Постанова
Іменем України
20 січня 2009 року
Справа № 2-15/12408-2007
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Голика В.С.,
Гоголя Ю.М.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко І.А.) від 21 лютого 2008 року у справі № 2-15/12408-2007
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Тернопільська обл.,48210; АДРЕСА_2, Хоростків, Тернопільська обл., 48240)
до агрофірми "Дніпро-Прогрес" (вул. Севастопольська, 41/1, Сімферополь, 95006)
про стягнення 88410,88 грн.
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до господарського суду про стягнення з агрофірми "Дніпро-Прогрес" 88410,88 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко І.А.) від 21 лютого 2008 року у справі № 2-15/12408-2007 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було надано доказів виконання робіт за договором та доказів у підтвердження розміру заборгованості.
Не погодившись з рішенням суду, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції під час вирішення спору порушив вимоги норм матеріального та процесуального права.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.04.2008 року рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2008 року у справі № 2-15/12408-2007 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2008 року постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.04.2008 року скасовано, справу направлено до Севастопольського апеляційного господарського суду для розгляду з дотриманням вимог процесуального законодавства.
У судове засідання, призначене на 20.01.2009 року, представники сторін не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України -це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія вважає за можливе переглянути рішення суду першої інстанції за відсутності представників сторін.
Розглянувши повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи 09.06.2005 року між агрофірмою "Дніпро-Прогрес" (фірма) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (позичальник) був укладений договір №9/5. (аркуш справи 8).
Пунктом 1.1 договору передбачено проведення збиральної компанії в сільськогосподарських підприємствах Автономної Республіки Крим в сезоні 2005 року.
Згідно пункту 2.1 договору строки виконання робіт з 20.06.2005 по 20.07.2005. Вказані строки можуть коригуватися виходячи з погодних умов на момент початку робіт підприємства, яке зобов'язано повідомити про початок робіт фірми.
Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунок за виконані роботи по дійсному договору здійснюється пропорційно вартості загального обсягу виконаних робіт згідно укладених договорів з господарствами в Автономній Республіці Крим із розрахунку 155-165 грн. га, та складає для підприємства 20% від зароблених коштів.
Оплата за виконані роботи здійснюється переводом коштів на розрахунковий рахунок фірми. Можливий також розрахунок сільськогосподарською продукцією. Строки оплати фірмі не менше від суми виконаних робіт до 20 червня, не менше до 10 серпня 2005 року (пункт 4.2 договору).
Пунктом 7.1 Договору обумовлено, що дійсний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами.
Так, позивач посилається на те, що на виконання вказаного договору №9/5 від 09.06.2005 року ним було виконано роботи по обмолоту зернових культур сільськогосподарських угідь відповідача на загальну суму 39068,00 грн., що підтверджується актом прийому виконаних робіт по наданню послуг та розрахунок оплати за них від 25.07.2005 (аркуш справи 9).
Проте, відповідачем не було сплачено вартість виконаних робіт у відповідності до умов договору у розмірі 39068,00 грн. в добровільному порядку та в повному обсязі, в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 39068,00 грн. за поставлений товар, що і стало підставою для звернення з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У зв'язку з викладеним судова колегія не може прийняти у якості належного доказу наданий позивачем акт прийому виконаних робіт по наданню послуг та розрахунок оплати за них від 25.07.2005 з огляду на наступне.
Предметом договору № 9/5 від 09.06.2005 є проведення збиральної компанії, в той час, як на підставі акту прийому виконаних робіт від 25.07.2005 були виконані роботи по обмолоту зернових культур, які не стосуються предмету договору.
З наданого акту від 25.07.2005 також вбачається, що вказаний акт є додатком №1 до договору № 9/5 від 09.06.2005, проте зазначений договір не містить жодного посилання на існування додатків до нього.
Вищевикладене свідчить, що вказаний акт від 25.07.2005 не відповідає умовам договору № 9/5 від 09.06.2005, а отже не може бути доказом виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.
Відповідно до приписів частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріалами справи підтверджено, що господарським судом неодноразово запрошувалися у позивача обґрунтування позовних вимог щодо посилання на договір №9/5 від 09.06.2005 як на підставу позовних вимог, докази виконання договору № 9/5 від 09.06.2005, проте, позивачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначені вимоги суду виконані не були.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Судовою колегією не може бути розцінений як належний доказ у справі і як доказ виконання робіт за договором №9/5 від 09.06.2005, а отже і як підстава для відповідальності відповідача за невиконання грошового зобов'язання, акт прийому виконаних робіт по наданню послуг та розрахунок оплати за них від 25.07.2005.
Що стосується посилання позивача на інші докази існування заборгованості відповідача, а саме, акт Державної податкової інспекції у місті Сімферополі про результати виїзної планової перевірки агрофірми "Дніпро-Прогрес" №3227/23-6 від 19.05.2006 року, то зазначений доказ підтверджує лише наявність на момент здійснення цієї перевірки (тобто станом на 15.05.2006 року -дата закінчення перевірки) кредиторської заборгованості агрофірми "Дніпро-Прогрес" перед позивачем на суму 39068,00 грн. без посилання на будь-які господарські зобов'язання між сторонами у справі.
У зв'язку з чим неможливе стягнення суми заборгованості саме з підстав невиконання грошового зобов'язання за договором №9/5 від 09.06.2005 року.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, тому апеляційна скарга суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2008 року у справі № 2-15/12408-2007 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді В.С. Голик
Ю.М. Гоголь