Справа: № 825/1108/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянський В.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.
Іменем України
17 червня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кобаля М.І.,
суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Чернігівського обласного військового комісаріату на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - Відповідач), в якому просив визнати відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у виплаті винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції неправомірною та зобов'язати її виплатити.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Чернігівський обласний військовий комісаріат подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.
Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно наказу від 18.03.2014 року № 21 військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач був призваний на військову службу по мобілізації та був призначений на посаду «водій групи забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
Згідно наказу від 18.08.2014 року № 296 військового комісара Корюківського районного військового комісаріату позивач з 19.08.2014 був направлений у відрядження в м. Яворів, Львівської області, п.п. В 4680 для тимчасового доукомплектування посад другої батальйонної тактичної групи.
Згідно наказу від 15.09.2014 року № 91 ТВО командира військової частини-польова пошта НОМЕР_1 позивач з 11 вересня 2014 року розпочав участь в антитерористичній операції.
Відповідно до наказу командира військової частини-польової пошти НОМЕР_1 від 08.11.2014 № 148 ОСОБА_1 слід вважати таким, що з 30 жовтня 2014 року припинив участь в антитерористичній операції та вибув у свою частину (а.с.15).
10.03.2015 позивач звернувся до Чернігівського ОВК із заявою про виплату йому винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції.
Листом від 16.03.2015 № 1688 Чернігівським ОВК було відмовлено позивачу у вказаній виплаті. Відмова мотивована тим, що винагорода за безпосередню участь в АТО за 2014 рік виплачується згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2014 № 158 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» за місцем служби військовослужбовця на підставі наказу керівника установи з зазначенням періоду, за який здійснюється виплата. Підставою для видання наказу є клопотання (рішення) штабу АТО про залучення особового складу до безпосередньої участі в АТО.
Позивачу вказано, що в його випадку це мають бути накази керівників секторів про прибуття у службове відрядження до складу сил та засобів, які залучаються та беруть участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових (бойових) завдань та вибуття зі службового відрядження до місця постійної дислокації. Також, позивачу було запропоновано звернутись до керівника сектору щодо надання довідки про строк безпосередньої участі в АТО (а.с.8).
Згідно наказу керівника сектору "А" від 29.10.2014 № 98 відрядження ОСОБА_1 було припинено у зв'язку з самовільним залишенням місця служби, а тому дата вибуття з сектору до місця постійної дислокації даним наказом не визначена.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення вимог адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції в період з 11.09.2014 по 29.10.2014, включно, тому має право на отримання винагороди, яка передбачена нормативно-правовими актами.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно із ст. 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Так, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 № 158 "Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету" військовослужбовцям у 2014 році виплачувалась винагорода за безпосередню участь в антитерористичних операціях.
Вказана постанова регулює розмір та порядок перерозподілу видатків державного бюджету для виплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичних операціях.
Пунктом 2 вказаної постанови (яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 1 травня 2014 виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.
У 2015 році винагорода за безпосередню участь в антитерористичних операціях виплачується на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій».
Пунктом 1 наказу Міністерства оборони України від 12.06.2014 № 383 «Про виплату винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України» (діючого на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено виплачувати військовослужбовцям Збройних Сил України за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою починаючи з 01 травня 2014 року винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.
Місячне грошове забезпечення для розрахунку цієї винагороди обчислювати, виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (останньою займаною штатною посадою) на час участі у зазначених операціях і заходах.
Відповідно до пункту 2 наказу Міністерства оборони України від 12.06.2014 № 383 "Про виплату винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України" (діючої на момент виникнення спірних правовідносин) винагорода має виплачуватись за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)).
Відповідно до п. 3 розділу II Порядку та умов виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 02.02.2015 № 49 винагорода виплачується за час, обрахований з дня фактичного початку участі військовослужбовців (крім резервістів) у заходах, зазначених у п. 1 цього порядку, до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів (штабу АТО).
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними пропозиції запропоновані Чернігівським ОВК в листі №1690 від 16.03.2015 (а.с.8), зокрема, звернутись до керівника сектору щодо надання довідки про строк безпосередньої участі в АТО, оскільки саме строк перебування ОСОБА_1 в зоні АТО підтверджується наказами від 15.09.2014 № 91 та від 29.10.2014 № 98.
Також, не заслуговують на увагу суду доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, що з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів від 31.01.2015 №24 «Про особливості виплати винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» та наказу Міністерства Оборони України від 02.02.2015 №49 «Про особливості виплати винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» виплата позивачу має відбуватись саме відповідно до зазначених нормативно-правових актів, оскільки останній звернувся з заявою 10.03.2015, тобто після їх прийняття.
Проте, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, в даному випадку, в момент виникнення спірних правовідносин діяла постанова Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 № 158 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету», а тому звернення позивача з заявою в 2015 році не може бути пов'язано з моментом порушення його прав та законних інтересів.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий - суддя: М.І. Кобаль
судді: О.В. Епель
О.В. Карпушова
.
Головуючий суддя Кобаль М.І.
Судді: Епель О.В.
Карпушова О.В.