а
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
02 липня 2009 р. Справа № 2-а-2207/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Федчука Віталія Володимировича,
Суддів: Мельник-Томенко Жанни Миколаївни
Воробйової Інни Анатоліївни
При секретарі судового засідання: Педорук Олесі Сергіївні
За участю представників сторін:
позивача : Ліханова О.В.,
відповідача 1: Мавроді Р.Ф.,
відповідача 2: Іскра С.М.
прокуратури: Березюк О.Г.
розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінбудторг"
до: Вінницької митниці, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області
про: визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії
Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінбудторг" заявлено позов до Вінницької митниці, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області про визнання нечинним рішення щодо митної оцінки його скасування, зобов'язання вчинення певних дій та стягнення надміру сплачених обов'язкових платежів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Вінницька митниця не погодившись із визначеною митною вартістю імпортованих товарів ТОВ “Вінбудторг”винесла рішення № 401000004/2009/000026/1. Таким чином, декларанту була видана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.
Позивач вважає прийняте Вінницькою митницею рішення необґрунтованим, просить його скасувати, зобов'язати провести митне оформлення товару з урахуванням митної вартості визначеної декларантом за ціною Контракту та стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачені митні платежі.
Позивач вважає дії Вінницької митниці неправомірними, а тому звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надавши заяву суду 23.06.2009р. про уточнення позовних вимог в частині стягнення коштів.
Представник відповідача 1 не погодився з позовними вимогами з підстав викладених в запереченні від 10.06.2009 року вих. №17/17-03 в якому зазначено, що всі дії посадових осіб митного органу вчинено у чіткій відповідності до вимог Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження від 20.12.2006р. № 1766. Крім того, відповідач зазначає, що, строк дії гарантійних зобов'язань становить 90 днів з моменту випуску товарів у вільний обіг, тобто з 21.04.2009р., таким чином строк спливає лише 20.07.2009р.
Представник відповідача 2 проти позову заперечував.
Представник прокуратури в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, та просив суд відмовити в їх задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
01.03.2009 року між представником Grace Gmbh & Co Kg та товариством з обмеженою відповідальністю "Вінбудторг" був укладений контракт №01/09, відповідно до якого позивач придбав у Grace Gmbh товар, а саме неорганічні кисневмісні сполуки неметалів - діоксид кремнію (SiO2) силікагель у вигляді білого порошку стабілізатор пива Daraclar 920 в кількості 200 000 кг. на загальну суму 178 000 євро.
16.04.2009 року для проведення митного оформлення у Вінницькій митниці за вантажною митною декларацією №401000004/9/003629 позивач заявив з методом митного оформлення за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод №1) товар, а саме, стабілізатор пива Daraclar 920 на загальну суму 178 000 євро.
Статтею 11 Закону України “Про ціни і ціноутворення” встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторгівельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку.
Відповідно до ст.81 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом подання заяви за встановленою формою із визначенням точних даних про мету переміщення через митний кордон України товарів і про самі товари, а також будь-яких відомостей, необхідних для митного контролю та митного оформлення.
Ч. 1 ст. 16 Закону України “Про єдиний митний тариф України” передбачено, що нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України.
Згідно ст. 259 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього кодексу.
Відповідно до статті 265 МК України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.
Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.
Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларантом подаються документи, передбачені пунктом 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766.
Відповідачем 1 при здійсненні контролю митної вартості товарів із використанням інформаційної бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДМСУ, було встановлено, що вищевказана вартість нижча, ніж ціни на аналогічний товар, що був ввезений на митну територію України. Тому у відповідності до п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766, позивачу було запропоновано надати для підтвердження митної вартості додаткові документи, а саме: відповідну бухгалтерську документацію, прейскуранти фірми виробника, калькуляцію фірми виробника, копію вантажної митної декларації країни відправлення, висновки про якісні та вартісні характеристики товару, інформацію зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару.
16.04.2009р. позивачем додатково було надано: копію митної декларації країни відправлення, висновок ДП "Укрпромзовнішекспертиза" від 10.04.2009р №855.
Однак позивачем не були надані всі документи, про що 16.04.2009 року декларант власноручно зробив запис на зворотньому боці декларації митної вартості.
На підставі вищевикладеного відповідач не прийняв до митного оформлення зазначену вантажну митну декларацію та видав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України за №401000004/9/003629 від 16.04.2009 року. Рішенням про визначення митної вартості від 17.04.2009 року визначено митну вартість товару яка становить 166556,58 Євро.
Частиною 2 п. 10 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, декларанту надано право на доведення у передбачений законодавством строк митному органу правильності визначення ним митної вартості.
Позивач в позовній заяві посилається на ч.3 ст. 265 Митного Кодексу України, де вказано, що якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов"язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.
Статтею 266 Митного Кодексу встановлено визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами:
1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
4) на основі віднімання вартості;
5) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
6) резервного.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Однак, у зв"язку з тим, що позивачем не було надано на вимогу відповідача додаткових документів, а саме: прайс-листи фірми виробника товару, калькуляцію фірми виробника товару, інформацію зовнішньоторгівельних та біржових організацій про вартість товару, відповідну бухгалтерську документацію, скористатись визначенням митної вартості товару відповідно до ст. 266, тобто за методами №1,2,3,4,5 відповідач не мав можливості, а відтак у нього були всі підстави для застосування шостого резервного методу, передбаченого ст. 273 Митного Кодексу України.
У відповідності до п.3 Порядку оформлення та використання Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом ДМСУ №1227 від 12.12.2005 року у Картці повинні бути у стислому вигляді зазначені причини відмови з посиланням на норми законодавства України, а також вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття декларації, митного оформлення чи пропуску цих товарів.
В картці відмови, посадовими особами відповідача було чітко визначено вимоги, виконання яких забезпечувало можливість прийняття митної декларації, а саме: проведення митного оформлення згідно рішенням про визначення митної вартості товарів (здійснення митної оцінки).
Крім того, митне законодавство визначає певний порядок дій декларанта, як при отриманні картки відмови так і у разі незгоди з визначеною митницею митною вартістю.
Статтею 264 Митного кодексу України передбачено, що заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів або в разі незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом, декларант має право звернутися до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною митним органом. Декларант має право оскаржити рішення митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів. Строк дії гарантійних зобов'язань, визначених цією статтею, не може перевищувати 90 календарних днів з моменту випуску товарів у вільний обіг.
Пунктом 11 Порядку оформлення і використання картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України затвердженого Наказом Державної митної служби України від 12.12.2005 року №1227 передбачено, що на підставі оформленої картки відмова митного органу може бути оскаржена в порядку, встановленому законодавством України.
Тобто строк дії гарантійних зобов'язань становить 90 днів з моменту випуску товарів у вільний обіг (із 21.04.2009р.). Отже, строк дії гарантійних зобов'язань на даний час не вичерпано.
В ході судового засідання, виходячи з пояснень сторін, суд приходить до висновку, що позивачем по зовнішньоекономічній операції не було надано відповідачу всі необхідні для розмитнення товару документи.
Таким чином, судом встановлено, що у відповідача 1 були підстави для застосування резервного методу, передбаченого ст. 273 Митного Кодексу України для визначення митної вартості товару, а тому рішення митного органу винесене відповідно до вимог чинного законодавства.
Суд погоджується з позицією відповідача 1 щодо правомірності винесення Картки відмови в прийнятті митних декларацій відносно позивача у зв"язку з ненаданням додатково витребуваних документів.
Згідно зі статтею 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 цієї статті Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З огляду на матеріали справи суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність своїх рішень, а отже позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 03.07.09
Суддя Федчук Віталій Володимирович
Суддів: Мельник-Томенко Жанна Миколаївна
Воробйова Інна Анатоліївна