Справа: № 826/3130/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.
Іменем України
17 червня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кобаля М.І.,
суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.
при секретарі: Хмарській К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів в місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулась до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів в місті Києві (далі - Відповідач) у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2014 року №2312-15.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року зазначений адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши представника відповідача, що прибула у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем та зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності 15.09.2005.
Позивач є платником єдиного податку з 01.01.2012 із ставкою 5%, група 3, види діяльності згідно свідоцтва платника єдиного податку - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
До матеріалів справи залучено квитанції про сплату єдиного податку за 2014 рік. З боку ДПІ не зазначено претензій щодо повноти та своєчасності сплати єдиного податку. Чинність реєстрації позивачки як платника єдиного податку ДПІ під сумнів не ставилась.
Між тим, позивач є власником нежилого приміщення № 72 цокольного поверху житлового будинку (в літ А) загальною площею 93,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, що визнається та не заперечується сторонами, підтверджується наявними правовстановлюючими документами. Право власності набуто у 2004 році.
Згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 12.03.2002, він виданий виробничому житловому ремонтно-експлуатаційному управлінню господарського управління КМ України та відповідно до якого вказаній особі надано у постійне користування 2,8561 гектарів землі для експлуатації та обслуговування житлових будинків на АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 та на АДРЕСА_4.
Згідно із договором від 21.05.2013 № 11/13, укладеним між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, нежилове приміщення № 72 цокольного поверху житлового будинку (в літ А) загальною площею 93,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, було передано в оренду, строк оренди - до 27.05.2014. Приміщення передано в оренду згідно акту від 21.05.2013.
Також, позивачем надано книгу обліку доходів і витрат, в якій відображено надходження виручки за здавання нерухомого майна в оренду з 2013 року, яка міститься в матеріалах справи.
Згідно із договором від 21.05.2014 № 28/05, укладеним між позивачкою ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, вищезазначене приміщення здається позивачем в оренду, строк оренди - до 27.05.2015. Приміщення передано в оренду згідно акту від 01.07.2014. До матеріалів справи надано акти про надання послуг за період з липня 2014 по березень 2015 року включно.
Також, до матеріалів справи надано книгу обліку доходів і витрат позивача, в якій відображено надходження виручки за здавання нерухомого майна в оренду, починаючи з липня 2014.
Крім того, позивачем надано акт звірки розрахунків між сторонами вищезгаданого договору за період з липня 2014 р. по березень 2015 року включно.
Проте, 30.06.2014 р. податковим органом сформовано податкове повідомлення-рішення від 30.06.2014 року №2312-15, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» на 2014 рік.
Не погоджуючись з прийнятим відповідачем податковим повідомленням - рішенням, позивач звернулась з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звільнена від сплати земельного податку у зв'язку із здаванням нерухомого майна в оренду, а відтак законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення та визначення позивачу відповідного зобов'язання у відповідача не було.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у т.ч. за порушення у сфері зовнішньо економічної діяльності, є контролюючий орган.
Відповідно до п. 286.5. ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно із п. 269.2. ст. 269 ПК України особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Правовими положеннями ст. 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до ст. 42 Земельного кодексу України, земельні ділянки на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної та комунальної власності надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Як підтверджується матеріалами справи, управління та обслуговування багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 здійснює ДП «Укржитлосервіс», якому земельна ділянка надана у постійне користування згідно Державного Акту на право постійного користування серії НОМЕР_1 від 12.03.2002.
Таким чином, доказів того, що позивач є власником земельної ділянки, або ж наявності відносно неї правовстановлюючого документа на користування вказаною земельною ділянкою, контролюючим органом ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.
Відповідно до п. 291.2. ст. 291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Так, відповідно до п/п. 4 п. 297.1. ПК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Відповідно до п/п. 14.1.36. ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що операції з надання в оренду нежитлового приміщення підпадають під визначення підприємницької діяльності, а платник єдиного податку - орендодавець, в даному випадку ОСОБА_2, звільняється від сплати земельного податку.
Таким чином, позивач звільнена від сплати земельного податку у зв'язку із здаванням нерухомого майна в оренду, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 30.06.2014 №2312-15 є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів в місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий - суддя М.І. Кобаль
судді: О.В. Епель
О.В. Карпушова
.
Головуючий суддя Кобаль М.І.
Судді: Епель О.В.
Карпушова О.В.