ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
25 червня 2015 року № 826/5725/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві
провизнання протиправними дій, скасування наказів, -
30 березня 2015 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, про:
- визнання протиправними дій Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - ГУ МВС України в м. Києві, відповідач), що виразились у протиправному тимчасовому покладенні виконання обов'язків дільничного інспектора міліції Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві на позивача безперервно протягом 6 місяців з 03.11.2014 по 04.05.2015;
- скасування наказів ГУ МВС України в м. Києві про тимчасове виконання обов'язків № 1093 о/с від 31.10.2014, № 1329 о/с від 31.12.2014, № 167 о/с від 04.03.2015, № 370 о/с від 29.04.2015, як необґрунтованих, прийнятих односторонньо, упереджено та у спосіб що не передбачені Конституцією і законами України;
- скасування наказу ГУ МВС України в м. Києві про припинення доступу до державної таємниці № 253 о/с дск від 18.11.2014, як необґрунтованого, та такого, що прийнятий на підставі неправомірного наказу № 1093 о/с від 31.10.2014 про покладення тимчасового виконання обов'язків дільничного інспектора міліції на позивача (далі - оскаржувані накази).
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідач своїми протиправними діями, що виразились у підписанні відповідних наказів по особовому складу, неправомірно поклав на ОСОБА_1 обов'язки по тимчасовому виконанні обов'язків дільничного інспектора міліції Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві, безперервно на строк 6 місяців (з 03.11.2014 по 04.05.2015), у той час коли відповідно до приписів Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114, безперервний строк тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою не повинен перевищувати двох місяців.
Крім того, позивач зазначає, що відповідачем при покладенні виконання тимчасових обов'язків на ОСОБА_1 не забезпечено використання останнього за основною чи спорідненою спеціальністю або згідно з набутим досвідом, оскільки, як вказує позивач, він працював лише в оперативних підрозділах та в нього взагалі відсутній досвід роботи дільничного інспектора міліції; позивача використано за новою для нього спеціальністю без відповідної перепідготовки, а також незаконно переміщено з вищої посади (оперуповноваженого сектора БЗПТЛ - капітан) на нижчу посаду (дільничного інспектора міліції - капітан), що є, на думку позивача, грубим порушенням норм вищевказаного положення.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача подав заперечення та додаткові заперечення, в яких зазначає, що оскаржувані накази прийняті ГУ МВС України в м. Києві правомірно, з урахуванням всіх обставин справи та у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому і дії, є, на думку відповідача, правомірними.
В своїх запереченнях та додаткових запереченнях відповідач просить в задоволенні позовних вимог повністю відмовити.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував.
Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання 04.06.2015 представника відповідача, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 проходить службу в органах внутрішніх справ.
Посада, яку він займає - оперуповноважений сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Оболонського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві, звання - лейтенант міліції.
Як встановлено судом, 31 жовтня 2014 року начальником ГУ МВС України в м. Києві прийнято Наказ «Про тимчасове виконання обов'язків» № 1093 о/с (далі - оскаржуваний наказ 1), яким, тимчасово, з 03 листопада 2014 року по 03 січня 2015 року, виконання обов'язків дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції 2-го відділу міліції (з обслуговування мікрорайонів № № 7-11 та дачних кооперативів «Сади») Оболонського районного управління покладено на лейтенанта міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), оперуповноваженого сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, цього ж районного управління, увільнивши від виконання функціональних обов'язків за займаною посадою.
18 листопада 2014 року начальником ГУ МВС України в м. Києві прийнято Наказ «Про припинення доступу до державної таємниці» № 253 о/с дск (далі - оскаржуваний наказ 2), яким, лейтенантові міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), оперуповноваженому сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, припинено раніше наданий доступ до інформації, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно», та виплату відсоткової надбавки в зв'язку з припиненням діяльності, пов'язаної з державною таємницею.
31 грудня 2014 року начальником ГУ МВС України в м. Києві прийнято Наказ «Про тимчасове виконання обов'язків» № 1329 о/с (далі - оскаржуваний наказ 3), яким, тимчасово, з 04 січня 2015 року по 04 березня 2015 року, виконання обов'язків дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції 2-го відділу міліції (з обслуговування мікрорайонів № № 7-11 та дачних кооперативів «Сади») Оболонського районного управління покладено на лейтенанта міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), оперуповноваженого сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, цього ж районного управління, увільнивши від виконання функціональних обов'язків за займаною посадою.
04 березня 2015 року начальником ГУ МВС України в м. Києві прийнято Наказ «Про тимчасове виконання обов'язків» № 167 о/с (далі - оскаржуваний наказ 4), яким, тимчасово, з 04 березня 2015 року по 04 травня 2015 року, виконання обов'язків дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції 2-го відділу міліції (з обслуговування мікрорайонів № № 7-11 та дачних кооперативів «Сади») Оболонського районного управління покладено на лейтенанта міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), оперуповноваженого сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, цього ж районного управління, увільнивши від виконання функціональних обов'язків за займаною посадою.
29 квітня 2015 року Т.в.о. начальника ГУ МВС України в м. Києві прийнято Наказ «Про тимчасове виконання обов'язків» № 370 о/с (далі - оскаржуваний наказ 5), яким, тимчасово, з 04 травня 2015 року по 04 липня 2015 року, виконання обов'язків дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції 2-го відділу міліції (з обслуговування мікрорайонів № № 7-11 та дачних кооперативів «Сади») Оболонського районного управління покладено на лейтенанта міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), оперуповноваженого сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, цього ж районного управління, увільнивши від виконання функціональних обов'язків за займаною посадою.
Незгода з вказаним вище наказами та діями відповідача по їх виданню обумовила позивача звернутись до суду.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення позивача та представника відповідача, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд частково погоджується з доводами ОСОБА_1, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. № 565-XII (далі - Закон № 565-XII), Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006 № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114) та іншими нормативно-правовими актами.
Оскільки позивач про порушення своїх прав, свобод та інтересів дізнався 23.03.2015 (в момент отримання копій відповідних наказів), а до суду за їх захистом звернувся 30.03.2015, суд вважає причину пропуску строку звернення до суду поважною.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами Закону № 565-XII визначено, що міліція в Україні - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень; участь у розкритті кримінальних правопорушень та розшуку осіб, які їх вчинили, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних та кримінально протиправних посягань; виконання адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.
Статтями 10 та 11 Закону № 565-XII визначені основні обов'язки та права міліції.
У відповідності до ч. 1 ст. 16 Закону № 565-XII особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону № 565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної норми, Кабінет Міністрів УРСР своєю постановою від 29 липня 1991 року затвердив Положення № 114.
Приписами ч. 4 ст. 20 Закону № 565-XII визначено, що ніхто не має права покласти на працівника міліції виконання обов'язків, не передбачених чинним законодавством.
Так, права, обов'язки і відповідальність осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і Положенням № 114 (п. 10 Положення № 114).
Абзацом четвертим п. 21 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників. Направлення для проходження служби за межами республіки здійснюється за згодою працівника в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ст. 3 Дисциплінарного статуту начальник - це особа начальницького складу, яка має право віддавати накази та розпорядження, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником. Начальники, яким особи рядового і начальницького складу підпорядковані по службі хоча б тимчасово, якщо про це оголошено наказом, вважаються прямими. Найближчий до підлеглого прямий начальник є його безпосереднім начальником. У разі тимчасового виконання обов'язків, якщо про це оголошено наказом, начальник користується дисциплінарною владою, передбаченою посадою, яку він обіймає тимчасово. Начальники в межах наданих їм повноважень можуть видавати накази, які є обов'язковими для виконання.
Згідно з ст. 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Накази повинні бути законними, зрозумілими і виконуватися беззаперечно, точно та у визначений строк. У разі одержання наказу, який суперечить закону, підлеглий не повинен виконувати його, про що повинен негайно поінформувати начальника, який віддав наказ, а в разі підтвердження цього наказу - письмово поінформувати старшого прямого начальника. Віддання і виконання наказу, який суперечить закону, або невиконання правомірного наказу тягне відповідальність, передбачену цим Статутом та іншими законодавчими актами.
Підпунктом «б» пункту 40 Положення № 114 визначено, що призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції. При цьому враховується таке, що безперервний строк тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою не повинен перевищувати двох місяців, а за невакантною - чотирьох місяців.
Таким чином, зазначена норма дає право керівникові Головного управління МВС України в м. Києві перед переміщенням по службі або призначенням працівника на штатну вакантну посаду зобов'язувати останнього проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників.
На виконання вказаної норми, відповідачем, як ним зазначалось в запереченнях та його представником в судовому засіданні, були винесені оскаржувані накази 1, 3, 4, 5 («Про тимчасове виконання обов'язків» від 31.10.2014 № 1093 о/с, від 31.12.2014 № 1329 о/с, від 04.03.2015 № 167 о/с та від 29.04.2015 № 370 о/с), якими тимчасове виконання обов'язків дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції 2-го відділу міліції (з обслуговування мікрорайонів № № 7-11 та дачних кооперативів «Сади) Оболонського районного управління покладено на лейтенанта міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), оперуповноваженого сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, цього ж районного управління, увільнивши від виконання функціональних обов'язків за займаною посадою.
Як вже зазначалось, Наказом начальника Головного управління МВС України в м. Києві «Про тимчасове виконання обов'язків» від 31 жовтня 2014 року № 1093 о/с, тимчасово, з 03 листопада 2014 року по 03 січня 2015 року, виконання обов'язків дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції 2-го відділу міліції (з обслуговування мікрорайонів № № 7-11 та дачних кооперативів «Сади) Оболонського районного управління покладено на лейтенанта міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), що, на думку суду, є правомірним, оскільки відповідає приписам пп. «б» пункту 40 Положення № 114.
По закінченню дії вказаного вище наказу, відповідачем повторно були винесені накази «Про тимчасове виконання обов'язків» від 31.12.2014 № 1329 о/с, від 04.03.2015 № 167 о/с та від 29.04.2015 № 370 о/с, що в свою чергу призвело та призводить до виконання ОСОБА_1 тимчасово покладених на нього обов'язків у період з 04 січня 2015 року по 04 липня 2015 року, що є неправомірним.
Враховуючи, що тимчасово покладені обов'язки дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції 2-го відділу міліції (з обслуговування мікрорайонів № № 7-11 та дачних кооперативів «Сади) Оболонського районного управління на ОСОБА_1 здійснювались та здійснюються останнім протягом майже 6 місяців, починаючи з 04 січня 2015 року та будуть здійснюватись по 04 липня 2015 року, що в свою чергу є грубим порушенням пп. «б» пункту 40 Положення № 114, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування оскаржуваних наказів від 31.12.2014 № 1329 о/с, від 04.03.2015 № 167 о/с та від 29.04.2015 № 370 о/с є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про скасування наказу ГУ МВС України в м. Києві № 253 о/с дск від 18.11.2014 про припинення доступу позивача до державної таємниці, суд зазначає наступне.
Матеріали справи підтверджено, що Наказом начальника Головного управління МВС України в місті Києві від 18 листопада 2014 року № 253 о/с дск припинено раніше наданий доступ лейтенантові міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), оперуповноваженому сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, до інформації, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно», та виплату відсоткової надбавки в зв'язку з припиненням діяльності, пов'язаної з державною таємницею.
Необхідність роботи із секретною інформацією та форма допуску визначається керівником установи за місцем служби відповідно до номенклатури посад, яка розробляється режимно-секретним органом разом із керівником відповідно до штатного розкладу, посадових інструкцій (функціональних обов'язків) та характеру виконуваної працівником роботи з урахуванням положень зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затверджених наказом СБ України від 12.08.2005 № 440 (пункт 49 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах в установах і організаціях, затвердженого постановою КМУ від 18.12.2013 № 939 (далі - Порядок № 939)).
Доступ до державної таємниці - це надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень (стаття 1 Закону України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 № 3855-XII).
Доступ громадянина до секретної інформації припиняється наказом керівника підприємства, установи, організації у випадку його переведення на іншу роботу чи службу, яка не пов'язана з державною таємницею (пункт 77 Порядку № 939).
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про державну таємницю» та п. 88 Порядку № 939 доступ до державної таємниці надається дієздатним громадянам України, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання.
Відмова надати громадянинові України доступ до конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв можлива лише у разі відсутності підстав, передбачених частиною першою цієї статті (ч. 5 ст. 27 Закону України «Про державну таємницю»).
Відповідно до вимог п. 90 Порядку № 939 керівники організацій та начальники РСО вивчають і перевіряють обґрунтованість потреби громадян у доступі до секретної інформації. Доступ до секретної інформації громадянинові надається в обсязі, необхідному для своєчасного та на належному рівні виконання ним своїх службових завдань (обов'язків).
Умови службової діяльності позивача у період тимчасового виконання обов'язків дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції 2-го відділу міліції (з обслуговування мікрорайонів № № 7-11 та дачних кооперативів «Сади) Оболонського районного управління не передбачають роботу з секретною інформацією, оскільки ця посада не включена до номенклатури посад працівників Оболонського районного управління перебування на яких потребує оформлення допуску до державної таємниці.
Ця номенклатура 22.10.2013 погоджена начальником ГУ СБУ в місті Києві та Київській області та 30.10.2013 затверджена начальником Оболонського районного управління ГУМВС України в м. Києві.
За таких обставин, позивач фактично проходив службу в іншому підрозділі Оболонського районного управління умови службової діяльності якого не передбачають роботу з секретною інформацією.
Отже, припинення раніше наданого позивачу доступу до інформації, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно» у зв'язку з увільненням від виконання обов'язків по посаді оперуповноваженого сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Оболонського районного управління ГУ МВС України в м. Києві є ні що іншим, як обов'язком відповідача, а не правом на видання такого наказу.
Такий обов'язок ГУ МВС України в м. Києві передбачений статтею 27 Закону України «Про державну таємницю».
Суд враховує ту обставину, що відповідачем оскаржуваний наказ 2 був виданий у зв'язку із видачею ним оскаржуваного наказу 1, правомірність якого встановлена під час розгляду даної справи.
За вказаних вище обставин, суд приходить до переконання, що оскаржуваний наказ 2 (Наказ «Про припинення доступу до державної таємниці» № 253 о/с дск від 18.11.2014) був виданий виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже, є правомірним.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій ГУ МВС України в м. Києві, що виразились у протиправному тимчасовому покладенні виконання обов'язків дільничного інспектора міліції Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві на позивача безперервно протягом 6 місяців з 03.11.2014 по 04.05.2015, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Водночас, в п. 8 ч. 1 ст. 3 КАС України зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушуються, створено або створюють перешкоди для реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
При цьому, задоволеними можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача.
У той же час, суд зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту, оскільки самі по собі дії відповідача не створюють жодних прав та обов'язків у позивача.
Таким чином, вимога позивача стосовно визнання протиправними дій відповідача, що виразились у протиправному тимчасовому покладенні виконання обов'язків дільничного інспектора міліції Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві на позивача безперервно протягом 6 місяців з 03.11.2014 по 04.05.2015, задоволеними бути не можуть, оскільки не мають своїм наслідком відновлення прав, свобод та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду.
За вказаних вище обставин, суд приходить до переконання, що в задоволенні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача має бути відмовлено.
Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, в зв'язку із чим, позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи те, що ОСОБА_1, відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат судом стосовно нього не вирішувалося.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві «Про тимчасове виконання обов'язків» від 31 грудня 2014 року № 1329 о/с, «Про тимчасове виконання обов'язків» від 04 березня 2015 року № 167 о/с та «Про тимчасове виконання обов'язків» від 29 квітня 2015 року № 370 о/с.
3. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.М. Погрібніченко