ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.06.2015Справа №910/8069/15-г
за позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва
до Приватного підприємства "Розмарин"
про стягнення заборгованості у розмірі 10 617,88 грн.
Суддя Полякова К.В.
Представники сторін:
від позивача: Зацепін С.С. (дов.№47-3 від 05.01.2015)
від відповідача: не з'явився,
Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Розмарин" про стягнення заборгованості у розмірі 10 617,88 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 порушено провадження у справі №910/8069/15-г та призначено справу до розгляду на 23.04.2015 року.
За наслідками судового засідання 23.04.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 28.05.2015 у зв'язку із неявкою відповідача до судового засідання.
У судовому засіданні 28.05.2015 судом оголошено перерву до 11.06.2015 року.
Під час судового засідання 11.06.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.
Відповідач не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва підприємство (підприємство) та Приватним підприємством "Розмарин" (споживач) укладений договір про надання послуг № 1547 від 07.04.2004 року (далі - договір).
Строк дії договору, який становить з 01.09.2010 по 01.09.2017, сторонами погоджено додатковою угодою від 01.09.2010 року.
Відповідно до п.п.1.1 зазначеного договору позивач на підставі укладених договорів з виробниками і постачальниками комунальних послуг зобов'язався транспортувати по внутрішньо будинкових мережах за адресою бульв. Перова, буд.22 комунальні послуги, а відповідач у відповідності до даного договору (п.п.1.2) зобов'язався прийняти комунальні послуги та своєчасно їх оплатити.
Споживачу надавались комунальні послуги з центрального опалення, водопостачання та каналізація, як то передбачено переліком комунальних послуг та порядок їх розрахунку, який є додатком №1 до Договору.
Згідно п. 2.2. зазначеного договору відповідач повинен до 10 числа поточного місяця сплатити рахунки за комунальні послуги (гаряче і холодне водопостачання, водовідведення центральне опалення) минулого місяця згідно табуляграм та груп рахунків Постачальної організації, та 4%, які пов'язані з нарахуванням, збором, розщепленням та обліком платежів і перерахуванням коштів Виробникам комунальних послуг (розпорядження КМДА №758 від 30.06.2009 року).
Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором у частині оплати за комунальні послуги у відповідача виникла заборгованість за період з 01.11.2010 по 31.01.2015 у розмірі 7 140,94 грн.
Оскільки, відповідачем у порушення норм чинного законодавства прострочено виконання договірного обов'язку щодо оплати наданих комунальних послуг, КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційну складову боргу за період з 01.11.2010 по 31.01.2015 у розмірі 2 337,92 грн. та 3% річних за період з 01.11.2010 по 31.01.2015 у розмірі 1 139,02 грн.
Відповідач у своєму письмовому відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2011 порушено провадження у справі №50/318-6-46/536-2012 про банкрутство ПП «Розмарин». Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 24.07.2012 позивача визнано конкурсним кредитором ПП «Розмарин» з грошовими вимогами у розмірі 160 908,45 грн. (у тому числі, що виникли на підставі договору №1547 від 07.04.2004), з яких 159 835,45 грн. - вимоги 4 черги задоволення та 1073,00 грн. - вимоги першої черги задоволення, у зв'язку із чим провадження у справі №910/8069/15-г у частині стягнення 7 140,94 грн. основного боргу підлягає припиненню. Також, відповідач заперечував проти стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних, через те що суми 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані за період з 01.11.2010 по 22.12.2011, не заявлені позивачем у межах справи про банкрутство у вищезазначеному порядку та відповідно до п. 54 роз'яснень, наданих Верховним судом України у постанові пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" задоволенню не підлягають. На думку відповідача, суми 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані позивачем за період з 23.12.2011 по 31.01.2015 не підлягають задоволенню з огляду на приписи частини третьої ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка діє з 19.01.2013), відповідно до змісту якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три про центи річних від простроченої суми тощо, а мораторій на задоволення вимог кредиторів ПП«Розмарин» введено господарським судом міста Києва при порушенні провадження у справі №50/318-6-46/536-2012, тобто з 23.11.2011 року.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.
Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно положень статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги передбачений п. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2011 порушено провадження у справі №50/318-6-46/536-2012 про банкрутство ПП «Розмарин». Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 24.07.2012 позивача визнано конкурсним кредитором ПП «Розмарин» з грошовими вимогами у розмірі 160 908,45 грн. (у тому числі, що виникли на підставі договору №1547 від 07.04.2004), з яких 159 835,45 грн. - вимоги 4 черги задоволення та 1073,00 грн. - вимоги першої черги задоволення.
Вказаний факт сторонами у межах розгляду даного господарського спору не заперечувався та не спростовуваний належними та допустимим доказами.
Відповідно до п. 54 постанови Пленуму Верховного суду України №15 від 18.12.2009 "Про судову практику у справах про банкрутство", Закон і ГПК не містять приписів стосовно заборони прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, а також стосовно вирішення спору за цим позовом по суті. Порушення справи про банкрутство не віднесено статтею 62 ГПК до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви. Тому суди мають у встановленому ГПК порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушено справу про банкрутство і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Після публікації оголошення господарський суд на підставі частини першої статті 79 ГПК ухвалою суду зупиняє позовне провадження і роз'яснює позивачу зміст і наслідки частини другої статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Якщо позивач не звернувся у місячний строк з дня публікації із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, господарський суд поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову на підставі частини другої статті 14 Закону.
У разі звернення позивача із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали суду про порушення справи про банкрутство за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 ГПК (п. 55 постанови Пленуму Верховного суду України №15 від 18.12.2009 "Про судову практику у справах про банкрутство").
Таким чином, враховуючи що судовим рішенням, яке набрало законної сили, зокрема, ухвалою суду у справі №50/318-6-46/536-2012 від 24.07.2012 кредиторські вимоги КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, за Договором №1547 від 07.04.2004, визнано та включено до реєстру вимог кредиторів ПП «Розмарин», суд дійшов висновку, що позивачем фактично реалізоване право на стягнення заборгованості за договором №1547 у розмірі 7 140,94 грн..
За приписами п. 2. ч. 1. ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Узагальнюючи вищевикладене, враховуючи рекомендації Верховного суду України, суд дійшов висновку, що провадження у справі №910/8069/15-г у частині заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 7 140,94 грн. підлягає припиненню.
У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до стягнення 2 337,92 грн. інфляційної складової боргу за період 01.11.2010 по 31.05.2015 року. Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд не погоджується, щодо строків та розміру нарахування.
Так, положеннями п.14 постанови Пленуму Верховного суду України №15 від 18.12.2009 "Про судову практику у справах про банкрутство" передбачено, що при визначенні розміру вимог за грошовими зобов'язаннями господарським судам слід враховувати, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. До складу грошових вимог кредитора зараховується заборгованість за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів та позики з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, а також індекс інфляції від суми основного боргу та три проценти річних від простроченої суми, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено Законом.
Пунктом 50 постанови Пленуму Верховного суду України №15 від 18.12.2009 "Про судову практику у справах про банкрутство" визначено, що оскільки на передбачені статтями 536 та 625 ЦК проценти та індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання не поширюється заборона на їх нарахування в період провадження справи про банкрутство, то кредитор не позбавлений права подавати додаткові вимоги щодо стягнення процентів та інфляційних втрат відповідно до порядку, встановленого Законом.
З огляду на вищевикладене, враховуючи надані заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що правомірним періодом нарахування інфляційних втрат та 3% річних є 24.12.2011-22.07.2013 року.
Внаслідок математичного перерахунку суми інфляційних втрат, розмір яких становить -7,34 грн., суд дійшов висновку про наявність дефляційного процесу у період 24.12.2011-22.07.2013, що свідчить про відсутність підстав задоволення вимоги позивача про сятгнення з відповідача інфляційних втрат.
Перевіривши розрахунок 3% річних, з урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 3% підлягає задоволенню у сумі розміром 338,66 грн.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 338,66 грн. - 3% річних, у частині стягнення суми основного боргу провадження у справі пядлягає припиненню, у іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43-44, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
Провадження у справі №910/8069/15-г за позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва до Приватного підприємства "Розмарин" про стягнення заборгованості у розмірі 10 617,88 грн. припинити у частині стягнення основного боргу у розмірі 7 140,94 грн.
Позов Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва до Приватного підприємства "Розмарин" про стягнення заборгованості у розмірі 10 617,88 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "Розмарин" (02096, місто Київ, Харківське шосе, будинок 4; ідентифікаційний код 25397777) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, місто Київ, вулиця Челябінська, 9-Г; ідентифікаційний код 03366612) 3% річних у розмірі 338 (триста тридцять вісім) гривень 66 копійок та 58 (п'ятдесят вісім) гривень 27 копійок витрат зі сплати судового збору.
У іншій частині у позові відмовити.
Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 11.06.2015 року.
Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
та підписано 16.06.2015 року
Суддя К.В. Полякова