а
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
28 травня 2009 р. Справа № 2-а-2113/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Сторчака Володимира Юрійовича,
При секретарі судового засідання: Гонті Інні Олександрівні
За участю представників сторін:
прокурора : Сокольвяк Я.А.;
позивача : Коваль Т.І. - представник, Захарченко А.В.- директор;
відповідача 1: Мавроді Р.Ф.;
розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Макарді"
до: Вінницької митниці, посадової особи Вінницької митниці - старшого інспектора ВКМВ та Н Вінницької митниці
про: визнання недійсним та скасування рішень та картки відмови у прийнятті митної декларації та зобов"язання відповідача вчинити дії
Товариством з обмеженою відповідальністю "Макарді" заявлено позов до Вінницької митниці про визнання недійсним та скасування рішень та картки відмови у прийнятті митної декларації та зобов"язання відповідача вчинити дії щодо митного оформлення товару.
Подані вимоги мотивовані тим, що Вінницькою митницею було видано позивачу Картки відмови у прийнятті митних декларації за №401000004/2008/012207, №401000004/2008/012208, №401000004/2008/012209 від 17.10.2008 року щодо розмитнення товару, а саме аміачної селітри в мішках походження Російської Федерації виробництва ВАТ "Азот". Застосувавши резервний метод, передбачений ст. 273 Митного Кодексу України відповідачем самостійно визначено митну вартість ввезеного товару про що винесено рішення №№ 281, 282, 283 від 17.10.2008 року. Таким чином, загальна митна вартість ввезеної позивачем продукції була безпідставно завищена відповідачем, що потягнуло за собою зайві виплати при розмитненні зазначеного товару.
Позивач вважає дії Вінницької митниці неправомірними, а тому звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами.
Ухвалою суду від 23.04.2009 року провадження по справі відкрито.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позові.
Представник відповідача не погодився з позовними вимогами з підстав викладених в запереченні від 26.05.2009 року за вх. №17/17-2402 в якому зазначено, що всі дії посадових осіб митного органу вчинено у чіткій відповідності до вимог Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження від 20.12.2006р. № 1766. Окрім того, звернули увагу суду на той факт, що дії митниці відносно видачі карток відмови позивачем не оскаржувались. Крім того, відповідач зазначає, що ввезений позивачем товар вже оформлений у митному відношенні ( що стверджується вантажно митними деклараціями №№12277, 12279 від 17.10.2008 року та 12562 від 27.10.2008 року) та відпущений у вільний обіг і повторне проведення митного оформлення, як того вимагає позивач, не передбачено митним законодавством.
Представник прокуратури в судовому засіданні проти позових вимог заперечив, та просив суд відмовити в їх задоволенні.
Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
26.09.2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Азот" (м.Березники, Росія) та позивачем був укладений контракт №810/00203795/00851, відповідно до якого позивач придбав у ВАТ "Азот" товар, а саме селітру аміачну на загальну суму 385 000 доларів США.
17.10.2008 року для проведення митного оформлення у Вінницькій митниці за вантажними митними деклараціями №401000004/2008/012207, №401000004/2008/012208, №401000004/2008/012209 позивач заявив з методом митного оформлення за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод №1) товар а саме селітру аміачну на загальну суму 385 000 доларів США.
Статтею 11 Закону України “Про ціни і ціноутворення”встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторгівельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку.
Відповідно до ст.81 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом подання заяви за встановленою формою із визначенням точних даних про мету переміщення через митний кордон України товарів і про самі товари, а також будь-яких відомостей, необхідних для митного контролю та митного оформлення.
Частиною 1 ст. 16 Закону України “Про єдиний митний тариф України”передбачено, що нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України.
Згідно ст. 259 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього кодексу.
Відповідно до статті 265 МК митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.
Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.
Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларантом подаються документи, передбачені пунктом 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766
Відповідачем при здійсненні контролю митної вартості товарів із використанням інформаційної бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДМСУ, було встановлено, що вищевказана вартість нижча, ніж ціни на аналогічний товар, що був ввезений на митну територію України. Тому у відповідності до п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766, позивачу було запропоновано надати для підтвердження митної вартості додаткові документи, а саме: відповідну бухгалтерську документацію, прейскуранти фірми виробника, калькуляцію фірми виробника, висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, інформацію зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару.
Однак вказані документи не були надані позивачем, а саме директор ТОВ "Макарді" відмовився від надання додаткових документів, про що 17.10.2008 року власноручно зробив запис на зворотньому боці кожної декларації митної вартості.
На підставі вищевикладеного відповідач не прийняв до митного оформлення зазначені вантажні митні декларації та видав картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України за №401000004/2008/012207, №401000004/2008/012208, №401000004/2008/012209 від 17.10.2008 року. Рішеннями про визначення митної вартості №281, 282, 283 від 17.10.2008 року визначено митну вартість товару яка становить 385 доларів США за одну тону.
Частиною 2 п. 10 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, декларанту надано право на доведення у передбачений законодавством строк митному органу правильності визначення ним митної вартості.
Позивач в позовній заяві посилається на ч.3 ст. 265 Митного Кодексу України, де вказано, що якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов"язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.
Статтею 266 Митного Кодексу встановлено визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами:
1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
4) на основі віднімання вартості;
5) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
6) резервного.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Однак, у зв"язку з тим, що позивачем не було надано на вимогу відповідача додаткових документів, в тому рахунку і калькуляції, скористатись визначенням митної вартості товару відповідно до ст. 266, тобто за методами №2,3,4,5 відповідач не мав можливості, а відтак у нього були всі підстави для застосування резервного методу, передбаченого ст. 273 Митного Кодексу України.
Також слід зазначити, що у зв"язку з коригуванням митної вартості було встановлено, що митні декларації не можуть бути прийняті і позивачу були видані картки відмови у проведення митного оформлення з зазначенням причин неможливості прийняття митних декларацій, а саме зазначено, що в процесі митного оформлення було з"ясовано, що заявлена позивачем митна вартість не відповідає наявній ціновій інформації, чим порушено вимоги п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766.
У відповідності до п.3 Порядку оформлення та використання Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом ДМСУ №1227 від 12.12.2005 року у Картці повинні бути у стислому вигляді зазначені причини відмови з посиланням на норми законодавства України, а також вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття декларації, митного оформлення чи пропуску цих товарів.
В кожній картці відмови, посадовими особами відповідача було чітко визначено вимоги, виконання яких забезпечувало можливість прийняття митної декларації, а саме: проведення митного оформлення згідно рішення про визначення митної вартості товарів.
Крім того, митне законодавство визначає певний порядок дій декларанта, як при отриманні картки відмови так і у разі незгоди з визначеною митницею митною вартістю.
Статтею 264 Митного кодексу України передбачено, що заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів або в разі незгоди декларанта з митною вартістю,
визначеною митним органом, декларант має право звернутися до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною митним органом. Декларант має право оскаржити рішення митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів.
Пунктом 11 Порядку оформлення і використання картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України затвердженого Наказом Державної митної служби України від 12.12.2005 року №1227 передбачено, що на підставі оформленої картки відмова митного органу може бути оскаржена в порядку, встановленому законодавством України.
Однак всупереч вказаним нормам, позивач жодним з передбачених законодавством правом не скористався. дії митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів декларантом не оскаржувалось.
В ході судового засідання, виходячи з пояснень сторін, суд приходить до висновку, що позивачем по зовнішньоекономічній операції не було надано відповідачу всі необхідні для розмитнення товару документи.
Таким чином, судом встановлено, що у відповідача були підстави для застосування резервного методу, передбаченого ст. 273 Митного Кодексу України для визначення митної вартості товару, а тому рішення митного органу винесене відповідно до вимог чинного законодавства.
Суд погоджується з позицією відповідача щодо правомірності винесення Карток відмови в прийнятті митних декларацій відносно позивача у зв"язку з ненаданням додатково витребуваних документів.
Разом з тим, товар, в даному випадку - аміачна селітра в мішках походження Російської Федерації виробництва ВАТ "Азот", вже розмитнено, на підставі поданих позивачем вантажних митних декларації ( №№12277, 12279 від 17.10.2008 року та 12562 від 27.10.2008 року), та відпущено у вільний обіг, тому немає необхідності щодо його повторного розмитнення.
Згідно зі статтею 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 цієї статті Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З огляду на матеріали справи суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність своїх рішень, а отже позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Макарді" до Вінницької митниці про визнання недійсним та скасування рішень та картки відмови у прийнятті митної декларації та зобов"язання відповідача вчинити дії - відмовити.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 02.06.09
Суддя Сторчак Володимир Юрійович