхом приватизації набули право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1.
За копією свідоцтва про смерть (т. 1 а.с. 41), ОСОБА_7 померла 05 рудня 2013 року.
Остання заповіту після себе не залишила, що підтверджується копією інформаційної довідки зі Спадкового реєстру «Заповіти / спадкові договори» (т. 1 а.с. 45-46).
До нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після її смерті звернулася відповідачка ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 40).
Остання є донькою померлої ОСОБА_7 та позивача ОСОБА_1, що підтверджується оціненими в сукупності копією свідоцтва про народження (т. 1 а.с. 47) та копіями свідоцтв про одруження (т. 1 а.с. 48-50).
06 червня 2014 року державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 видане свідоцтво про право на спадщину за законом (т. 1 а.с. 79), зареєстроване в реєстрі за № 3-692, за яким спадкоємцем майна ОСОБА_7 у вигляді 32/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в м. Дніпропетровську, вул. Побежимова, б. 14, є ОСОБА_4
При вирішення позовних вимог суд враховує, що позивач в своїх позовних вимогах посилається на домоволодіння № 14/1 по вул. Побежимова м. Дніпропетровська, тоді як об'єктом права власності, як встановлено дослідженими доказами, домоволодіння № 14 по вул. Побежимова м. Дніпропетровська. З урахуванням того, що житловий будинок, що є предметом спору, фактично складається з двох ізольованих жилих приміщень, і між співвласниками було визначено порядок користування приміщеннями будинку та господарчими будівлями, при подальшому вирішенні позовних вимог суд виходить з того, що позовні вимоги позивачем фактично заявляються щодо домоволодіння № 14 по вул. Побежимова м. Дніпропетровська.
Вирішуючи позовні вимоги в частині:
- визнати дії ОСОБА_7 - переселення в інше житло та не проживання у належному їй будинку за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Побежимова, б. 14, протягом більше 25 років такими, що свідчать про відмову від права власності;
- припинити право власності ОСОБА_7 на 32/100 частки вказаного житлового будинку на підставі ч. 2 ст. 347 ЦК України;
Суд виходить з того, що такі позовні вимоги взаємопов'язані та в якості правової підстави ґрунтуються на приписах ч. 2 ст. 347 ЦК України, за якою у разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову.
Позивач в позовній заяві обґрунтовує необхідність застосування приписів саме статей 346-347 ЦК України, а не відповідних норм ЦК України в редакції 1963 року, тому з урахуванням положень ст. 11 ЦПК України вирішує позовні вимоги саме в цих межах.
При цьому суд враховує вимоги ч. 4 ст. 2 ЦПК України, за якими закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі, а також вимоги п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли після набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
ЦК України згідно п. 1 набирає чинності з 1 січня 2004 року і його приписи в частині припинення права власності зворотної дії в часі не мають та поширюються лише на ті правовідносини, які тривають чи виникли після набрання ним чинності.
З огляду на викладене, суд при вирішенні позовних вимог в цій частині не надає оцінку діям сторін та ОСОБА_7, які мали місце до 01 січня 2004 року.
Згідно ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Позивач помилково посилається на приписи ч. 2 ст. 347 ЦК України, яка не регулює спірні правовідносини, оскільки права власності на частину житлового будинку, від якого на думку позивача відмовилася ОСОБА_7, підлягало державній реєстрації, тоді як ч. 2 ст. 347 ЦК України визначає момент припинення права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації.
Дійсно, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі відмови власника від права власності.
За ч. 1 ст. 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.
При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 347 ЦК України, у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
Посилання представника позивача ОСОБА_2 на те, що положення ч. 3 ст. 347 ЦК України суперечать положенням ч. 1 ст. 347 ЦК України судом відхиляються з наступних підстав.
Частина перша ст. 347 ЦК України по відношенню до частин другої та третьої ст. 347 ЦК України є загальною нормою яка визначає способи відмови від права власності:
· заява про це;
· вчинення інших дій, які свідчать про відмову від права власності.
Частини друга та третя ст. 347 ЦК України конкретизують ці загальні положення та визначають момент припинення права власності, у разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають та підлягають державній реєстрації.
Оскільки згідно вимог ч. 3 ст. 347 ЦК України відмова від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, можлива лише у формі заяви власника до відповідного органу реєстрації прав на нерухоме майно, посилання позивача на вчинення ОСОБА_7 будь яких інший дій, які свідчать про відмову від права власності на частку будинку не є підставою для припинення такого права.
Відповідні доводи позивача ґрунтуються на хибному тлумаченні чинних правових норм та судом відхиляються.
Дослідженими судом доказами не підтверджено, що ОСОБА_7 подавала заяву до органу реєстрації прав на нерухоме майно про відмову від свого права власності на частку житлового будинку, за таких обставин відсутні визначені ст.ст. 346-347 ЦК України підстави для припинення такого права і у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
З огляду на викладене, доводи позивача щодо аварійності будинку, вимог закону щодо неможливості надання квартири ОСОБА_7 без відмови від права власності на частину домоволодіння значення для вирішення спору в межах заявлених позовних вимог не мають та судом відхиляються.
Доводи позивача про те, що будинок було придбано за спільні кошти з ОСОБА_7, що між ним і ОСОБА_7 була досягнута домовленість, за якою належна їй частина домоволодіння мала відійти позивачеві, що він за власний кошт практично збудував новий будинок на місті старого, який був аварійним, що ним укладалися договори на надання кримінальних послуг з постачальниками таких послуг від свого імені, самостійно сплачувалися такі послуги та земельний податок, судом до уваги не приймаються, оскільки позивачем позовні вимоги про визнання за ним права власності на частину домоволодіння не заявляються.
Вирішуючи позовні вимоги в частині скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 червня 2014 року на 32/100 частки зазначеного житлового будинку, видане Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_4, у зв'язку з відмовою спадкодавця ОСОБА_7 від права власності на житло суд також, керуючись приписами ст. 11 ЦПК України виходить із визначених позивачем меж позовних вимог.
Зокрема, єдиною підставою для скасування свідоцтва про право на спадщину за законом позивач в позовній заяві зазначає відмову спадкодавця ОСОБА_7 від права власності на житло.
Оскільки у задоволенні позовних вимог про припинення права власності ОСОБА_7 на 32/100 частки вказаного житлового будинку відмовлено, то відсутні підстави для задоволення і цих позовних вимог.
Крім цього, позовні вимоги в цій частині до установи, яка видала оскаржуване свідоцтво, не заявляються.
На підставі викладеного, у задоволенні позовних в цій частині також слід відмовити.
Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання за позивачем права користування 32/100 частками домоволодіння, суд виходить з того, що з копії домової книги на житловий будинок № 14 по вул. Побежимова м. Дніпропетровська (т. 1 а.с. 134-147) та довідки квартального комітету № 19 Амур-Нижньодніпровської районної ради м. Дніпропетровська (т. 1 а.с. 179) вбачається, що позивач ОСОБА_1 був зареєстрований за вказаною адресою з 08 грудня 1978 року та залишається зареєстрованим за цією ж адресою і на час розгляду справи в суді, що узгоджується і з копією паспорту позивача (т. 1 а.с. 5-6).
Згідно ст. 156 Житлового кодексу, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Таким чином, позивач, який з дотримання встановленого порядку заселилася до житлового приміщення в якості члена сім'ї власника житла, на підставі ст. 156 Житлового кодексу України набув право на користування цим житлом відповідно до закону.
Відповідно до статті 3 ЦПК Україні та статті 15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право.
Право позивача на проживання в домоволодінні відповідачами не оспорюється і позивачем не надані докази на підтвердження того, що відповідне право позивача не визнається, порушується або оспорюється відповідачами.
За недоведеності порушення права позивача відповідачами, відсутні і визначені законом підстави для застосування способів судового захисту такого права, зокрема - визнання права.
За наведених обставин, у задоволені позовних в цій частині також слід відмовити.
Понесені позивачем судові витрати на підставі ч. 1 ст. 88 ЦПК України розподілу між сторонами не підлягають.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 214 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_6, до ОСОБА_4, територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання дій такими, що свідчать про відмову від права власності, припинення права власності на частину житлового будинку, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права користування частиною домоволодіння - відмовити в повному обсязі.
На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий :