Справа № 22-ц/793/1460/15Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 19, 27 ОСОБА_1
Доповідач в апеляційній інстанції
ОСОБА_2
24 червня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоОСОБА_2
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретаріОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представника ПАТ АБ «Укргазбанк» - ОСОБА_8 та представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9, колегія суддів, -
07 травня 2012 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказував, що 22 лютого 2008 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_10 було укладено кредитний договір № ФВ18-3/08, згідно якого відповідачу було надано споживчий кредит в розмірі 26 000 доларів США строком на 120 місяців, із сплатою 12,5 % річних за користування кредитними коштами.
22 лютого 2008 року для забезпечення своєчасного повернення кредитних коштів по даному кредитному договору між ПАТ АБ «Укргазбанк» і ОСОБА_7 був укладений договір поруки № ДІ-18-3/08.
ОСОБА_6 ухиляється від належного виконання договірних зобов'язань, тому станом на 31 березня 2012 року має заборгованість за кредитним договором в сумі 24 605,20 доларів США та 50 585 грн. 68 коп., що разом складає 247 100 грн. 03 коп..
Відповідач ОСОБА_7 також не виконує взяті на себе зобов'язання, передбачені договором поруки, борг не погашає.
Оскільки відповідачі порушують істотні умови кредитного договору, добровільно заборгованість не погашають, на попередження не реагують, тому позивач просив стягнути з них загальну заборгованість в сумі 247 100 грн. 03 коп..
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2014 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором ФВ18-3/08 від 22 лютого 2008 року в сумі 247 100 грн. 03 коп. солідарно.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» судовий збір в сумі 2 474 грн. 06 коп..
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2014 року як незаконне і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовити.
В судове засідання апелянт ОСОБА_6 не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому статтею 76 ЦПК України порядку, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, причини неявки суду не повідомив.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, дане рішення суду вказаним вимогам не відповідає.
Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Судом встановлено, що 22 лютого 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк» було укладено кредитний договір № 18-3/08 (а.с. 6-10), згідно якого відповідачу було надано споживчий кредит в розмірі 26 000 (доларів США) строком на 120 місяців, із сплатою 12,5 % річних за користування кредитними коштами.
В забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором, між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_7 22 лютого 2008 року був укладений договір іпотеки № ДІ-18-3/08 (а.с. 15-20), згідно з яким ОСОБА_7 надав в іпотеку АБ «Укргазбанк» об'єкт нерухомості однокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01 жовтня 2004 року.
Також, між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_7 22 лютого 2008 року було укладено договір поруки № ДП-18-3/08 (а.с. 21-22), згідно умов якого поручитель зобов'язався перед банком за виконання позичальником (ОСОБА_6В.) зобов'язань за кредитним договором № 18-3/08 від 22 лютого 2008 року та зазначено, що поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за виконання зобов'язань по договору.
Згідно додаткової угоди № 1 від 16 лютого 2009 року до кредитного договору від 22 лютого 2008 року № 18-3/08 (а.с. 14), що була підписана між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_6, сторони визначили розрахунковий рахунок, на який позичальник повинен сплачувати погашення заборгованості за кредитним договором та домовилися, що з моменту укладення додаткової угоди до кредитного договору, всі отримані від позичальника кошти направляються банком в першу чергу для оплати простроченої суми комісійних платежів, потім - простроченої заборгованості по процентах за кредит, потім - простроченої заборгованості по кредиту, потім строкової заборгованості по нарахованим комісіям, потім строкової заборгованості по процентах за кредит, потім строкової заборгованості по кредиту.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що відповідач ОСОБА_6 свої договірні зобов'язання не виконав, має прострочену заборгованість, доводи позовної заяви визнав обгрунтованими, врахував, що поручитель ОСОБА_7 також не виконав своїх зобов'язань перед банком, несе солідарну відповідальність з боржником, а тому й задовольнив позов.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи, вирішив справу з порушення норм матеріального права, виходячи з наступного.
Дійсно, між сторонами по справі склалися договірні відносини з приводу виконання ОСОБА_6В умов кредитного договору № 18-3/08 від 22 лютого 2008 року, додаткової угоди № 1 від 16 лютого 2009 року та ОСОБА_7 умов договору поруки № ДП-18-3/08 від 22 лютого 2008 року та договору іпотеки № ДІ-18-3/08 від 22 лютого 2008 року.
Судом встановлено, що згідно заяви про видачу готівки № 346_395 від 22 лютого 2008 року ОСОБА_6 отримав кредит в сумі 26 000 доларів США.
Згідно банківської ліцензії № 123 (а.с. 43), зареєстрованої Національним Банком України 21 липня 1993 року за номером 183 вбачається, що вона видана ВАТ АБ «Укргазбанк» на право здійснювати банківські операції визначені ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» з 19 листопада 2001 року. Згідно дозволу № 123-3 (а.с. 44) виданого ВАТ АБ «Укргазбанк» вбачається, що ВАТ АБ «Укргазбанк» має право на здійснення операцій, визначених п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» з 05 липня 2007 року, згідно з додатком до цього дозволу (а.с. 45).
Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.
В переліку операцій, які має право здійснювати ВАТ АБ «Укргазбанк» зазначено й ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України.
Тобто, на момент, укладення кредитного договору з ОСОБА_6, банк мав право на здійснення такої операції в іноземній валюті.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 вказував, що при ухваленні рішення, суд першої інстанції в мотивувальній частині не навів обгрунтованих доводів задоволення позовних вимог позивача та не навів нормативного обгрунтування свого висновку. Колегія суддів частково погоджується з таким доводами апеляційної скарги, оскільки мотивувальна частина висновку районного суду носить формальний характер опису склавшихся між сторонами відносин та не відображає обгрунтованих доводів щодо надання оцінки наданих сторонами доказів як в обгрунтування позовних вимог так і в їх заперечення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення та оцінюючи мотиви та висновки районного суду, колегія суддів приходить до слідуючих висновків.
Перевіряючи оформлення заяви на видачу готівки (а.с. 24), колегія суддів вважає її правильною, розробленою у відповідності до додатку № 8 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Національного Банку України № 337 від 14 серпня 2003 року, яка була чинною на момент здійснення операції. Дана заява про видачу готівки відповідає по своєму змісту вимогам, встановленим Главою 1 (загальні вимоги до оформлення касових документів) розділу ІІІ (касові операції банків з клієнтами) вищевказаної інструкції, засвідчена підписами 3-ох визначених та уповноважених на здійснення підпису працівників банку та підписана також самим ОСОБА_6.
ОСОБА_6 не заперечив в судовому засідання тієї обставини, що кошти він отримав, дана обставина підтверджується також наявною заявою про видачу готівки (а.с. 24) та випискою з позичкового рахунку позичальника за 22 лютого 2008 року (а.с. 23), а тому є встановленою і спростуванню не підлягає.
Апелянтом не заперечується та обставина, що він неналежним чином виконував умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість внаслідок невиконання умов кредитного договору. Позивач, також ствердив, що заборгованість утворена внаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.
Ст. 533 ЦК України визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язання - це здійснення боржником на користь кредитора обумовленої дії, яка складає предмет зобов'язання.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Суд вважає підтвердженою ту обставину, що банк належним чином виконав свої зобов'язання, передбачені п.п. 3.1.1 кредитного договору, оскільки дана обставина не заперечується сторонами та підтверджена наявними в матеріалах справи документами.
Тому, з урахуванням вищезазначених норм закону, вимога позивача щодо повернення коштів була правомірно визнана судом першої інстанції законною.
П. 3.3.1 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту, сплату процентів за його використання та всіх комісійних платежів у передбачені цим договором строки. Відповідно до п. 3.3.3 кредитного договору позичальник зобов'язаний повернення суми кредиту здійснювати на рахунок № 2203160111963.840, відкритий в ЧФ ВАТ АБ «Укргазбанк» щомісячно, з 1-го по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 216,67 дол. США.
П. 3.3.4 кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує проценти за користування кредитом щомісячно, виходячи з 12,5 % річних на рахунок № 2208660111963.840 у строк не пізніше 10-го числа наступного місяця починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.
Судом встановлено і дана обставина підтверджується графіком розрахунку заборгованості за кредитним договором, що погашення платежів здійснювалося ОСОБА_6 з порушенням та не в строки, визначені умовами кредитного договору. Даний факт призвів до утворення заборгованості відповідача, яка станом на 31 березня 2012 року становила:
- заборгованість по кредиту строкова - 15 383,17 дол. США;
- заборгованість по кредиту прострочена - 7 132,31 дол. США;
- заборгованість по процентах прострочена - 2 089,72 дол. США;
- заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів - 28 839,49 грн.;
- заборгованість по пені за несвоєчасну сплату кредиту - 11 946,19 грн.,
а всього, 24 605,20 дол. США та 50 585,68 грн..
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 зазначив, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є неправильним та не відповідає дійсності, оскільки ним під час користування кредитними коштами здійснювалося погашення кредиту. Вказує, що в наявному в матеріалах справи розрахунку заборгованості не враховано, що 30 березня 2010 року він сплатив 351 дол. США, проте, позивач зазначив лише 61,20 дол. США; 19 вересня 2011 року ним сплачено 970 дол. США, проте позивач зазначає лише 670 дол. США. До апеляційної скарги надав свій розрахунок заборгованості із вказаними неточностями в розрахунку.
Колегія суддів дослідила надані апелянтом докази в обгрунтування апеляційної скарги і вважає, що підстав для визнання їх такими, що спростовують надані позивачем докази немає. Так, ОСОБА_6, при подачі своїх обґрунтувань не враховано, що згідно підписаної ним з банком додаткової угоди № 1 від 16 лютого 2009 року до кредитного договору від 22 лютого 2008 року № 18-3/08 (а.с. 14), сторони визначили розрахунковий рахунок, на який позичальник повинен сплачувати погашення заборгованості за кредитним договором та домовилися, що з моменту укладення додаткової угоди до кредитного договору, всі отримані від позичальника кошти направляються банком в першу чергу для оплати простроченої суми комісійних платежів, потім - простроченої заборгованості по процентах за кредит, потім - простроченої заборгованості по кредиту, потім строкової заборгованості по нарахованим комісіям, потім строкової заборгованості по процентах за кредит, потім строкової заборгованості по кредиту.
Враховуючи наявну на момент здійснення операцій простроченої заборгованості за зобов'язаннями ОСОБА_11, колегія суддів приходить до висновку, що, сплачені ним кошти перераховувались в першу чергу на погашення для оплати простроченої суми комісійних платежів, заборгованості по процентам, а лише потім залишок коштів перераховувався на погашення строкової заборгованості по кредиту.
Дана особливість була передбачена додатковою угодою, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують даних, що приведені в розрахунку заборгованості, наданої суду позивачем. На дану обставину також наголошував представник позивача в судовому засіданні. Тому, як вже було зазначено вище, колегія суддів визнає такі доводи апелянта необґрунтованими і в цій частині вони не спростовують правильність наданих позивачем розрахунків заборгованості.
Крім того, дослідивши та вивчивши розрахунки, надані позивачем в судовому засіданні, оцінивши докази в сукупності з поясненнями представника позивача з цього приводу вважає їх правильними і приведеними у відповідності до встановлених норм законодавства.
Судом встановлено, що ОСОБА_7 уклавши з банком договір поруки, поручився за виконання боржником умов кредитного договору і згідно умов договору він несе солідарну з ОСОБА_10 відповідальність за невиконання останнім умов кредитного договору. Також, між сторонами був укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_7 став майновим поручителем за договірними зобов'язаннями ОСОБА_6.
До моменту звернення позивача з вказаним позовом до суду та на момент ухвалення рішення районним судом та судом апеляційної інстанції, жоден із відповідачів не звернувся до суду про визнання кредитного договору чи договорів іпотеки та поруки недійсними, а тому колегія суддів вважає, що відповідачі повністю згідні з умовами договорів та взятими на себе зобов'язаннями щодо їх виконання.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції стягнув солідарну заборгованість з відповідачів.
Такий висновок районного суду є неправильний, оскільки судом не було враховано, що застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення зобов'язань, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед залого- / іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета застави / іпотеки. Тому, за договором іпотеки, ОСОБА_7 не може нести солідарну відповідальність з ОСОБА_6 перед позивачем.
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 559 України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Закон пов'язує припинення договору поруки із сукупністю двох умов, а саме: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін.
Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.
Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (частина перша статті 628 ЦК України).
Згідно додаткової угоди № 1 від 16 лютого 2009 року до кредитного договору від 22 лютого 2008 року № 18-3/08 (а.с. 14), що була підписана між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_6, сторони визначили розрахунковий рахунок, на який позичальник повинен сплачувати погашення заборгованості за кредитним договором та домовилися, що з моменту укладення додаткової угоди до кредитного договору, всі отримані від позичальника кошти направляються банком в першу чергу для оплати простроченої суми комісійних платежів, потім - простроченої заборгованості по процентах за кредит, потім - простроченої заборгованості по кредиту, потім строкової заборгованості по нарахованим комісіям, потім строкової заборгованості по процентах за кредит, потім строкової заборгованості по кредиту
Тобто, вищевказаною додатковою угодою сторони змінили порядок зарахування сплачених за кредитним договором коштів. Зазначені зміни направлені в першу чергу на задоволення нарахованих банком сум за наданий кредит, а не на погашення тіла кредиту, з суми якого відбуваються подальші нарахування.
П. 2.6. договору поруки № ДП-18-3/08 від 22 лютого 2008 року передбачено, що кредитор зобов'язаний повідомити в письмовій формі про внесення до договору будь-яких змін та доповнень стосовно розміру суми кредиту, розміру процентної ставки за користування кредитом, строків виконання зобов'язань щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом.
Представник позивача не надав суду доказів того, що поручитель був належним чином повідомлений та надавав згоду на прийняття умов додаткової угоди № 1 від 16 лютого 2009 року.
Таким чином, колегія суддів вважає, що укладенням додаткової угоди збільшено обсяг відповідальності поручителя, а саме змінено порядок зарахування платежів, тому солідарна відповідальність поручителя в даному випадку буде порушувати його права і вимоги в цій частині позову задоволенню не підлягають.
Позивач, в своїй позовній заяві просив стягнути заборгованість за кредитом та прострочених процентах за користування кредитом у доларовому еквіваленті і лише пеню за несвоєчасну сплату кредиту та пеню по несплаті процентів у гривневому еквіваленті, як це передбачено вимогами закону, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що кредит надавався в іноземній валюті.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому, Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Стаття 47 цього Закону визначає операції банків по залученню у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.
Таким чином, положення названих нормативних актів та роз'яснень дають підстави для висновку про можливість стягнення коштів в іноземній валюті, оскільки укладення кредитного договору в іноземній валюті передбачено діючим законодавством та самим договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оцінюючи надані сторонами докази як в підтвердження позовних вимог, так і в їх заперечення, враховуючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості позовних вимог, колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції і під час розгляду в апеляційному суді надано належні вмотивовані докази в обгрунтування своїх позовних вимог, які дають підстави для задоволення позову.
Враховуючи, що позивач просив стягнути строкову та прострочену заборгованість по кредиту, прострочену заборгованість по процентах в іноземній валюті, а саме - доларах США, а пеню за несвоєчасну сплату кредиту та процентів в гривнях, колегія суддів вважає за можливе стягнути відповідні суми з відповідача ОСОБА_6 в іноземній та в національній валютах відповідно, оскільки такий висновок відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України та встановленим обставинам справи.
У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті, суд повинен у мотивувальній частині рішення привести розрахунки з переведенням іноземної валюти в гривні по курсу, встановленому Національним Банком України, на день ухвалення рішення.
Згідно інформації, отриманої з офіційного сайту Національного банку України, станом на 24 червня 2015 року, день ухвалення апеляційним судом рішення суду, був встановлений наступний офіційний курс гривні щодо іноземних валют, зокрема встановлений курс гривні до долара США в розмірі 100 доларів США = 2 152,5720 грн.. Відповідно 1 долар США станом на 24 червня 2015 року має курс 21,52572 грн..
Тому, згідно з вищевказаним курсом валют, апеляційний суд у виконання вимог закону, зазначає в мотивувальній частині рішення відповідний розрахунок заборгованості з переведенням іноземної валюти в гривні по курсу, встановленому Національним Банком України, на день ухвалення рішення: заборгованість по кредиту строкова - 15 383,17 дол. США х 21,52572 грн. = 331 133,81 грн.; заборгованість по кредиту прострочена - 7 132,31 дол. США х 21,52572 грн. = 153 528,10 грн.; заборгованість по процентах прострочена - 2 089,72 дол. США х 21,52572 грн. = 44 982,73 грн..
В позовній заяві, позивачем в загальну суму заборгованості був включений також штраф в розмірі 9 800 грн., передбачений п. 4.2 договору іпотеки за невиконання іпотекодержателем умов п. 3.3.4 даного договору.
Колегія суддів вважає, що оскільки в прохальній частині позову окремої вимоги до ОСОБА_7 щодо неналежного виконання умов іпотечного договору по даному позову не заявлялося, а сума штрафу включена, як похідна складова за невиконання ОСОБА_10 договору кредиту, тому з врахуванням, того що задоволення позовних вимог до ОСОБА_7 як поручителя по даній справі задоволенню не підлягають, така вимога в рамках поставлених позовних вимог по даній справі також не може бути задоволена.
Так, як позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, тому колегія суддів вирішує питання щодо судових витрат відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України та вважає за можливе стягнути з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Укргазбанк» 2 474,06 грн. сплаченого судового збору, що підтверджується платіжним дорученням № 5291 12 від 06 квітня 2012 року (а.с. 1).
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 в частині стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати.
Позовні вимоги публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 18-3/08 від 22 лютого 2008 року станом на 24 червня 2015 року борг по тілу кредиту - 22 515,48 доларів США, (15 383,17 доларів США строкова заборгованість по кредиту; 7 132,31 доларів США прострочена заборгованість по кредиту), що еквівалентно 484 661 грн. 91 коп., заборгованість за відсотками - 2 089,72 доларів США, що еквівалентно 44 982 грн. 73 коп., заборгованість по пені - 40 785,68 грн. (пеня за несвоєчасну сплату процентів 28 839,49 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту 11 946,19 грн.), а всього 24 605,20 доларів США, що еквівалентно 529 644,65 грн. та 40 785,68 грн. пені.
В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_7 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» судовий збір в розмірі 2 474 грн. 06 коп..
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді :