Справа № 752/2207/14-ц
Провадження № 2/752/569/15
Іменем України
08 червня 2015 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді Мирошниченко О.В.
при секретарі Конельській А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Криворучко Віктор Петрович, про визнання недійсним договору позики та розписки, -
У лютому 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 04.10.2013 року у розмірі 1 280 512 гривень.
В подальшому позивачем неодноразово збільшувались позовні вимоги, згідно останньої заяви про збільшення позовних вимог позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 04.10.2013 року у розмірі 3 087 657 гривень 64 копійки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив про те, що 04.10.2013 року між сторонами у справі укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В.П., згідно умов якого ОСОБА_1 передано у власність ОСОБА_2. позику у розмірі 1 280 512 гривень, з терміном повернення не пізніше 04.12.2013 року. Про отримання грошових коштів відповідачем ОСОБА_2 04.10.2013 року складено розписку. Однак, ані в установлений договором строк, ані в подальшому відповідачем ОСОБА_2 зобов'язання за договором позики не виконано, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні категорично заперечував проти задоволення позову. В порядку ст. 31 ЦПК України звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просив визнати договір позики від 04.10.2013 року недійсним на підставі п. 5 ч. 2 ст. 203, ст. 215 ЦПК України.
В обґрунтування заперечень проти первісного позову та підстав заявлення зустрічного позову, зазначив про те, що ОСОБА_2 не отримував у позику грошових коштів від ОСОБА_1, а вказаний договір позики від 04.10.2013 року був укладений з метою врегулювання взаємовідносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо будівництва будинку на земельній ділянці, що належала ОСОБА_2 за рахунок грошових коштів ОСОБА_1, подальшого продажу такого будинку та розподілу між ними прибутку, отриманого від продажу, у зв'язку із чим, в день посвідчення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В.П. оспорюваного договору позики, ним же посвідчено довіреність від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 на управління та розпорядження всіх рухомим та нерухомим майном ОСОБА_2
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П. у судовому засіданні проти задоволення зустрічного позову заперечував, пояснив, що договір позики був посвідчений ним з дотриманням вимог закону, обставин, які б перешкоджали посвідченню вказаного вище правочин ним встановлено не було, як проводився розрахунок між сторонами нотаріус не бачив.
Вислухавши пояснення та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних сімейних, трудових відносин.
У відповідності з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).
Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 04.10.2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В.П. за реєстровим номером 918 (т. 1 а.с. 163-164).
Відповідно до умов п. 1 договору, ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 у позику грошові кошти у розмірі 1 280 512 гривень із кінцевим терміном повернення не пізніше 04 грудня 2013 року.
Крім того, 04.10.2013 року відповідачем ОСОБА_2 складено розписку про отримання грошових коштів у розмірі 1 280 512 гривень. Зі змісту даної розписки також вбачається, у випадку якщо ОСОБА_2 чи треті особи спробують відмінити довіреність, визнати недійсним договір позики та/або заповіт, останній зобов'язується повернути позивачу суму грошових коштів у подвійному розмірі у десятиденний термін (т. 1 а.с. 6).
Відповідач ОСОБА_2 в обґрунтування заперечень проти первісного позову та підстав для задоволення зустрічного позову вказує на те, що зазначений вище договір позики було укладено сторонами без наміру створити для себе наслідки, що випливають із договору позики, оскільки ОСОБА_1 не передавав йому будь-яких грошових коштів за цим договором.
Також зазначає, що договір позики було укладено ним за вимогою ОСОБА_1, який шляхом укладення даного договору, забезпечував свої інтереси, оскільки вкладав грошові кошти у будівництво будинку на земельній ділянці, що належала ОСОБА_2, в подальшому даний будинок разом із земельною ділянкою підлягали відчуженню, а грошові кошти - розподілу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про що і свідчить довіреність, видана від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 на розпорядження майном ОСОБА_2, посвідчена в той же день, що і оспорюваний правочин, тим же самим нотаріусом.
Як встановлено судом та вбачається з копії нотаріальної справи щодо посвідчення договору позики від 04.10.2013 року, витребуваної судом у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Криворучка В.П., дійсно 04 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В.П. за реєстровим номером 915 посвідчено довіреність від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 166).
Зі змісту вказаної довіреності вбачається, що ОСОБА_2 уповноважує ОСОБА_1 на представництво інтересів з питань, пов'язаних із добудовою, прийняттям в експлуатацію, юридичним оформленням права власності на належні ОСОБА_2 об'єкти нерухомого майна, а саме: незавершений будівництвом жилий будинок та земельні ділянки, на яких він розташований і які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1-А, та з питань, пов'язаних з управлінням (користуванням) та розпорядженням всім майном ОСОБА_2 (рухомим та нерухомим), вчиняти від імені ОСОБА_2 всі правочину, в тому числі і договори відчуження, а також проводити розрахунки по укладених договорах.
Судом встановлено, що 23.05.2006 року державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 7/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1. вказаний будинок позначений на плані літерою «А» (т. 2 а.с. 47).
З технічного паспорта, виданого 08.07.2011 року КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» на житловий будинок АДРЕСА_1, вбачається, що на земельній ділянці за вказаною адресою наявні об'єкти самочинного будівництва (т. 1 а.с. 98).
У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 суду пояснив, що з 2011 року вкладав грошові кошти у будівництво (добудову) будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. У вересні 2013 року постало питання про введення вказаного будинку в експлуатацію, для чого були необхідні грошові кошти. З метою офіційного оформлення правовідносин, що склалися між нім та ОСОБА_2 щодо інвестування ОСОБА_1 грошових коштів у будівництво будинку, між сторонами у справі було укладено договір позики.
Крім того, судом встановлено, що 14 жовтня 2013 року адвокат Ковальов М.О. в інтересах ОСОБА_2 звернувся до ГУ МВС України в м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 355 ч. 2 КК України, за фактом неправомірних дій ОСОБА_1 та невстановлених досудовим розслідуванням осіб, що виразились у примушуванні ОСОБА_2 до підписання цивільно-правових угод.
01.11.2013 року за вказаною вище заявою у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за номером 12013110010013440 зареєстровано кримінальне провадження за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 355 ч. 2 КК України (т. 2 а.с. 15).
Будучи опитаним 14.11.2013 року в рамках кримінального провадження № 12013110010013440 ОСОБА_1 пояснив, що зі ОСОБА_2 познайомився у 2011 році через спільного знайомого ОСОБА_5, останні спільно вирішили побудувати на належній ОСОБА_2 земельній ділянці будинок, після чого його продати, а кошти розподілити між собою. З літа 2012 року ОСОБА_1 почав надавати грошові кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на будівництво будинку. Дізнавшись про конфлікт, що відбувся у минулому між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, в ході якого ОСОБА_5 не повернув ОСОБА_2 грошові кошти від продажу належної останньому квартири, ОСОБА_1 з метою забезпечення повернення своїх грошових коштів наполіг на укладенні договору позики зі ОСОБА_2, який було посвідчено приватним нотаріусом 04.10.2013 року. ОСОБА_1 зазначає, що документи на належні ОСОБА_2 земельну ділянку та будинок залишились у нього в якості забезпечення повернення грошових коштів, інвестованих у будівництво (т. 2 а.с. 18-19).
Допитаний 10.01.2014 року у кримінальному провадженні як потерпілий ОСОБА_2, показав, що 04.10.2013 року ОСОБА_1 разом з невідомими особами під психологічним тиском та з погрозою застосування насилля відвіз його до приватного нотаріуса Криворучка В.П., де ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2, щоб останній не хвилювався та спокійно підписав всі документи, на запитання нотаріуса повинен відповісти, що всі документи читав та знайомий з їх змістом. У приватного нотаріуса ОСОБА_2 підписав три документа, їх зміст не пам'ятає, оскільки не встиг все прочитати, однак в одному із документів помітив цифру приблизно один мільйон гривень, після чого ОСОБА_1 забрав у ОСОБА_2 всі документи, у тому числі на майно, та вони поїхали від нотаріуса (т. 2 а.с. 49-52).
При вирішенні даного спору, суд виходить з того, що між сторонами було укладено правочин (договір позики) без наміру створити наслідки, що випливають із цього правочину та відповідно даний правочин був фіктивним і повинен був визнаний судом недійсним, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися чим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Укладення фіктивного правочину завжди відбивається з певною метою і умисно.
Суд вважає, що договір позики не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначених у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.
У даному випадку ознака фіктивності договору позики була властива діям обох сторін правочину, відповідач довів суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину.
Таким чином, договір позики укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є фіктивним і має бути визнаний судом недійсним.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. б Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Ст. 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
У положенні ч. 1 ст. 8 ЦПК України зазначено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Враховуючи викладене вище, суд надходить до висновку про обґрунтованість та доведеність зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, у зв'язку із чим зустрічний позов в частині визнання недійсним договору позики підлягає задоволенню, а договір позики, укладений 4 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко Віктором Петровичем, за реєстровим номером 918, - визнанню недійсним. Разом з тим, на думку суду, не підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги про визнання недійсною розписки від 4.10.2013 року, оскільки вказана розписка є похідною від договору позики. Враховуючи визнання недійсним договору позики від 4.10.2013 року, підстави для задоволення первісного позову ОСОБА_1 - відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 203, 212, 215, 234 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 223 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, - відмовити.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Криворучко Віктор Петрович, про визнання недійсним договору позики та розписки, - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір позики, укладений 4 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко Віктором Петровичем, за реєстровим номером 918.
У іншій частині зустрічних позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя