Справа № 2-а - 6834/08/1570 ПОСТАНОВА
07 липня 2009 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого -судді Іванова Е.А.
при секретарі судового засідання Мезнер О.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Управління державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Одеській області про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Управління державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Одеській області, в якому просить стягнути з відповідача на його користь в дохід державного бюджету на рахунок Державного казначейства суму адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2004 році у розмірі 162027,35грн.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі, просив суд задовольнити його з підстав викладених у позовній заяві та пояснив, що згідно акту перевірки №52 від 04.08.2005р. середньооблікова чисельність штатних працівників за 2004р. у відповідача склала 825 осіб. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідач повинен був створити 33 місця, але створив тільки 4 робочих місця. Відповідно до розрахунку суми відрахувань, що складається з повідомлення фонду заробітної плати на середньооблікову численність штатних працівників та помноження її на кількість нестворених робочих місць для інвалідів, сума відрахувань за 29 нестворених робочих місць склала 162027,35грн. На виконання ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» підприємство повинно було сплатити позивачу штрафні санкції за незабезпеченні робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2004р. у розмірі 162027,35грн, проте відповідач у добровільному порядку цю заборгованість не сплатив у зв'язку з чим і було подано даний позов.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, просив суд відмовити в його задоволенні з підстав викладених у запереченнях та пояснив, що заявлені вимоги позивача є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві. ст. 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Крім того представник відповідача звертав увагу суду, що тільки з 01.01.2006р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів», яким до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» внесено зміни, згідно з якими до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначенні ст. 250 ГК України. Зазначені зміни зворотної сили не мають, і тому не можуть поширювати свою дію на відносини із стягнення адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2004р.Також представник відповідача посилався на ст. 100 КАС України, оскільки позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Сторонами визнається, що у відповідача протягом 2004 року працювало 825 чоловік, серед яких 5 інвалідів, фактична кількість робочих місць зайнятих інвалідами склала 4 відсотка, та що відповідача при подачі звітності форми 3-ПН не вказував про наявність вакансій для інвалідів, тому суд відповідно до ч.3 ст.72КАС України, вважає ці обставини доведеними.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про міліцію": "Міліція України - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань". Статтею 7 Закону України "Про міліцію" встановлено, що "міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції".
Підрозділи Державної служби охорони входять до складу МВС України згідно статті 7 Закону України "Про міліцію" як підрозділи міліції охорони, а організаційна структура Державної служби охорони визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Державну службу охорони при МВС України (далі - Положення) у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.08.2001 № 1053 (зі змінами та доповненнями) визначено правові засади діяльності підрозділів державної служби охорони.
Згідно з цим Положенням:
- Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ створена виключно для здійснення заходів щодо охорони нерухомих об'єктів та іншого майна, в тому числі вантажів, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації на договірних засадах в порядку, встановленому законодавством;
- державна служба охорони є підпорядкованою Міністру внутрішніх справ єдиною централізованою системою, очолюваною департаментом державної служби охорони при МВС України, яка складається з управлінь, відділів ДСО при головних управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, УМВС в областях та м. Севастополі та підпорядкованих їм підрозділів охорони, стройових підрозділів міліції охорони, пунктів централізованого спостереження, у тому числі на окремих об'єктах;
- основним завданням державної служби охорони є здійснення за договорами заходів щодо охорони особливо важливих об'єктів згідно з переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України, інших об'єктів, вантажів, інкасації, перевезення, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян в порядку, встановленому законодавством;
- державна служба охорони проводить свою діяльність на засадах госпрозрахунку за рахунок коштів, одержаних її підрозділами охорони, підприємствами та установами за організацію і надання послуг з охорони та безпеки за, договорами: чистий прибуток підрозділів охорони спрямовується на вдосконалення службової діяльності матеріально-технічне та фінансове господарське забезпечення державної служби охорони, здійснення солідарного захисту їх працівників;
- департамент і управління, відділи державної служби охорони є органами управління, діяльність яких не має за мету одержання прибутку;
- створення та реєстрація в ЄДРПОУ підрозділів державної служби охорони здійснюється МВС України.
Усе без винятку майно, закріплене за державною службою охорони, а також грошові кошти на його рахунках в установах банків, що надходять від замовників охоронних послуг, є державною власністю.
Згідно довідки Головного управління статистики в Одеській області від 13.04.2009 №01-02-117-1115 відповідач за організаційно-правовою формою у 2004 році був державною організацією (установа, заклад).
Управління державної служби охорони немає за мету одержання прибутку та його діяльність пов'язана виключно з виконанням поставлених завдань по забезпеченню охорони об'єктів, майна та громадян.
Разом з тим, інвалід - це особа зі стійким розладом функцій організму, який призводить до обмеження її життєдіяльності, у тому числі - її працевлаштування.
Згідно з пунктом 4 Положення про Державну службу охорони, відповідно до покладених завдань - запобігає правопорушенням і припиняє їх у місцях несення служби. Чисельність працівників підрозділів охорони, які працюють за трудовим договором (контрактом) і надають послуги з охорони та безпеки, встановлюється Департаментом виходячи з необхідності забезпечення охорони за укладеними договорами. Відповідно до пункту 17 Положення: "На роботу до Державної служби охорони приймаються особи, які досягли вісімнадцятирічного віку, за своїми фізичними даними і станом здоров'я здатні виконувати покладені на працівників охорони обов'язки та не мають судимості".
Пунктом 18 Положення встановлено, що працівники Державної служби охорони під час несення служби зобов'язані:
1) захищати об'єкти охорони від злочинних посягань та забезпечувати додержання режиму охорони згідно з укладеними договорами;
2) взаємодіяти з органами внутрішніх справ щодо припинення правопорушень у місцях несення служби, запобігання розкраданню власності та затримання правопорушників;
3) у разі виявлення пожеж чи загорянь, спрацювань пожежної сигналізації оповіщати про це підрозділи пожежної охорони та вживати заходів до ліквідації пожеж і загорянь.
Кваліфікаційні вимоги до охоронників викладено в пункті 114 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Мінпраці від 29.12.2004 №336, відповідно до якого охоронник: перевіряє цілісність об'єкта, що охороняється, наявність замків та інших замикальних пристроїв, цілісність конструктивних елементів об'єкта, приміщень, місць зберігання транспортних засобів, що охороняються, наявність пломб і відбитків печаток у місцях, які визначено для опломбування, зберігання на стаціонарному об'єкті або під час перевезення матеріальних, історичних, культурних та інших цінностей; приймає та здає об'єкт або вантажі, що перевозяться, під охорону; контролює периметр огорожі, у разі прямого нападу на об'єкт, що охороняється, з метою розкрадання, пограбування матеріальних та інших цінностей, безпосередньої загрози життю та здоров'ю охоронника об'єкта, інших працівників та осіб, які перебувають на території об'єкта, що охороняється, протиправних дій проти персоналу охорони під час виконання покладених на нього завдань та обов'язків застосовує проти порушників заходи необхідної оборони відповідно до чинного законодавства України; вживає заходів щодо відбиття нападу шляхом застосування службового собаки, вогнепальної зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони з використанням допоміжних знарядь та фізичної сили.
Законом України від 23.09.1999 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", безпосередньо на Фонд соціального страхування від нещасних випадків покладені обов'язки організовувати робочі місця для інвалідів.
Статтею 18 Закону України від 21.03.1991 №876-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено перелік органів, які повинні займатися працевлаштуванням інвалідів.
Частина 3 ст.12 Закону України "Про охорону праці" зобов'язує підприємства, які використовують працю інвалідів, створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій МСЕК та вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 21.03.1991 №876-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів.
Робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314).
Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів також передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Робочі місця охоронників розташовані виключно на території охоронюваних об'єктів, а не на території розміщення адміністративної будівлі державної служби охорони. В зв'язку з цим, відповідач не може у своєму штатному розкладі ввести будь-які додаткові посади для інвалідів, створити окремі цехи або дільниці для використання праці інвалідів (не пов'язані з охоронною діяльністю), оскільки згідно до постанови КМУ №615-1993р. єдиним та виключним напрямком діяльності державної служби охорони є охоронна діяльність.
Крім того створення, внесення змін до штатів управлінь відповідно до п.11 Положення про Державну службу охорони здійснюється МВС.
Виконуючи покладені на відповідача державою обов'язки з охорони об'єктів, - не може застосовувати працю інвалідів, оскільки виконання функцій охоронця потребує значних фізичних навантажень, а характер роботи є травматичним, пов'язаним з необхідністю застосування фізичної сили для безпосереднього припинення правопорушень і затримання злочинців
Створити охороннику-інваліду робоче місце, яке б відповідало умовам безпеки і було розташоване на території розміщення цієї установи, з урахуванням специфіки праці охоронця - неможливо.
В з'вязку з чим, суд погоджується з запереченнями відповідача щодо відсутності можливості створити відповідні робочі місця для інвалідів згідно до встановленого нормативу у розмірі 4% від загальної кількості працюючих (охоронці + управлінський персонал).
Крім вказаного, відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" в редакції діючої в 2004 році, обов'язок працевлаштування інвалідів покладався на спеціально уповноважені державою органи: органи Мінпраці, Міністерства соціального захисту населення України, органи місцевого самоврядування та громадські організації інвалідів. Працевлаштування інвалідів здійснюється з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико-санітарної експертизи.
Статтею 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що інвалідам забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів.
Звідси, працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. При визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, встановленому законодавством України, у тому числі: Законом України "Про охорону праці"; Законом України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення".
Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 28 грудня 2001 р. N 1767 Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів. Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку, підприємства надають Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою К10-ПІ поштова-річна, затвердженою наказом Мінпраці України від 29.12.2004 за N 338.
Відповідно до статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення (дія або бездіяльність) у сфері господарювання. Обов'язковою умовою застосування судом адміністративно-господарських санкцій є наявність у діях (або бездіяльності) останнього складу господарського правопорушення, складовими частинами якого є:
1) протиправна поведінка особи;
2) шкідливий результат такої поведінки;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою;
4) вина особи, яка заподіяла шкоду.
Отже, у служби охорони при ГУ МВС України в Одеській області не було і немає можливостей для працевлаштування інвалідів на посадах охоронників, так як ці підрозділи займаються виключно охоронною діяльністю і не можуть займатися будь-якою іншою діяльністю (у т.ч. створювати робочі місця для інвалідів).
Отже не створення робочих місць для інвалідів на посадах охоронників не містить складу господарського правопорушення, а тому підстав для притягнення відповідача до адміністративно-господарської відповідальності - не має.
Вказані обставини також були встановлені ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2009 року по спору між тими самими сторонами, та відповідно до ч.1 ст.72КАС України не повинні доказуватися при розгляді інших справ у справах у яких беруть участь ті самі особи.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, а тому не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.7-9,158,160,163КАС України, суд,
У задоволенні позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Управління державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Одеській області про стягнення адміністративно-господарських санкцій за 2004 рік відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарженя. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського адміністративного апеляційного суду.
Постанова виготовлена у повному обсязі 13 липня 2009 року.
Суддя Е.А.Іванов