Справа №483/84/15-к 26.06.2015 26.06.2015 26.06.2015
Провадження № 11-кп/784/378/15 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1 Категорія: ч.1 ст.309 КК України Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_2
26 червня 2015 року м. Миколаїв
Апеляційний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12015150100000010 за апеляційною скаргою прокурора Очаківської міжрайонної прокуратури Миколаївської області на вирок Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 березня 2015 року, яким:
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Очаків Миколаївської області, громадянина України, який проживає у АДРЕСА_1 :
- визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_7 ,
обвинувачений ОСОБА_6 ,
захисник ОСОБА_8 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги прокурора.
Просить вирок в частині звільнення від відбування покарання з випробуванням скасувати та ухвалити новий, яким засудити ОСОБА_6 за ч.1 ст.309 КК України на 2 роки обмеження волі у кримінально-виконавчій установі.
Короткий зміст рішення суду 1-й інстанції.
ОСОБА_6 визнано винним за ч.1 ст.309 КК України з призначенням покарання у виді 2 років обмеження волі, на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік, та з покладенням обов'язків, передбачених п.п.2,3,4 ч.1 ст.76 КК України.
Постановлено стягнути з обвинуваченого на користь держави відшкодування витрат на проведення експертизи у розмірі 307 грн. 45 коп.
Вирішено питання про речові докази.
Узагальнені доводи апеляційної скарги прокурора.
Вважає, що вирок в частині звільнення від відбування покарання є незаконним з підстав неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, яке полягає у безпідставному застосуванні ст.75 КК України.
Посилається на п.1 ч.1 ст.65 КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», за яким, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Крім того, відповідно до п.3 зазначеної Постанови Пленуму Верховного суду України, із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить призначати більш суворе покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті наркоманії.
На думку прокурора, зазначених вимог суд не дотримався та належним чином не умотивував своє рішення.
Зазначає, що звільняючи обвинуваченого від відбування покарання, суд формально перерахував та не надав належної оцінки даним, що характеризують особу обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, перебуваючи на обліку в лікаря-нарколога у зв'язку із синдромом залежності від опіатів, канабіноїдів, алкоголю та, отримуючи замісну терапію методоном, вчинив умисний злочин у сфері незаконного обігу наркотичних засобів.
Крім того вказує, що суд необґрунтовано дійшов висновку про щире каяття ОСОБА_6 , як обставини, що пом'якшує покарання, оскільки останній обмежився визнанням своєї провини під тягарем доказів, жалю з приводу вчиненого не висловлював, жодним чином не намагався виправити ситуацію, що склалася.
Встановлені судом 1-ї інстанції обставини.
В кінці травня 2014 року, ОСОБА_6 , маючи умисел на незаконне придбання, виробництво та зберігання наркотичних засобів, за місцем свого проживання на балконі посадив зерна коноплі, які вирощував. В кінці листопада 2014 року, вирощені кущі конопель в кількості 6 штук ОСОБА_6 зірвав, висушив, відділив листя від стебел та подрібнив, таким чином виробив наркотичний засіб - канабіс та залишив за своїм місцем проживання для власного вживання шляхом куріння без мети збуту.
2 січня 2015 року, в період часу з 17 год. 00 хв. до 18 год. 10 хв., в ході обшуку домоволодіння за місцем проживання ОСОБА_6 було виявлено та вилучено 4 паперових згортки та полімерний пакет із висушеною речовиною рослинного походження, яка згідно висновку експерта є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, загальною вагою в перерахунку на висушену речовину 40,545 грама.
Вчинене ОСОБА_6 кваліфіковано судом, як незаконне виробництво, придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримку апеляційної скарги, думку обвинуваченого та його захисника про залишення оскаржуваного вироку без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи скарги, апеляційний суд дійшов наступного.
Доведеність вини, кваліфікація скоєного ОСОБА_6 , визначені йому вид та розмір покарання апелянтом не оспорюються, внаслідок чого, відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, апеляційним судом не перевірялись.
Що стосується покарання обвинуваченого, то воно призначене у межах санкції ч.1 ст.309 КК України, з урахуванням суспільної небезпеки вчиненого (злочин середньої тяжкості), даних про особу ОСОБА_6 , який перебуває на «Д» обліку в наркологічному кабінеті з синдромом залежності від опіатів, канабіноїдів, алкоголю та отримує замісну терапію метадоном, обставин, що пом'якшують покарання - визнання вини та щирого каяття, відсутності обтяжуючих покарання обставин.
Зваживши на зазначене, районний суд дійшов висновку про необхідність обрання обвинуваченому покарання у виді обмеження волі та на визначений у вироку строк.
Також, без умотивування свого рішення, звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України.
Разом з тим, апеляційний суд визнає, що судом 1-ї інстанції не враховані усі дані щодо особи обвинуваченого, у тому числі, що він є не судимим (а.п.46-47), посередньо характеризується за місцем проживання (а.п.51) та виключно позитивно в Очаківському територіальному центрі з надання соціальних послуг (соціального обслуговування), де працював на громадських роботах у 2013-2014 роках (а.п.53), є особою, яка здійснює догляд за інвалідом 1-ї групи та отримувачем для нього державної соціальної компенсаційної виплати (а.п.54).
За наявності викладених у цій ухвалі та в оскаржуваному вироку обставин провадження, даних про особу обвинуваченого, що загалом позитивно його характеризують, а також відсутності обставин, які б обтяжували покарання, колегія суддів, відповідно до ч.2 ст.65, ч.1 ст.75 КК України, приходить висновку про належне звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Той факт, що при мотивуванні покарання районний суд не навів своїх міркувань щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування покарання, хоча і є процесуальним недоліком, разом з тим, апеляційний суд визнає, що по своїй сутті рішення суду 1-ї інстанції є вірним, оскільки, як зазначено вище, сукупність обставин, на підставі яких вирішується питання про застосування положень ст.75 КК України, безсумнівно доводить можливість виправлення ОСОБА_6 в умовах звільнення його з випробуванням та покладенням обов'язків з числа, передбачених ст.76 КК України.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування випробування та постановлення щодо обвинуваченого нового вироку, про що просить прокурор.
Доводи в апеляції про неумотивованість рішення про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням, хоча й відповідають дійсності, проте, як зазначено вище, за наявності до того у провадженні достатніх підстав, апеляційний суд визнав такий висновок районного суду правильним.
Посилання на те, що ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, не суттєві, тому як останній вирок щодо нього з призначенням покарання у виді 2 років виправних робіт постановлено більше 20 років тому, отже, відповідно до ст.89 КК України, обвинувачений є особою, що не має судимості.
Сам же по собі факт притягнення до кримінальної відповідальності не може бути перешкодою для застосування правил ст.75 КК України.
Твердження стосовно вчинення злочину під час проходження курсу замісної терапії, також відповідають дійсності, однак ця обставина не є показником підвищеної суспільної небезпеки особи ОСОБА_6 , а отже підставою для заборони звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Доводи про відсутність щирого каяття ОСОБА_6 , оскільки він визнав вину лише під тягарем доказів, не ґрунтуються на матеріалах провадження, у тому числі, на поясненнях обвинуваченого з цього приводу.
Крім того, докази, надані стороною обвинувачення, судом не досліджувались, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, саме через те, що ОСОБА_6 винуватість свою визнав повністю та покаявся у скоєному.
Посилання на те, що обвинувачений жодним чином не намагався виправити ситуацію, що склалася, є взагалі не зрозумілими, оскільки в апеляції не зазначено, яким саме чином (якими конкретно діями) ОСОБА_6 мав виправити таку ситуацію, до того ж, яку саме, після вчинення злочину за ч.1 ст.309 КК України.
Доводи відносно недотримання районним судом вимог, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України, на які посилається апелянт, щодо призначення більш суворого покарання особі, яка вчинила злочин на ґрунті наркоманії, також безпідставні, оскільки покарання ОСОБА_6 призначене у виді обмеження волі, тобто ближче до найсуворішого його виду, з числа передбачених санкцією ч.1 ст.309 КК України.
Таким чином, всі апеляційні доводи прокурора є неприйнятними, отже оскаржуваний вирок слід залиши без зміни.
Керуючись ст.ст.405,407,424,426,532 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу прокурора Очаківської міжрайонної прокуратури Миколаївської області залишити без задоволення, а вирок Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 березня 2015 року у відношенні обвинуваченого ОСОБА_6 - без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий
Судді: