ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.06.2015№910/9860/15
За позовомДержавного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод"
доДержавної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"
провизнання недійсним
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Царюк В.В. - представник за дов.
від відповідача: Селецький О.В., Шендріков Д.О. - представники за дов.
У судовому засіданні 17.06.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про визнання недійсною Угоди від 01.06.2012 року про припинення зобов'язання за Договором комісії №USE-20.3-236-D/K-07/110 від 29.08.2007 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.04.2015 порушено провадження у справі №910/9860/15, розгляд справи призначений на 18.05.2015.
У судовому засіданні 18.05.2015, на підставі статті 77 ГПК України, оголошено перерву до 10.06.2015.
В судовому засіданні 10.06.2015, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 17.06.2015.
10.06.2015 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить визнати недійсною угоду про припинення зобов'язання за договором комісії від 29.08.2007 №USE-20.3-236-D/K-07/110 на підставі ч. 2 ст. 207 ЦК України, однак при дослідженні цієї заяви суд дійшов висновку, що вона направлена на одночасну зміну підстав та предмету позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку (п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Таким чином, в задоволенні цієї заяви слід відмовити.
Клопотання від 10.06.2015 про залучення до участі у справі третьої особи, судом не задоволено враховуючи його безпідставність та не обґрунтованість і з огляду на наступне.
Враховуючи норму ст.27 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому (п. 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011.).
У відзиві на позов відповідач заперечив проти позовних вимог, та зазначає, що зміст угоди відповідає положенням ЦК Україна, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Положення угоди про повернення відповідачу грошових коштів у сумі еквівалентній 2 990 363, 74 дол. США шляхом їх безготівкових перерахування на поточний банківських рахунок відповідача в гривнях за офіційним курсом гривні до доларах США, встановленим НБУ на день перерахування, протягом 30 днів з дня укладення цієї угоди, не суперечить чинному законодавству та правовій природі договору комісії.
В судовому засіданні 17.06.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва
29.08.2007 між ДК з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (комісіонер за договором) та ДП "Миколаївський ремонтно-механічний завод" (комітент за договором) укладений договір комісії №USE-20.3-236-D/K-07/110, за умовами якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити від свого імені за рахунок та в інтересах комітента правочин з продажу на експорт майна комітента на умовах даного договору і додатків до нього.
Відповідно до п. 1.1 Статуту ДП "Миколаївський бронетанковий завод", підприємство є правонаступником всіх прав та обов'язків державного підприємства "Миколаївський ремонтно-механічний завод".
01.06.2012 між комісіонером та ДП "Миколаївський бронетанковий завод" (попереднє найменування: ДП "Миколаївський ремонтно-механічний завод") (комітент за договором) укладена угода про припинення зобов'язання за договором комісії від 29.08.2007 №USE-20.3-236-D/K-07/110, виходячи з того, що:
на виконання доручення комітента за договором комісії укладено додаткову угоду №21 до зовнішньоекономічного контракту від 05.03.2007 №USE-20.1-17-К/KЕ-07 про продаж (поставку) іноземному покупцеві майна комітента, визначеного договором комісії;
з отриманих від покупця грошових коштів комісіонер передав (перерахував) комітенту грошові кошти у загальній сумі 8 233 453, 36 дол. США і комітент безумовно підтверджує отримання цих коштів від комісіонера;
комітент прийняв та відшкодував комісіонеру його витрати на виконання доручення за договором комісії в сумі еквівалентній 28 971, 75 дол. США;
комітент сплатив комісіонеру комісійну плату за виконання доручення за договором комісії, яка разом з нарахованим податком на додану вартість (20%) складає суму еквіваленту 426 938, 63 дол. США;
комітент не виконав у повному обсязі та у визначений договором комісії строк зобов'язання з передачі майна комісіонерові для його поставки покупцеві, що виникло з договору комісії, виконана комітентом частина цього зобов'язання у грошовому вираженні складає 5 699 000,00 дол. США, прострочена не виконана частина цього зобов'язання у грошовому вираженні складає 5 699 000,00 дол. США, керуючись ст.ст.604, 651, 653, 654 та главою 69 ЦК України, сторони уклали угоду про припинення зобов'язання про наступне: сторони домовились припинити зобов'язання з передачі комітетом комісіонеру майна, що виникло з договору комісії у частині, що залишилась не виконаною на момент укладення цієї угоди, шляхом заміни цього зобов'язання новим зобов'язанням, що виникає з п. 2 цієї угоди. Загальна вартість не переданого комітентом комісіонеру майна складає 5 699 00,00 дол. США, перелік цього не переданого майна наведено у додатку №1 до цієї угоди.
Комітент безумовно зобов'язується сплатити (повернути) комісіонерові грошові кошти у сумі еквівалентній 2 990 363,74 дол. США шляхом їх безготівкового перерахування на поточний банківський рахунок комісіонера, зазначений у п. 9 цієї угоди, в гривнях за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день перерахування, протягом 30 днів з дня укладення цієї угоди.
Пунктом 4 цієї угоди сторони погодили, що вона набирає чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цією угодою.
Позивач в обґрунтування позовних вимог щодо недійсності угоди крім п. 3-9 з наступних підстав:
1.Угода є невід»ємною частиною договору комісії, що укладена між позивачем та відповідачем суперечить правовій природі договору комісії, оскільки право вимоги, або будь-які претензії щодо майна повинен висувати покупець, але ніяк не комісіонер, який по суті договору є тільки посередником між комітентом та покупцем;
2.відповідач не є власником майна за договором та не є власником майна за договором та не є власником коштів, оскільки кошти він отримував від покупця для перерахування їх комітенту, що підтверджується актами виконаних робіт, звітами, які надавав комісіонер комітенту про виконання взятого на себе доручення, а також пп.6.6.1, 6.6.2, 6.6.3 договору комісії від 29.08.2007, де прямо передбачено порядок розрахунків покупця з комітентом через комісіонера;
3.Відсутні докази пред'явлення претензій або інших вимог з боку покупця до відповідача про стягнення з них безпідставно отриманих коштів;
4.Не підтверджується сума, яка нібито була отримана комітентом.
Відповідач у відзиві на позов заперечив проти позовних вимоги з їх безпідставності, оскільки позивачем не доведено фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї з іншою стороною з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В силу ст.ст. 626, 628, 627 Цивільного кодексу України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.
Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.
У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
29.08.2007 між позивачем та Державним підприємством "Миколаївський ремонтно-механічний завод" укладено договір комісії №USE-20.3-236-D/K-07/110.
У подальшому Державне підприємство "Миколаївський ремонтно-механічний завод" у встановленому порядку було перейменовано у Державне підприємство "Миколаївський бронетанковий завод" (позивач), яке є правонаступником Державного підприємства "Миколаївський ремонтно-механічний завод".
Угода від 01.06.2012 про припинення зобов'язання за договором комісії №USE-20.3-236-D/K-07/110, яка підписана сторонами вказаного договору та скріплена їх печатками.
Позивач зазначає про недійсність саме угоди від 01.06.2012 про припинення зобов'язання за договором комісії №USE-20.3-236-D/K-07/110, крім п. 3-9, тому суд розглядає спір саме в цій частині.
Згідно ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Вказана спірна угода в розумінні ст. 202 ЦК є правочином, вчиненим у письмовій формі, в якому дії сторін спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст угоди (правочину) становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких сторони угоди (учасники правочину) домовилися. Зміст угоди закріплено у її пунктах.
Крім того пунктами 4-7 угоди передбачено, що угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цією угодою. Правовідносини сторін, не врегульовані даною угодою, регулюються чинним законодавством України. Сторони заявляють та гарантують, що особи, які підписують (укладають) цю угоду, наділені достатнім обсягом повноважень для такого підписання (укладання) та отримали усі необхідні для цього попередні згоди, дозволи, погодження, ін., що передбачені установчими документами та внутрішніми актами сторін. Ця угода, невід'ємною частиною якої є додаток № 1 (перелік не переданого майна), складена та підписана сторонами українською мовою у двох автентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної зі сторін.
З аналізу змісту оспорюваних пунктів угоди вбачається, що істотні умови, які вона містить, відповідають та не суперечать законодавству.
З урахуванню вищенаведеного, доводи позивача про не відповідність спірної угоди, крім п. 3-9 вимогам Закону є безпідставними та не підтверджені матеріалами справи.
Укладена позивачем та відповідачем угода за своїм змістом не є договором комісії в розумінні глави 69 ЦК, а є домовленістю сторін, вираженою у письмовій формі до договору договору комісії.
Згідно з приписами ст. 32 ГПК України доказами у справі є фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці докази оцінюються судом на основі всебічності, повноти й об'єктивності усіх обставин справи у своїй сукупності відповідно до положень ст. 43 ГПК України.
Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що спірна угода суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Судом встановлено, що правові підстави для визнання спірної угоди недійсною відсутні. Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
З огляду на відмову у позові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання
повного тексту рішення: 22.06.2015.
Суддя М.Є. Літвінова