Справа: № 825/1432/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Д'яков В.І. Суддя-доповідач: Троян Н.М.
18 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Троян Н.М.,
суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,
за участю секретаря - Костюченка М.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення грошової компенсації, -
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року адміністративний позов задоволено.
Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Згідно до частини четвертої ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до частини першої ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, наказом від 18.03.2014 року № 15 військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач був призваний на військову службу по мобілізації (а.с. 5).
Позивач стверджує, що його не було зараховано на продовольче забезпечення, в результаті чого він не був забезпечений їжею шляхом надання послуг з харчування суб'єктами господарювання на підставі укладених договорів з МО України.
Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення ОСОБА_1 звернувся за захистом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що наказ ТВО військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 № 575, відповідно до якого позивачу повинні виплатити грошову компенсацію замість належних норм харчування, виданий лише 10.12.2014, а військовою частиною НОМЕР_1 не було забезпечено позивача їжею шляхом надання послуг з харчування суб'єктами господарювання на підставі укладених договорів з МО України, що є порушенням прав позивача.
На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.
Так, частиною першою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2.3. Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 № 402 у Збройних Силах України (далі - Положення № 402) забезпечення харчуванням військовослужбовців та інших категорій за встановленими нормами здійснюється за рахунок держави. Уточнення вартості норм харчування проводиться Головним продовольчим управлінням, виходячи із середніх діючих цін на продукти харчування, і доводиться ним до військ (сил) не частіше одного разу на квартал. Військовослужбовцям та іншим категоріям норми харчування видаються через відповідні їдальні або замість установлених норм харчування (основні й додаткові продукти) виплачується грошова компенсація у розмірі вартості цих норм.
При цьому, за рахунок держави харчуванням забезпечуються, зокрема громадяни, які призвані на військову службу у зв'язку з оголошенням мобілізації, - з дня прибуття їх до військового комісаріату (підпункт "н" пункт 1 приміток до "норми № 1 - загальновійськова" норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 № 426).
Відповідно до п. 1.10 Положення № 402 військовослужбовці, які прибули у військову частину, зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини.
Отже, як встановлено судом першої інстанції, відповідно до розпорядження начальника Центрального управління продовольчого забезпечення Збройних Сил України тилу Збройних Сил України від 07.06.2012 № 905 «Про прикріплення на продовольче забезпечення військовослужбовців військових частин (установ) Чернігівського гарнізону, які самостійно ведуть військове господарство» військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_2 та військових комісаріатів області знаходяться на продовольчому забезпеченні в/ч НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачами.
10 грудня 2014 року тимчасово виконуючим обов'язки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 видано наказ № 575 про зарахування на продовольче забезпечення військовослужбовців, призваних у зв'язку з мобілізацією (у т.ч. позивач згідно Додатку 6 до наказу від 10.12.2014 № 575), при в/ч НОМЕР_1 з 01.12.2014 та про виплату військовослужбовцям, призваним у зв'язку із мобілізацією, грошову компенсацію замість належних норм харчування у розмірі вартості набору продуктів за нормою №1 (загальновійськова) за період з 18.03.2014 по 30.11.2014 згідно затверджених відомостей.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що з вищезазначеним наказом позивач ознайомлений не був, доказів їх оголошення Чернігівським ОВК суду також надано не було.
Разом з тим, в Аудиторському звіті про результати планового внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 10.07.2012 по 26.11.2014 (від 26.12.2014 № 234/31/82) зазначено, що втрату доходів на загальну суму 2446343,18 грн. (бюджетом 366951,48 грн. та фізичними особами на суму 2079391,70 грн.) було допущено внаслідок не нарахування та не виплати грошової компенсації замість встановлених норм харчування військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_1 , які були призвані на військову службу у зв'язку із оголошенням мобілізації за період з 18.03.2014 по 30.11.2014. При цьому, Північно-Східне територіальне управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю МОУ в даному аудиторському звіті зазначило про необхідність в термін до 26 січня 2015 року організувати відшкодування грошової компенсації замість встановлених норм харчування військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_2 , які призвані на військову службу у зв'язку із оголошенням мобілізації на загальну суму 2446343,18 грн.
Про необхідність відшкодування грошової компенсації замість встановлених норм харчування військовослужбовців також повідомлялось в телеграмі тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - першого заступника командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » командиру в/ч НОМЕР_1 (а.с. 21).
За таких умов, суд визнає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у період з 24.03.2014 (дата зарахування на військову службу) по 30.11.2014 було неправомірно незараховано позивача на продовольче забезпечення до в/ч НОМЕР_1 , оскільки саме з дня прибуття до військового комісаріату громадяни, які призвані на військову службу у зв'язку з оголошенням мобілізації, забезпечуються харчуванням за рахунок держави; військовослужбовці, які прибули у військову частину, зараховуються на продовольче забезпечення відповідним наказом. Як вбачається з матеріалів справи, фактичне зарахування позивача на продовольче забезпечення було здійснено 10.12.2014, у зв'язку з чим, ІНФОРМАЦІЯ_4 було несвоєчасно подано документи на виплату грошової компенсації замість встановлених норм харчування до в/ч НОМЕР_1 , а тому суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині.
Поряд з цим необхідно зазначити, що п 1.11 Положення № 402 передбачено, що військовослужбовці та інші категорії, які мають право на одержання встановлених норм харчування за рахунок держави у вигляді гарячої їжі, у разі вибуття з військової частини знімаються з продовольчого забезпечення з будь-якого приймання їжі (сніданку, обіду або вечері) залежно від часу вибуття на підставі наказу командира військової частини про вибуття з видачею атестата на продовольство.
Згідно п. 2.10 Положення № 402, за час, що минув, продукти згідно з нормами харчування не видаються, грошова компенсація може виплачуватися за термін, що не перевищує загального строку позовної давності відповідно до чинного законодавства.
У зв'язку з встановленим, суд приходить до висновку, що згідно вимог чинного законодавства військовослужбовцям та іншим категоріям передбачена виплата грошової компенсації у розмірі вартості установлених норм харчування (основні й додаткові продукти) в разі не видачі їх через відповідні їдальні у межах терміну, що не перевищує загального строку позовної давності. Підставою для здійснення такої компенсації є відповідний наказ.
Таким чином, оскільки докази, які б підтверджували виплату позивачу суми грошової компенсації замість встановлених норм харчування №1 - загальновійськова за період з 18.03.2014 по 30.11.2014 в/ч НОМЕР_1 до суду не надано, то позивачу належить до виплати грошова компенсація замість встановлених норм харчування, за вказані періоди в сумі 1092 грн 44 коп.
Водночас, судова колегія не приймає до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на необхідність застосування положень ст. ст. 99, 100 КАС України, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою ст. 99 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом з тим, пропущення строку звернення до суду і заява сторони про застосування наслідків його пропущення не можуть бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суд може визнати причину пропуску строку поважною і в такому випадку справа має розглядатися і вирішуватися в порядку, встановленому КАС України. Обставини, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строку звернення до суду, мають доводитися стороною і встановлюватися судом у випадку, якщо заявлена вимога про застосування наслідків пропуску цього строку.
В даному випадку, необхідно зауважити на рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», згідно якого, правило встановлення обмежень доступу до суду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Так, згідно вищевказаних наказів позивачу була нарахована грошова компенсація замість встановлених норм харчування, але не виплачена, а тому звернення щодо стягнення належних виплат в даних правовідносинах не обмежується будь-яким строком.
Відтак, враховуючи наведене та те, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивачу було відомо про порушення його прав в літку 2014 року, а також, доказів ознайомлення з наведеними вище наказами, судова колегія не знаходить правових підстав для залишення адміністративного позову без розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2015 (справа № К/800/49459/13).
Приймаючи до уваги встановлені обставини, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відповідачами допущено бездіяльність, яка вплинула на порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача.
Згідно із частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: Н.М. Троян
Судді: Н.П. Бужак,
В.А. Твердохліб
.
Головуючий суддя Троян Н.М.
Судді: Бужак Н.П.
Твердохліб В.А.