Справа № 755/12367/15-ц
про залишення позовної заяви без руху
"25" червня 2015 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Катющенко В.П. перевіривши виконання вимог ст.ст. 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Київської міської ради про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на ? частину квартири,-
19 червня 2015 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Київської міської ради про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на ? частину квартири.
22 червня 2015 року вказану позовну заяву було передано в провадження судді Катющенко В.П. в порядку визначеному ст. 11-1, ч.1 ст. 118 Цивільного процесуального кодексу України.
Статтею 1 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до п.п. 2, 3, 5, 6 ч.2 ст. 119 Цивільного процесуального кодексу України, в позовній заяві повинні бути зазначені: ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначені докази, що підтверджують кожну обставину, якою позивач обґрунтовує свої вимоги, наявність підстав для звільнення від доказування. Відповідно до частини четвертою цієї ж статті, позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом.
Як вбачається з позовних вимог, позивач просить суд: взнати недійсним заповіт від 08 вересня 2006 року посвідчений Десятою київською нотаріальною конторою реєстр №1у-709 на ім'я ОСОБА_2; визнати право власності на ? частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 як за спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.
Обґрунтовуючи вимоги в частині визнання заповіту недійсним позивач посилається на норми ч. 2 ст. 1257 Цивільного кодексу України. В той же час, зі змісту позовної заяви не можливо встановити в чому саме полягало, на думку позивача, відсутність волевиявлення спадкодавця на посвідчення заповіту. Також, позивач посилається на норми ст. 231 Цивільного кодексу України, за вимог якої правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, може бути визнаний содом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. В той же час, правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини визначені в статті 233 Цивільного кодексу України, а норми статті 231 Цивільного кодексу України визначають правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства. за вказаних обставин, позивачу слід визначитись з правовою нормою, яку останній вважає за необхідне застосовувати до спірних правовідносин та відповідно, навести обґрунтування наявності обставин для їх застосування.
Як роз'яснено в п. 23 постанови Пленум Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Таким чином, у разі обґрунтувань заявлених вимог позивачем нормами ст. 233 Цивільного кодексу України, останньому слід навести обґрунтування щодо наявності саме у заповідача на момент посвідчення, 08 вересня 2006 року, заповіту, тяжких обставин за якими вона на випадок своєї смерті здійснила відповідне розпорядження, і які невигідні для неї умови, існували на момент посвідчення такого розпорядження.
Крім того, позивачем пред'явлені позовні вимоги також до Київської міської ради. В той же час, позовна заява не містить вимог до даного відповідача та відомостей якими діями вказаний відповідач порушує, не визнає або оспорює права та інтереси позивача.
Відповідно до ч.1 ст. 121 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає тому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.
За таких обставин, суд приходить до висновку, про необхідність залишення позовної заяви без руху та надати строк позивачу для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 3, 119, 120, 121, 210 Цивільного процесуального кодексу України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Київської міської ради про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на ? частину квартири, залишити без руху.
Надати можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше ніж три дні з дня отримання позивачем ухвали, про що у вказаний термін надати суду документальні підтвердження.
Попередити, що у випадку не виконання вимог цієї ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та підлягає поверненню.
Суддя: