30.03.2015 Справа № 756/2889/15-ц
Унікальний номер 756/2889/15-ц
Справа № 2/756/2502/15
30 березня 2015 року
Суддя Оболонського районного суду міста Києва Шумейко О.І., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину,
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 30 березня 2015 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину.
03 березня 2015 року на адресу Оболонського районного суду м. Києва надійшла заява представника позивача про забезпечення позову, в якій останній просить накласти заборону на виїзд за межі України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та накласти арешт на все майно та грошові кошти, що належать відповідачу.
В обґрунтування заяви представник позивача посилається на те, що протягом тривалого часу відповідач свідомо не відшкодовує завдану позивачу шкоду, повертати грошові кошти відмовляється.
Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», суддя не вправі до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі здійснювати будь-які дії щодо підготовки справи до судового розгляду, зокрема, забезпечувати позов.
Згідно зі ст.151 ЦПК України, суд, за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.
У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: 1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Положеннями ст. 152 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, а саме позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. (п. 4 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»)
Як убачається з позовної заяви, позивач порушує питання про стягнення з відповідача на свою користь грошових коштів у сумі 81896,00 грн. на відшкодування шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину.
У листі від 01 лютого 2013 року Верховний Суд України зазначає, що перелік видів забезпечення позову визначений у ст.152 ЦПК України. Серед видів такого забезпечення у ст. 152 ЦПК не передбачено вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України. Тому, враховуючи, що в цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 151 - 153 ЦПК, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, слід дійти висновку, що суди не можуть застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості та виконання інших зобов'язань, оскільки це порушує норми ЦПК та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією, та вимог ст. 6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом.
Крім того, представник позивача у своїй заяві про забезпечення позову не вказує, яке саме рухоме чи нерухоме майно належить відповідачу, реквізити банківських рахунків, відкритих на ім'я відповідача, що унеможливлює вжиття заходів забезпечення позову в порядку, передбаченому ст. ст. 151, 152 ЦПК України. Оскільки такі заходи забезпечення позову можуть бути вжиті щодо індивідуально-визначеного майна, що належить відповідачу, з урахуванням співмірності із заявленими позивачем вимогами.
За таких обставин, доходжу висновку про відмову у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.151-153 ЦПК України,
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину.
Ухвала суду може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя О.І. Шумейко