Справа № 199/10982/13-ц
(2/199/3784/13)
іменем України
„24” грудня 2013 року
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Спаї В.В.,
секретар - Шахназарян М.А.,
за участі позивача - ОСОБА_1,
за участі представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дніпроважпапірмаш ім. Артема» про стягнення заборгованості по заробітній платі, про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, про стягнення моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що перебував у трудових відносинах із відповідачем, працював слюсарем п'ятого розряду по збиранню металоконструкцій збірно - зварювального цеху та відповідно до наказу від 01.04.2013 р. був звільнений за власним бажанням. Відповідач, починаючи з січня 2011 року, посилаючись на відсутність коштів, припини регулярну виплату заробітної плати, та не провів розрахунок із позивачем при звільненні.
Предмет позову становить вимог про стягнення з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату при звільнені в розмірі 19 293,99 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, на відшкодування моральної шкоди 15 000,00 грн.
У судовому засіданні позивач вимоги позову підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просив суд повністю задовольнити поданий позов.
Відповідач просив суд стягнути заборгованість по заробітній платі відповідно до наданої відповідачем довідки, розмір якої становить 18 407,42 грн., на відшкодування моральної шкоди - 2 000,00 грн.
Разом з тим, що стосується вимоги позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні даної вимоги, посилався на те, що згідно п. 20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Представник відповідач просив суд врахувати, що рахунки підприємства арештовані відповідно до постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.05.2010 р., постановами АНД ВДВС ДМУЮ від 22.03.2012 р. та 16.10.2012 р., арешт не знятий до цього часу, та відповідач не має змоги вільно розпоряджатися коштами, підприємство не працює, через що відсутня вина відповідача у виплаті заробітної плати, у тому числі заборгованості по ній та у не проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Заслухав думку осіб, які беруть участь у справі, та дослідив докази в межах заявлених вимог згідно ст. 11 ЦПК України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для ухвалення рішення про задоволення позову частково, виходячи з наступного.
За ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст. 24 Закону України «Про оплату праці» та ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Судом встановлено, що відповідач не виконував вимоги закону у частині обов'язку дотримання строків та періодичності виплати заробітної плати, що призвело до утворення заборгованості по виплаті заробітної плати та не провів розрахунок позивачем при звільненні відповідно до ст. 116 КЗпП України.
Згідно наказу №81/к від 01.04.2013 р. ПАТ «Дніпроважпапірмаш ім. Артема» ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням. Відповідно до наданих позивачем доказів у порядку ст.ст. 57-59 ЦПК України заборгованість по заробітній платі відповідача перед позивачем становить 18 407,42 грн., з яких: заборгованість за січень 2011 р. - 1 553,65 грн., вересень 2011 р. - 2 246,02 грн., жовтень 2011 р. - 1 532,60 грн., листопад 2011 р. - 1 438,48 грн., грудень 2011 р. - 1 401,14 грн., квітень 2012 р. - 1 560,84 грн., травень 2012 р. - 1428,64 грн., червень 2012 р. - 1 681,18 грн., липень 2012 р. - 1 835,65 грн., грудень 2012 р. - 1 247,56 грн., січень 2013 р. - 1 550,09 грн., лютий 2013 р. 931,57 грн.
Таким чином, оскільки в позасудовому порядку сторони не досягли згоди з означеного питання зазначена вище заборгованість повинна бути стягнута з відповідача на користь позивача.
Що стосується вимоги позову про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то за статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд погоджується із доводами відповідача щодо відсутності його вини у невиплаті працівнику всіх сум, що належать йому від підприємства, в день звільнення, що пов'язане із арештом рахунків підприємства (відповідача) на підставі постанови судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.05.2010 р. у зв'язку з порушенням кримінальної справи відносно колишнього голови правління ВАТ «Дніпроважпапірмаш імені Артема» ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 212 КК України, арештом коштів боржника (відповідача) постановою державного виконавця АНД ВДВС ДМУЮ ОСОБА_4 від 22.03.2012 р. у зв'язку з невиконанням в добровільному порядку наказів господарського суду Дніпропетровської області тощо, через що вимога позову про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку не є такою, що підлягає задоволенню. За внутрішнім переконанням суду, відсутність грошових кошів та фінансові труднощі підприємства, утворені за час роботи колишнього керівництва, не можуть ставитися у вину нового власника, який намагається проявляти за даних умов належну дбайливість щодо виконання своїх обов'язків перед працівником/працівниками та підприємство почало розраховуватися із боргами по заробітній платі перед працівниками.
Водночас, відмовляючи в задоволенні вимоги позову про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд враховує, що заробітна плата є винагородою, обчисленою, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу, та розмір якої залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства (ст. 94 КЗпП).
Разом з тим, за змістом статті 1 Конвенції №95 відносно захисту заробітної плати від 01.07.1949 р. заробітна плата незалежно від назви та метода нарахування є будь-яка винагорода або заробіток, який може бути порахований у грошах та встановлений угодою або національним законодавством, який підприємець повинен сплатити в силу письмового або усного договору про найм послуг працюючому за працю, який виконаний, або повинен бути виконаний, або за послуги, які або надані, або повинні бути надані.
Судом в цій справі встановлена обізнаність позивача про незадовільний фінансовий стан підприємства, відсутності замовлень та нездійснення підприємством протягом тривалого часу діяльності відповідно до виробничого характеру ПАТ, через що позивач при відсутності господарської діяльності підприємства (відсутності виробітку), тобто при відсутності своєї праці, мав би вживати заходи для пошуку роботи та наступного працевлаштування задля одержання насамперед роботи з оплатою праці, не чекаючи настання часу можливого банкротства Публічного акціонерного товариства «Дніпроважпапірмаш ім. Артема» та задоволення вимог по виплаті заробітної плати, як привілейованому кредитору.
Разом з тим, розв'язуючи вимогу позову про відшкодування моральної шкоди та задовольняючи в цій частині вимогу позову, суд погоджується із слушністю доводів позивача, зазначених ним у позовній заяві, та при наданні пояснень суду за судового розгляду, та наявністю підстав для її відшкодування, визначених статтею 237№ КЗпП; щодо розміру такого відшкодування, то суд виходить з характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, їх тривалості та із засад розумності, виваженості та справедливості, через що, на переконання суду, з метою захисту порушених прав позивача присудження до відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн. відповідатиме тим моральним стражданням, яких зазнав позивач у зв'язку з порушенням якого трудових прав.
Питання про розподіл судових витрат вирішено у відповідності до ст.ст. 88 та 215 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, ч. 3 ст. 88, ст.ст. 212, 214-215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпроважпапірмаш ім. Артема» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 18 407 грн. 42 коп.
В задоволенні вимоги позову про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Дніпроважпапірмаш ім. Артема» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпроважпапірмаш ім. Артема» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав, 3 000,00 грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпроважпапірмаш ім. Артема» в дохід держави судовий збір в розмірі 214,07 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя