Справа № 22-ц/793/919/15Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 23, 47 ОСОБА_1
Доповідач в апеляційній інстанції
ОСОБА_2
11 червня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоОСОБА_2
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретаріОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 18 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_6 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Колос" про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, недоотриманої орендної плати за 2013 рік з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, пені та моральної шкоди, -
23 вересня 2014 року позивачі звернулися до суду з позовом до СТОВ "Агрофірма "Колос" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, стягнення завданих збитків та моральної шкоди.
В подальшому, змінили позовні вимоги та просили суд стягнути на їх користь шкоду, заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, недоотриману орендну плату за 2013 рік з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, пеню, та моральну шкоду.
В обґрунтування позовних вимог вказували, що вони мають земельні частки (паї) в адміністративних межах Вершинозгарської сільської ради, призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зокрема, ОСОБА_7 має земельну ділянку розміром 3,85 га, право власності на яку посвідчене державним актом І-ЧР №2730. ОСОБА_6 має земельну ділянку розміром 3,85 га, право власності на яку посвідчене державним актом І-ЧР №2731.
В грудні 2008 року кожен з них передав свою земельну ділянку в оренду строком на 5 років СТОВ «Агрофірма «Колос», підписавши при цьому договір оренди.
Відповідно до ч.2 п.43 договору невід'ємною частиною договору є план або схема земельної ділянки, акт визначення меж земельної ділянки в натурі, акт приймання передачі об'єкта оренди. Кожна земельна ділянка, згідно акта приймання - передачі, прийнята СТОВ «Агрофірма «Колос» в натурі, про що свідчать печатка фірми і підпис його директора.
Згідно п.21 договору оренди, після припинення дії договору оренди орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому з тим, у якому він її одержав, і відповідно підписує зворотній акт приймання передачі.
20 липня 2014 року позивачі направили директору СТОВ «Агрофірма «Колос» листи, в яких попередили його, що після закінчення договору оренди 25 грудня 2014 року продовжувати співпрацю із ним не будуть і просили не використовувати їх земельні ділянки. Відповідач їх листи залишив поза увагою.
Процедура повернення земельних ділянок не була проведена, умови сплати орендної плати за 2013 рік виконані не були. Згідно довідок відповідача від 20 грудня 2014 року №№34,35 заборгованість по орендній платі перед ОСОБА_7 становить - 1778,42 грн., перед ОСОБА_6 - 1778,67 грн. п.14 договорів від 25 грудня 2008 року передбачено сплату пені за прострочення виплати орендної плати. Відповідно сума пені ОСОБА_7 становить 1778,42х0,0002х357=126,98 грн., а ОСОБА_6 1778,67х0,0002х357=126,99 грн.
Згідно ч.2 ст.626 ЦК України боржник, який прострочи, виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочки, а також 3% річних від простроченої суми. За повідомленням Державної служби статистики України індекс інфляції за період з січень-листопад 2014 року становить 121,2%. Таким чином сума боргу по орендній платі з урахуванням індексу інфляції ОСОБА_7 становить - 1778,42х1,212=2155,45 грн., для ОСОБА_6 - 1778,67х1,212=2155,74 грн. Сума 3% річних для ОСОБА_7 становить 1778,42х0,03х357:365=52,18 грн., для ОСОБА_6 - 1778,67х0,003х357:365=52,19 грн.
В 2014 році земельні ділянки позивачів повністю використовувалися відповідачем. Використання в 2014 році СТОВ «Агрофірмою «Колос» земельних ділянок позивачів без будь-яких правових підстав позбавило їх прав, як власників, користуватися, і розпоряджатися своє власністю. Позивачі вважають, що відповідач вчинив самовільне зайняття їх земельних ділянок, у зв'язку з чим завдав ним шкоди. Розмір шкоди, визначається з урахуванням п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до якого при самовільному зайнятті ріллі на користь власника стягується вартість недержавної сільськогосподарської продукції, обчисленої за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві за винятком витрат виробництва, пов'язаних зі збиранням урожаю.
Так, шкода завдана ОСОБА_7 становить : 63,44 цнт/га (середня урожайність кукурудзи по сільськогосподарських підприємствах району за 2009-2013 роки відповідно до довідки відділу статистики у Драбівському районі) х 3,85 га (розмір земельної ділянки позивача) х 177 грн./т (закупівельна ціна на філії «Золотоніська» ТОВ Нібулон з 03.11.2014 по 07.11.2014) = дохід 43231,88 грн. Вартість збирання 3,85 га кукурудзи становить 3,85 (розмір ділянки) х 670 грн./га (дані довідки Управління агропромислового розвитку Драбівської РДА) = 2579,5 грн. Сума до стягнення становить 43231,88 грн. - 2579,5 грн. = 40651,68 грн. Аналогічний розрахунок шкоди зроблений і по позивачу ОСОБА_6 і становить 40651,68 грн.
Крім того, позивачі вказують у позові, що такі дії відповідача призвели до значних моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від них додаткових зусиль для організації свого життя та життя наших сімей. Таким чином, внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, що належать позивачам СТОВ «Агрофірма «Колос», їм завдано моральної шкоди, яку вони оцінюють в 3000 грн. кожному.
Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 18 лютого 2015 року позов задоволено частково.
Стягнуто з СТВО «Агрофірма «Колос» на користь ОСОБА_7 заборгованість за договором оренди землі від 25 грудня 2008 року з урахуванням індексу інфляції у сумі 2155,45 грн., пеню у сумі 126,98 грн., 3 % річних у сумі 52,18 грн., а всього 2334,61 грн.
Стягнуто з СТОВ «Агрофірма «Колос» на користь ОСОБА_7 судові витрати у сумі 23,31 грн.
Стягнуто з СТОВ «Агрофірма «Колос» на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором оренди землі від 25 грудня 2008 року з урахуванням індексу інфляції у сумі 2155,74 грн., пеню у сумі 126,99 грн., 3 % річних у сумі 52,19 грн., а всього 2334,92 грн.
Стягнуто з СТОВ «Агрофірма «Колос» на користь ОСОБА_6 судові витрати у сумі 23,31 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 подали апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони, що з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, недоотриманої орендної плати за 2013 рік з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, пені та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що з 26 грудня 2013 року спірні земельні ділянки перебувала у користуванні відповідача без достатніх правових підстав, оскільки після припинення дії договорів між сторонами нових договорів не було укладено. Таким чином, суд вважав, що використання відповідачем земельних ділянок позивачів у квітня 2014 року по жовтень 2014 року є протиправним і є їх самовільним зайняттям, оскільки орендар зобов'язаний законом прийняти конкретні земельні ділянки, що орендуються згідно акту прийму передачі, та обробляти в цих межах. Проте, суд вважав, що протиправні дії відповідача не призвели до завдання шкоди позивачам.
Проте, повністю погодитися із такими висновками суду не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак таким вимогам рішення суду не відповідає.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про стягнення недоотриманої орендної плати за 2013 рік з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних та пені сторонами не оспорюється та судом апеляційної інстанції не переглядається.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є власниками земельних ділянок, що розташовані на території Вершинозгарської сільської ради Драбівського району Черкаської області, що підтверджується державними актами на право приватної власності на землю від 21 березня 2001 року ОСОБА_7 та від 22 березня 2001 року ОСОБА_6 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.02.2014 року ОСОБА_6
Відповідно до копій договорів оренди землі, укладених позивачами з відповідачем від 25 грудня 2008 року №№ 130, 183, останні передають СТОВ «Агрофірмі «Колос» у строкове платне користування власні вищевказані земельні ділянки, розміром по 3,85 га, у строкове платне користування.
Строк дії договорів складає 5 років, орендна плата становить по кожному договору становить 1797 грн. (п.9 договору). Договори зареєстровані у Драбівському районному відділі Черкаській регіональній філії центр ДЗК 25 грудня 2008 року №№04.08.781.00587, 04.08.781.00484. Тобто дія договорів припинилася у зв'язку з закінченням строку, на який їх було укладено 25 грудня 2013 року (п.37 договорів).
Сторони визнають той факт, що між ними не було укладено договори про продовження оренди земельних ділянок, і договір припинив свою дію 25 грудня 2013 року.
Що стосується стягнення з відповідача вартості не отриманого позивачами прибутку, то колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі ст.13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 34 цього ж Закону України передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Відповідно до п.21 договору, орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Відповідно до ст. 412 ЦК України, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі спливу строку, на який було надано право користування.
Пунктами 21 - 25 договорів оренди землі встановлені умовами повернення земельної ділянки. Вказаними пунктами договору не визначено обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Таким чином у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
За таких обставин, наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
В судовому засіданні встановлено, що з протоколу перевірки Держсільгоспінспекцією СТОВ «Агрофірми «Колос» від 28 квітня 2014 року та від 11 червня 2014 року, з постанов про накладення адміністративного стягнення від 13 червня 2014 року та 16 травня 2014 року, складених державним інспектором сільського господарства ОСОБА_8, на які посилаються позивачі, як на докази порушення земельного законодавства відповідачем, не вбачається, що ОСОБА_9 притягнуто до адміністративної відповідальності за неповернення тимчасово зайнятих земельних ділянок саме позивачів, а також те, що його притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільне використання земельних ділянок позивачів.
Крім того, відповідно до Листа від 07 квітня 2015 року №626, Державна інспекція сільського господарства в Черкаській області повідомила, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року №963 затверджено методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок: самовільного зайняття земельних ділянок (відповідальність за ст. 53-1 КУпАП); використання земельних ділянок не за цільовим призначення ( відповідальність за ст. 53 КУпАП); зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу ( відповідальність за ст. 53-3 КУпАП), а оскільки в діях відповідача не встановлено самовільне зайняття земельних ділянок позивачів, тому і відсутні підстави для проведення розрахунку розміру шкоди.
Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки, при розгляді справи, судом не встановлено доказів на підтвердження факту самовільного використання СТОВ «Агрофірмою «Колос» спірних земельних ділянок, то колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині вимог про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні даних позовних вимог за їх безпідставністю.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 18 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_6 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Колос" про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, недоотриманої орендної плати за 2013 рік з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, пені, та моральної шкоди - змінити, скасувавши його в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким:
В задоволенні позову про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок - відмовити за безпідставністю позовних вимог.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді :