16 липня 2009 року
м. Київ
К-6098/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді
Головчук С.В. (суддя-доповідач),
суддів
Амєліна С.Є.
Кобилянського М.Г.,
Ліпського Д.В.,
Юрченка В.В.
при секретарі Шевченко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А 2502
на постанову Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 серпня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2008 року
у справі за позовом ОСОБА_1до Військової частини А 2502 про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно,
У травні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом про стягнення компенсації за речове майно. Він зазначав, що проходив військову службу з 03.11.1981 року по 28.12.2006 року. При звільненні зі служби у грудні 2006 року йому не сплачено компенсацію за не отримане речове майно в сумі 4970,44 грн. Посилаючись на вимоги законодавства, що гарантує матеріальне забезпечення військовослужбовця, просив стягнути з відповідача зазначену компенсацію.
Постановою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 серпня 2007 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2008 року, позов задоволено: стягнуто з Військової частини А 2502 на користь ОСОБА_1компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 4970,44 грн та на користь держави судовий збір в суму 51 грн.
В касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та залишення позову без задоволення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині А 2502 та звільнений зі служби у запас 29 грудня 2006 року.
При звільнені йому не виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 4970,44 грн.
Вирішуючи спір та задовольняючи позов повністю, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що компенсація за не отримане речове майно підлягає стягненню в сумі 4970,44 грн.
Із змісту довідки № 28 від 06.02.2007 року на а.с.6 видно, що компенсація за не отримане речове майно позивачу нарахована за період з 1994 року по час звільнення - грудень 2006 року.
Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Частиною 2 статті 9 Закону визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
На виконання вимог вказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято :
- постанову від 12 березня 1996 року № 316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ»;
- постанову від 22 липня 1998 року №1135 «Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час».
Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону призупинено Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року. Отже, до вказаної дати позивач мав право на отримання грошової компенсації замість речового майна.
З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України», якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Зазначений Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане речове забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, відповідно до пункту 27 якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно. Постанова набула чинності в день її прийняття.
Таким чином, грошова компенсація замість речового майна була передбачена законодавством України в період з 20 грудня 1991 року по 11 березня 2000 року та з 28 жовтня 2004 року.
Вирішуючи спір, суди не звернули уваги на наведені вимоги законодавства, що призвело до неправильного вирішення вимог. Зокрема, судами не встановлено вартість майна, а відповідно і розмір грошової компенсації на день підписання наказу про звільнення позивача, виходячи з вимог зазначених норм законодавства.
Крім того, з матеріалів справи видно, що позивач порушує питання про стягнення компенсації за не отримане речове майно за період з 1994 року по грудень 2006 року, а до суду з зазначеним позовом звернувся лише у травні 2007 року під час дії норм КАС України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
В порушення вимог процесуального закону суд першої інстанції, вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, не звернув уваги на вказані обставини та у рішеннях не зазначив чи пропущено позивачем строк звернення до суду.
Суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тому допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу Військової частини А 2502 задовольнити частково.
Постанову Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 серпня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2008 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України у порядку та у строки визначені статтями 237 - 239 КАС України.
Головуючий суддя
С.В. Головчук
Судді
С.Є. Амєлін
М.Г. Кобилянський
Д.В. Ліпський
В.В. Юрченко