Рішення від 23.02.2011 по справі 2-126/11

Справа № 2-126/11

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2011 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., при секретарі - Кирпічовій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «СВ-Трансавто» про розірвання договору, стягнення неотриманої заробітної плати та повернення сплачених коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про розірвання усного договору про оформлення документів та надання роботи, стягнення неотриманої заробітної плати за період з червня 2006 року по травень 2010 року та повернення проіндексованої суми сплачених відповідачу 02.06.2006 року коштів.

На обґрунтування вимог позивач в заяві та в судовому засіданні зазначив, що 02.06.2006 року між ним та власником (зі слів позивача) відповідача ПП «СВ-Трансавто» ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість про те, що вказане підприємство приймає його на роботу водієм для здійснення перевозок за кордон. Позивач на вимогу відповідача сплатив на рахунок останнього 3795 грн. для оформлення документів та Шенгенської візи. Відповідач не виконав свої обов'язки по вказаній домовленості (не оформив необхідні документи та не надав роботи), у зв'язку з цим позивач просив розірвати усний договір про оформлення документів та надання роботи від 02.06.2006 року. Оскільки трудова книжка позивача знаходиться у відповідача, позивач не мав змоги протягом тривалого часу працевлаштуватись, йому було завдано шкоду, яка виразилась в неможливості отримати заробітну плату за період з червня 2006 року по травень 2010 року, яка за розрахунками становить 72084 грн.

На підставі ч.5 ст. 653 ЦК України позивач просив задовольнити позов: розірвати усний договір з відповідачем від 02.06.2006 року, стягнути неотриману заробітну плату за період з червня 2006 року по травень 2010 року в сумі 72084 грн., стягнути проіндексовану суму коштів, сплачених відповідачеві 02.06.2006 року за оформлення документів в розмірі 6846 грн. та судові витрати по справі.

Від представника відповідача надійшла заява про слухання справи за його відсутності та заперечення на позов. В запереченнях відповідач вказує, що не визнає позов в повному об'ємі, вказує, що з позивачем не було домовленостей про прийняття його на роботу, оскільки відповідач не використовує найману працю, жодних письмових договорів та трудових договорів сторони не укладали та не реєстрували. Позивач не передавав відповідачу трудову книжку. Відповідач заперечує, що внесена позивачем плата 02.06.2006 року призначалась для оформлення закордонних документів та Шенгенської візи, вказує, що це була оплата інформаційних послуг по оформленню документів та по вказаній позовній вимозі 03.06.2009 року сплив передбачений законом трирічний строк позовної давності, який слід застосувати в даному випадку.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши наявні в справі матеріали (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осі та фізичних осіб-підприємців від 24.11.2010 року; штатний розклад ПП «СВ-Трансавто» на 2005 рік; акт перевірки порядку нарахування внесків, обліку, витрачання та перерахування коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ПП «СВ-Трансавто» від 22.05.2009 року), дослідивши матеріали цивільної справи №2-46/2010 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди (квитанцію до прибуткового касового ордеру №2/6 від 02.06.2006 року; квитанцію до прибуткового касового ордеру №9 від 01.06.2009 року; квитанцію №317 від 25.06.2009 року; довідку Головного управління статистики у Миколаївській області від 08.07.2010 року №П-195/400/12-09(3); довідку Головного управління статистики у Миколаївській області від 06.07.2010 року №П-194/596/10/2-41; довідку Головного управління статистики у Миколаївській області від 22.02.2010 року №П-55-143/10/2-41; довідку Головного управління статистики у Миколаївській області від 30.11.2009 року №П-359-11/2-41/902; квитки на автобус), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Із ст. 11 ч.1 ЦПК України слідує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні встановлено, що позивач 02.06.2006 року сплатив відповідачу ПП «СВ-Трансавто» грошові кошти в сумі 3795 грн. на підтвердження чого отримав відповідну квитанцію, в якій підставою такої оплати вказано - оформлення документів. Інших даних квитанція не містить.

Твердження позивача про те, що між ним та відповідачем (юридичною особою) в усній формі був укладений договір про прийняття його на роботу водієм та про оформлення закордонних документів - були предметом судового дослідження та визнанні судом недоведеними, оскільки позивач в супереч ст. 60 ЦПК України не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту укладення з відповідачем будь-яких цивільно-правових чи трудових договорів.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі крім правочинів, передбачених ч.1 ст. 206 ЦК України (які повністю виконуються сторонами в момент їх укладення). За ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

За таких обставин між сторонами (фізичною та юридичною особою) подібний правочин, який з пояснень позивача не міг бути виконаний в момент його укладення - обов'язково мав бути вчинений в письмовій формі.

Наявна квитанція про внесення коштів не є письмовою формою двостороннього правочину (цивільно-правового договору), оскільки не містить всіх необхідних істотних умов такого різновиду правочину як цивільно-правовий договір.

Інших належних достатніх та допустимих доказів укладення між сторонами правочину в належній формі позивачем не надано.

У зв'язку з цим судом, не встановлено наявність між сторонами укладених в належній формі договірних зобов'язань, тому не підлягає задоволенню позовна вимога про розірвання договору, який між сторонами в належній формі не укладався.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неотриманої заробітної плати за період з червня 2006 року по травень 2010 року в сумі 72084 грн. - суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні вказаної вимоги за таких підстав.

Відповідно до ч.2 ст. КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

При цьому, позивачем в супереч вимогам ст. 60 ЦПК України не доведено його перебування в трудових відносинах з відповідачем, який такі факти заперечує, та на розгляд суду не надано жодних даних про укладення між сторонами письмового трудового договору, або про видачу відповідачем певного розпорядчого документу (наказу, розпорядження) про прийом позивача на роботу, або про фактичний допуск позивача до роботи.

Як вказувалось вище, судом також не встановлено фактів укладення у відповідній формі між сторонами цивільно-правових договорів чи інших право чинів, у зв'язку з чим не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 72084 грн. неотриманої заробітної плати за період з червня 2006 року по травень 2010 року.

Вирішуючи питання про можливість стягнення з відповідача на користь позивача проіндексованої суми грошових коштів, внесених позивачем на рахунок позивача 02.06.2006 року, суд враховує наступне.

Як вказувалось вище, судом не встановлено фактів укладення між сторонами в належній формі будь-яких правочинів, та відповідач в супереч вимогам ст. 60 ЦПК України не довів факту оформлення документів, за яке відповідно до змісту квитанції було сплачено вказані кошти. У зв'язку з цим кошти в сумі 3795 грн. отримані відповідачем 02.06.2006 року без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, відповідач заявив про застосування позовної давності до вказаної позовної вимоги.

Оскільки не встановлено підстав внесення вказаних коштів та не встановлено умов та строків виконання дій, за які було сплачено кошти (оформлення документів) з моменту внесення позивачем коштів у нього виникло право вимагати їх повернення та з вказаного моменту починається перебіг строку позовної давності, який в даному випадку є загальним та становить три роки і вказаний строк на момент пред'явлення ОСОБА_1 позову до ПП «СВ-Трансавто» 04.02.2011 року - сплив.

Судом не встановлено обставин, з якими закон пов'язує зупинення чи переривання строку позовної давності (ст.ст. 263-264 ЦК України), факт пред'явлення позивачем позову до неналежного відповідача (ОСОБА_2В.) правового значення не має, не зупиняє та не перериває перебігу позовної давності.

У зв'язку з цим з врахуванням відповідної заяви відповідача про застосування позовної давності відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача проіндексованої суми грошових коштів, внесених позивачем на рахунок позивача 02.06.2006 року - слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

За таких обставин, позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «СВ-Трансавто» про розірвання договору, стягнення неотриманої заробітної плати та повернення сплачених коштів, не підлягає задоволенню через недоведеність позовних вимог, та обставин, які їх обґрунтовують та через сплив строку позовної давності по вимозі про повернення сплаченої суми грошових коштів.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача судових витрат не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10; 11; 60; 89, 214; 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «СВ-Трансавто» про розірвання договору, стягнення неотриманої заробітної плати та повернення сплачених коштів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Миколаївської області через Баштанський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

суддя